Перейти к контенту
Гость Ёха

Стихи на украинском языке

Оценить эту тему

Рекомендованный пост

Гость Ёха

Я начну locomotive.gif

актуальные новости

Мені здається, я не знаю,

А люде справді не вмирають,

А перелізе ще живе

В свиню абощо та й живе,

Купається собі в калюжі,

Мов перш купалося в гріхах.

І справді так. Мені байдуже

За простих сірих сіромах,—

Вони і господом забуті!

Так що ж мені тут гріти-дути!

А де оті?.. Невже в сажах

Годує хам собі на сало?

А може, й так? Добра чимало

Вони творили на землі,

Ріками сльози розлили,

А кров морями. Люде знають,

Кого годують, доглядають.

І що ж ви скажете: за славу

Лили вони моря кроваві

Або за себе? Ні, за нас!

За нас, сердешних, мир палили!

Поки їх в саж не засадили.

Якби не те, то певне б пас

Свинар в толоці. Кляті! кляті!

Де ж слава ваша?? На словах!

Де ваше золото, палати?

Де власть великая? В склепах,

В склепах, поваплених катами,

Такими ж самими, як ви.

Жили ви лютими звірми,

А в свині перейшли!..

Тарас Шевченко

Не завидуй багатому:

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові —

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному:

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо, та тихо,

Як у раї,— а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

Тарас Шевченко

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Я начну locomotive.gifчем полезна вишня

Мені здається, я не знаю,

А люде справді не вмирають,

А перелізе ще живе

В свиню абощо та й живе,

Купається собі в калюжі,

Мов перш купалося в гріхах.

І справді так. Мені байдуже

За простих сірих сіромах,—

Вони і господом забуті!

Так що ж мені тут гріти-дути!

А де оті?.. Невже в сажах

Годує хам собі на сало?

А може, й так? Добра чимало

Вони творили на землі,

гками сльози розлили,

А кров морями. Люде знають,

Кого годують, доглядають.

І що ж ви скажете: за славу

Лили вони моря кроваві

Або за себе? Ні, за нас!

За нас, сердешних, мир палили!

Поки їх в саж не засадили.

Якби не те, то певне б пас

Свинар в толоці. Кляті! кляті!

Де ж слава ваша?? На словах!

Де ваше золото, палати?

Де власть великая? В склепах,

В склепах, поваплених катами,

Такими ж самими, як ви.

Жили ви лютими звірми,

А в свині перейшли!..

Тарас Шевченко

Не завидуй багатому:

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові —

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному:

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо, та тихо,

Як у раї,— а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

Тарас Шевченко

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо від прокльонів посіріле,

Напевно репнуло від сорому й хули.

Тремтіть ,убивці,думайте, лакузи,

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте?- На цвинтарі ілюзій

Уже немає місця для могил.

Уже народ-одна суцільна рана.

Уже від крові хижіє земля

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО.

...................................

"слово від серця"

лариса зіганшина

у серця мова калинова,

як пісня, - вічна доброта.

вона в єднанні такту й слова -

зворушна, ніжна і проста.

плекайте мову - стяг величний,

то струни нашої душі,

в ній символи життя одвічні,

натхненням пройняті вірші.

прониклива, не для байдужих

рядків хвилююча краса.

на крилах слова вільних, дужих

злинають мрії в небеса

і осипаються, мов квіти,

на землю в променях рясних,

щоб душу кожного зігріти

і щоб негоди вітер стих.

плекайте мову - гімн величний,

найтонші порухи душі,

і символи життя одвічні:

прозова сповідь і вірші.

...................................

тобі важко? сумно в серці?

сядь тихенько в полі.

доки біль ніхто не бачить

виплач свою долю.

часом радість душу гріє,

часом світ немилий

не тримай усе у серці,

біль назовні вилий.

нічка хай тебе послуха

і світанок вкриє.

поговорять із тобою

роса сльози вмиє...

.............................

Як вистоїш, коли всі проти тебе—

Упали духом і тебе кленуть, і

Як всупереч усім ти віриш в себе,

А з їх невіри також візьмеш суть;

Якщо чекати зможеш ти невтомно,

Оббріханий — мовчати і пройти

Під поглядом ненависті, притому

Не грати цноти ані доброти;

Як зможеш мріять —

в мрійництво не впасти,

І думать — не творити думки культ,

Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,

Сприймеш як дим і вітер на віку;

Якщо стерпиш, як з правди твого слова

Пройдисвіт ставить пастку на простих,

Якщо впаде все, чим ти жив, і знову

Зумієш все почати — і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному

Поставить все на карту — і програть,

А потім — все спочатку, і нікому

Про втрати й слова навіть не сказать;

Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили

Служити ще, коли уже в тобі

Усе згоріло, вигасло — лишилась

Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою

І з Королем не втратиш простоти,

Якщо усі рахуються з тобою —

На відстані, яку відміриш ти;

Якщо ущерть наповниш біг хвилини

Снагою дум, енергією дій,

Тоді весь світ тобі належить, сину,

І більше: ти — Людина, сину мій.

................................................

Василь Симоненко

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

..................................................

З повагою ПЕТРИК

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Леся Українка

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть - і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей -

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

2 травня 1890 р.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Гость Ёха

Андрій МАЛИШКО

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Гость Ёха

Якби помножити любов усіх людей,

ту, що була, що є й що потім буде,

то буде ніч. Моя ж любов -- як день,

не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки

і всі сонця з усіх небес на світі,--

моя любов горітиме яркіш

за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет,

що вітер їх під зорями колише,--

моя любов пахтітиме міцніше

над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків,

повз мене хай ідуть вони без краю,--

Марії я на них не проміняю,

ні одній з них не вклониться мій спів.

Хай очі їх зіллються в зір один,

і в серце зір цей буде хай світити,--

зачарувать мене не зможе він -

твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди,

така ясна, що спів про тебе лине?

Світи ж мені, світи мені завжди,

над зорі всі, зоря моя єдина!

Володимир Сосюра

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі;

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип'ю я очі твої молоді,

повні туману кохання...

Солодко плачуть в садах солов'ї,

так, як і завжди, незмінне...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

Володимир Сосюра

Спи, моя кохана,

Сном солодким спи.

Десь пливуть тумани,

Десь цвітуть степи.

З неба сяйво блисне

На граніт колон.

Тільки я і пісня

Стережуть твій сон.

Спить давно вже мила

Безтривожним сном.

Землю ніч покрила

Зоряним крилом.

Я забув утому,

Зачинив вікно.

У саду густому

Сплять квітки давно.

Спи, моя кохана,

Сном солодким спи.

Десь пливуть тумани,

Десь цвітуть степи.

Лине зір сіяння

Крізь шибок блакить.

Лиш моє кохання

З піснею не спить.

Володимир Сосюра

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Гость Ёха

Ти знаєш,що ти-людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя-єдина,

Очі твої-одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди-

Добрі,ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе-

Озера,гаї,степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба-

Гляди ж,не проспи!

Бо ти на землі-людина

І хочеш цього чи ні-

Усмішка твоя єдина,

Мука твоя-єдина,

Очі твої-одні...

В.Симиненко

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тарас ШЕВЧЕНКО

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

[Між 19 і 30 травня 1847,

С.-Петербург]

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Степан РУДАНСЬКИЙ

ЩО КОГО БОЛИТЬ

Плачуть діти коло тіла!

«Мати ж наша, мати!

А хто ж тепер нас без тебе

Буде годувати?

Хто нас буде голубити,

Доглядати вдома?»

Мужик стоїть, підіперся,

Хлипає, сірома!..

«З ким же татко будуть спати?..»

Він аж похилився:

«Але ж, але ж, мої дітки!..» —

І слізьми залився…

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Степан РУДАНСЬКИЙ

УКАЗ

Їде козак дорогою,

Дівку надибає;

Вийняв папір з-за пазухи

Та й її читає:

«І прочая, і прочая…

По сему указу

Кожна дівка козакові

Довжна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»

«Та чую, козаче».

І вже ж рада-то, псяюха,

Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покріпився,

На коня сідає,

А дівчина підійнялась

Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,

До того указу:

Чи нема там написано,

Щоб іще по разу?»

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятійший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він взявши торбу тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П'ятами з Трої накивав.

Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка,

Енея не любила - страх;

Давно вона уже хотіла,

Щоб його душка полетіла

К чортам і щоб і дух не пах.

Еней був тяжко не по серцю

Юноні, - все її гнівив:

Здававсь гірчийший їй від перцю,

Ні в чим Юнони не просив;

Но гірш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

І мамою Венеру звав;

І що його покійний дядько,

Паріс, Пріамове дитятко,

Путівочку Венері дав.

Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А то шепнула сука Геба...

Юнону взяв великий жах!..

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Коли вiкно вiтер вiдкриу,

Волосся торкнеться нiжна струя,

Скло затремтить та iншi подiы,

Ти не лякайся, це буду я.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Володимир Баранов

До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,

І що ми на Вкраїні - таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

Я до себе каже і до кожного з вас - Говори!

Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитайте у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чим солодший од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?

Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна..

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот такое творчество сучасное украинское... не постигаемое... :fool: :fool: :fool:

Назар Гончар

[їбетка]

ї

бен-

джґут:

чом спиш?

вграй!

хлющ з яєць!

фік!

Вот так аффтар себя позиционирует - "адепт фонем рідної мови. Спілкується винятково окремо взятими голосними. У його виконання вони стають ледь чутними".

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Вот такое творчество сучасное украинское... не постигаемое... :fool: :fool: :fool:

Назар Гончар

[їбетка]

Аффтару - выпить йаду.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Аффтару - выпить йаду.

Сначала нужно понять что аффтар имел в виду.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Чудово. Український має право на життя. А чи прихильники виключно української мови здатні з такою ж повагою відібрати вірши на російской мові?

З великим сумом визнаю - не можу похвалитися і пригадати український вірш, який би з великою повагою виклав би тут.

Чудова тема.

П.С. Пішов гортати україномовні книжки з віршами.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Чудово. Український має право на життя. А чи прихильники виключно української мови здатні з такою ж повагою відібрати вірши на російской мові?

З великим сумом визнаю - не можу похвалитися і пригадати український вірш, який би з великою повагою виклав би тут.

Можно говорить о Сорокине - но мы-то понимаем, что Сорокин - это иной уровень.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,

Ти ступи у колиску моєї душі.

Я готую для Тебе початок нового світання,

Тої казки, Кохана, яка не лягла у вірші.

Довгі ночі і дні, а Тебе все немає, немає,

В скелю серця вдаря галактичний прибій...

Мою душу охоплює туга безкрая,

Розгортає у Вічність тривоги сувій.

Де Ти, де? Чи прийшла Ти на Землю із казки?

Якщо ні - то навіщо я в хащах життя?

Без очей Твоїх - ніч, самота без жаданої ласки,

А без слова Твого небуття.

Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,

Блискавиці небесні обпалюють серце моє.

Я чекаю Тебе над безоднею світу,

Де безжалісний птах Прометея клює...

Де Ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,

Люта втома байдужістю душу вбива.

Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,

Щоб були непотрібні слова!

Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,

Сколихнеться від жаху Кривава Гора!

Прилітай, Наречена моя, на весільне світання...

Нам пора... Нам пора...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Автора огласите, пожалуйста.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Автора огласите, пожалуйста.

Если это мне - Олесь Бердник....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Благодарствую, OlderMAN. Теперь всё на месте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Благодарствую, OlderMAN. Теперь всё на месте.

не за что....кстати, его прозу также очень рекомендую....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
не за что....кстати, его прозу также очень рекомендую....

Я, к моему филологическому стыду признаться, не знаю об этом авторе ничего. Он современник?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Я, к моему филологическому стыду признаться, не знаю об этом авторе ничего. Он современник?

Лень искать, но по моему, ему сейчас было бы около 90.....по моему мнению - один из лучших авторов в современной украинской литературе....я рос на его книгах....в СССР в середине 80-х в библиотеках его уже не было(не одобряли), но в домашних библиотеках найти было можно....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Лень искать, но по моему, ему сейчас было бы около 90.....по моему мнению - один из лучших авторов в современной украинской литературе....я рос на его книгах....в СССР в середине 80-х в библиотеках его уже не было(не одобряли), но в домашних библиотеках найти было можно....

Вот и мне сегодня вечером лень искать... Но завтра заинтересуюсь таки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Вот и мне сегодня вечером лень искать... Но завтра заинтересуюсь таки.

http://www.berdnyk.com.ua/

Начинать лучше отсюда...)) (мне таки стало немного скучно)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Сегодня моё сознание не позволяет мне воспринять меру пропитанности национальным духом данного автора. Жду завтра.

За ссылку, которая свела на нет выстукивание на клавиатуре ключевых слов, спасибо.

(Хотя нельзя говорить "большое спасибо" - потому что люди по-разному воспринимают степень затёртости внутренней формы данного слова. Для углубившихся в этимологию, получится абсурд "Большое спаси Б-г"...Ой, что это я тут учительствую?! Прощения прошу - сессия... :) ).

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Сегодня моё сознание не позволяет мне воспринять меру пропитанности национальным духом данного автора. Жду завтра.

За ссылку, которая свела на нет выстукивание на клавиатуре ключевых слов, спасибо.

(Хотя нельзя говорить "большое спасибо" - потому что люди по-разному воспринимают степень затёртости внутренней формы данного слова. Для углубившихся в этимологию, получится абсурд "Большое спаси Б-г"...Ой, что это я тут учительствую?! Прощения прошу - сессия... :) ).

А ссылка ни к чему и не обязывает....когда будет угодно...))) если будет...))) сессия это причина....да...))) а "большое спасибо" говорить как раз можно..))) ведь то, что слово определенным способом образовано, никак не отменяет правил его употребления...и как части речи в том числе....так что, неадекватное восприятие оставим неадекватно воспринимающим...)) что-то и я разучительствовался..)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
а "большое спасибо" говорить как раз можно..))) ведь то, что слово определенным способом образовано, никак не отменяет правил его употребления...и как части речи в том числе....так что, неадекватное восприятие оставим неадекватно воспринимающим...)) что-то и я разучительствовался..)))

Не соглашусь. Без аргументации. :) На данный момент :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Не соглашусь. Без аргументации. :) На данный момент :)

как и когда будет угодно...)) копируйте ссылку, стирайте флуд..))) давайте оставим место для стихов....))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

- Назва точна відліку - хвилини.

Ніби хвиля, хлюпають вони

В душу й серце сплячої людини

Із якоїсь диво-таїни.

Піниться життєве узбережжя,

Викидає щохвилини плин

Душі-риби у людські мережі

Із тривожних надрів і глибин.

А звільнившись від своєї ноші,

Хвиля десь у безвість забира

Всіх безжально - і людей хороших,

Й лютих ненависників добра.

Дивний обмін - безконечне мливо,

Де вітряк, що рухає жорно?

Чи з муки отої буде диво,

Чи даремно мріється воно?

Все найкраще всотують хвилини,

Мати-ткаля, човник - вічний син,

І верстат прасонячної днини

Золотиться нитями хвилин.

І яка тобі підкаже сила,

Де пірне наш човник в глибину?

Всюди хвилі, непостійні хвилі...

Всюди вічна таємниця сну...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Не-хочу-не-буду-не-заставят!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нічному небі потемніло,

Замигтіли зорі-промінці.

Між хрестами встали тіні білі,

То на раду сходяться мерці.

Ждуть вони у ніч якусь урочу,

Що до них посходяться живі,

І любов осяє мертві очі,

Встануть покоління вікові.

Лише треба кладку збудувати

Над безодні смерті і страху,

Ідолів жахаючих прибрати

Обабіч могильного шляху.

Тихо плине річище іскристе,

Слухає розмову прадідів,

Та лунає між вишневим листям

Супровід чаклунський солов'їв.

Не приходять ні сини, ні внуки,

Сплять у ямах тюрем і квартир...

А з безодні фосфоричні руки

У надії тягнуться до зір...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Свят-свят-свят...Хоспади... Не пугайте, OlderMAN, я сама дома, мне и так некомфортно, а тут Вы ещё о мэрцях...Бррр. :swoon:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Свят-свят-свят...Хоспади... Не пугайте, OlderMAN, я сама дома, мне и так некомфортно, а тут Вы ещё о мэрцях...Бррр. :swoon:

Аналогично, но мне комфортно....они добрые, Вы почитайте.....да и с Вашим ли ником их бояться?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Аналогично, но мне комфортно....они добрые, Вы почитайте.....да и с Вашим ли ником их бояться?

Они-то, может и конечно, и добрые, вот только воображение-фантазия у меня сейчас воспалённое, к нему таким творчеством дотрагиваться нельзя.

А ник мой есть только пока я на форуме. Вот выйду - и всё, более я не Иштар Борисовна.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Они-то, может и конечно, и добрые, вот только воображение-фантазия у меня сейчас воспалённое, к нему таким творчеством дотрагиваться нельзя.

А ник мой есть только пока я на форуме. Вот выйду - и всё, более я не Иштар Борисовна.

Так и "мерці" ж только на форуме....так что - не бойтесь и в эту сторону фантазию не воспаляйте....а то я уже ответственность начинаю чувствовать и планы спасения разрабатывать....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Так и "мерці" ж только на форуме....так что - не бойтесь и в эту сторону фантазию не воспаляйте....а то я уже ответственность начинаю чувствовать и планы спасения разрабатывать....

Ой-ой-ой....Не надо ответственности - это как-то по-взрослому и совсем по-людски.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Плачуть двері темниці,

В'язень виходить на волю.

В небі курличуть птиці,

Квіти на видноколі...

Йому всміхаються діти -

Далекі, ласкаві зорі,

Його обнімають віти,

І пісню співає море.

Йому вся Земля під ноги

Стелеться, мов стежина...

В'язень бесідує з Богом

І плаче, немов дитина.

Сльозина у нього грає

Райдугою на Сонці,

І Безмір здається раєм,

І небо все - охоронцем.

Нехай навіть все це сниться,

Наче в пустелі оаза.

Та плачуть же двері темниці,

На волю втікає в'язень...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Ой-ой-ой....Не надо ответственности - это как-то по-взрослому и совсем по-людски.

Раз уж тема о поэзии....не помню откуда, из далекого детства(чтоб не по-взрослому) в голове обрывок фразы "но я не могу иначе"...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Идиалистически-утопическое стихотворение (моя субъективная ночная оценка. Что-то я становлюсь скептичной...Нехорошо).

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Идиалистически-утопическое стихотворение (моя субъективная ночная оценка. Что-то я становлюсь скептичной...Нехорошо).

Нехорошо в Вашем посте только то, что орфография засыпать начинает...)))) (простите, не удержался)...а так - оценка как оценка...

Мрію про незвичайну празоряну дію...

Де, і для кого і з ким?

Вітер повіє, мрію розвіє,

ніби легесенький дим...

Все таки маю, маю надію...

Ой та надія, мрія пташина,

В небо навіки, навіки полине...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Нехорошо в Вашем посте только то, что орфография засыпать начинает...)))) (простите, не удержался)...а так - оценка как оценка...

Мрію про незвичайну празоряну дію...

Де, і для кого і з ким?

Вітер повіє, мрію розвіє,

ніби легесенький дим...

Все таки маю, маю надію...

Ой та надія, мрія пташина,

В небо навіки, навіки полине...

Так мне и надо - критикуйте, это замечательно, никаких идЕалистически-утопических филологических надежд мне не оставляйте. В пух, так в пух, в прах, так в прах.

Ой, всё прекращаю высказывать свои дилетантские мнения по поводу приводимых стихотворений, а то всё раскритиковать хочется...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Так мне и надо - критикуйте, это замечательно, никаких идЕалистически-утопических филологических надежд мне не оставляйте. В пух, так в пух, в прах, так в прах.

Ой, всё прекращаю высказывать свои дилетантские мнения по поводу приводимых стихотворений, а то всё раскритиковать хочется...

Дык кто ж мешает - хочется - критикуйте...))) тут же форум...)) но критика-критикой (кстати, критику в искусстве считаю чем-то вроде "морской свинки", которая и не свинка, и не морская - только на уровне субъективном может быть высказано мнение, но только личное), а филология-наука.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Так вот, мне кажется, что последнее приведённое Вами стихотворение попадает под категорию моего сознания с табличкой на крышке "Марні, нездійсненні мрії" - т.е. те мечты, о которых помечтать хорошо и полезно для организма, но, уже только начав мечтать, понимаешь, чётко-чётко, что этим мечтам не сбыться. Горько от этого ли? Сладко ли? Горько-сладко ли? Не знаю. Но такое стойкое впечатление, что автор, проговорив свой текст, трогательно наслаждается и даже более - мазохистски кайфует от того, что сказал и от того, что читатель знает, что это значит.

Вот такой из меня мысленный поток вытек.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Так вот, мне кажется, что последнее приведённое Вами стихотворение попадает под категорию моего сознания с табличкой на крышке "Марні, нездійсненні мрії" - т.е. те мечты, о которых помечтать хорошо и полезно для организма, но, уже только начав мечтать, понимаешь, чётко-чётко, что этим мечтам не сбыться. Горько от этого ли? Сладко ли? Горько-сладко ли? Не знаю. Но такое стойкое впечатление, что автор, проговорив свой текст, трогательно наслаждается и даже более - мазохистски кайфует от того, что сказал и от того, что читатель знает, что это значит.

Вот такой из меня мысленный поток вытек.

Тут сложный случай....автор стихов отдельно от прозы не писал...все стихи немного вырваны из контекста.....почитайте его прозу....покажется (возможно) немного наивной и утопической...но для того времени и сейчас и надолго для "детей и юношества" очень недурственно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Тут сложный случай....автор стихов отдельно от прозы не писал...все стихи немного вырваны из контекста.....почитайте его прозу....покажется (возможно) немного наивной и утопической...но для того времени и сейчас и надолго для "детей и юношества" очень недурственно.

Аплодирую Вашему диалогу!

Здесь и диагноз автору по нескольким строкам произведений, и поиск мыслей автора, невысказанных вслух, и абберации душевных сопереживаний, и легкий флирт, и сопереживание языку поэта.

Прошу вас, не прекращайте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

То есть флуд не получился? :nea:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Недавно просматривали   0 пользователей

    Ни один зарегистрированный пользователь не просматривает эту страницу.

×