У П А спасла українців від вивезення в Сибір.

[Гость Петрик]

Українська Повстанча Армія спасла українців від вивезення в Сибір.

В минулому році на книжковому базарі , що знаходиться на майдані Незалежності, я придбав тоненьку книжечку написану відомим правозахісником, багаторічним політичним вязнем Л. Лукяненком. Книжечка називалася :”Маршал Жуков і УКРАЇНЦІ у Другій світовій війні”, як відповідь генералу Іщенку. Книжечка тоненька, всього на 47 сторінок. В полімічному стилі тут виказано багато цікавих думок. Мені, як людині що народилася і виросла вже після війни, цікаво було прочитати роздуми учасника бойових дій та його нестандартний підхід до ціх подій. Після того, як були відкриті секретні архіви ми дізналися багато нового з нашої новітньої історії. Читаючи ці матеріали, приходиш до висновку, що та історія, яку нам читали в школі та у вищіх навчальних закладах є суцільною фальшивкою. І тому , проживши половину, відведеного Богом життя, починаєш вивчати рідну історію майже з чистого листа. Мою увагу тут привернув наказ № 0078/42, від 22 червня 1944 року, підписаний Берією та Жуковим. Обурила людиноненависницька позиція авторів наказу. Виникли запитання:

1. Чи не є цей наказ фальшивкою ?;

2. Чому цей наказ не був реалізований ?;

Я перекопав величезну кількість матеріалу повязаного з маршалом Жуковим та Україною тих часів, повязав з прецендентами, що мали місце у попередній історії СРСР, знайшов деякі підтверження інших авторів, які в тій чи інший мірі торкалися цієї теми. Своїми роздумами я і хочу поділитися з читачем. Для початку я пропоную частину тексту самого наказу, бо весь текст займає 4 друкованих сторінки.

Совершенно секретно

Приказ № 0078/42

22 июня 1944 года г. Москва

По народному секретариату внутренних

дел Союза и народному комиссариату

обороны Союза ССР

Агентурной разведкой установлено: за последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населения против Красной Армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хишнечески убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы, преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах «зеленые» банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашисткого украинского населения и мобилизованых красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Поэтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизоваными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины.

Приказываю

1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.

2. Выселение производить:

а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;

б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой окупации;

в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;

г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам семьи, которые находятся в Красной Армии.

3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:

а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;

б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;

в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.

4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 –ую и 25-ую карательные дивизии НКВД. Приказ объявить до командира полка включительно.

Народный комиссар

внутренних дел Союза ССР Берия

Зам. народного комиссара обороны Союза ССР,

маршал Советского Союза Жуков

1. Військово – політична ситуація в 1944 р.

2. Дані, які підтверджують наявність наказу Жукова та Берія.

3. Практика застосування подібних наказів з попередньої історії України радянського періоду, які б підтвердили існування даного наказу.

4. Чому цей план не був реалізований ?

1. На початок 1944 р. стратегічна ініціатива на східному театрі воєнних дій повністю знаходилася в руках радянського командування. Лінія фронту неухільно зміщувалася на захід. Німці ведуть оборонні бої і лише інколи ціною колосальних зусиль намагаються нанести контрудари. Промисловість Німеччини вже не здатна задовольнити потреби німецької армії, людський ресурс,необхідний для подальшого ведення війни, майже вичерпано. Германські союзники один за одним виходять з війни. Союзники СРСР по Другій світовій війні відкривають другий фронт. Питання перемоги союзників стає питанням часу. Союзники розро######ють план майбутнього устрою Європи, визначаються з кордонами між європейськими державами, говорять про суд над військовими злочинцями та фашистською ідеологією, вирішують долю Німеччини За три роки війни на Україні відбуваються величезні зміни. Двічі через її територію проходить суцільний фронт бойових дій, трічі змінюються окупаційні режими. Промислові підприємста є або зруйнованими відступаючою червоною армією в 1941 р., або вивезені на Схід радянської імперії, або зруйновані під час військових дій. Сільськогосподарські підприємства (колгоспи) також сильно постраждали під час цього лихоліття. Під час відступу радянської армії трактори та машини були забрані для потреб діючої армії, худоба була або частково знищена, або відведена на схід. Але колгосп, як форму господарювання німецько – фашистські загарбники зберегли, з метою забезпечення потреб вермахту зерном та продовольством. Значно зменшилася чисельність населення. Значна частина військовозобов’язаних була мобілізована до лав Червоної Армії, кваліфікована робоча сила разом з обладнанням була вивезена на схід, частина населення (біженці) ушла разом з відступаючими військами. Фашистська Німеччина, встановивши окупаційний режим, вивезла частину працездатного населення у якості остарбайтерів до Німеччини та її сателітів.

З поверненням Радянської Армії відбуваються наступні зміни: відновлюється радянський адміністративний та політичний режим, відбудовується зруйноване господарство, проводиться тотальна мобілізація чоловічого населення до лав Радянської Армії, в боях за звільнення міст і сіл України в основному використовуються солдати, які ще недавно знаходилися в окупації, без належної виучки та погано озброєні, на повну потужність працює репресивна машина по виявленню людей, які співпрацювали з німецьким окупаційним режимом, повертаються на рідну землю солдати та офіцери демобілізовані з лав збройних сил, на території Західної України діють збройні формування ОУН – УПА, які завершивши боротьбу проти одного окупанта, почали боротьбу проти іншого, відстоюючи право своєго народу на незалежність Армія без держави стає серйозним чинником, що вплинув на розвиток подій на звільненій від фашистів української території у 1944 р., але про це ми поговоримо в подальшому.

2. Інформація про наказ № 0078/42 від 22 червня 1944 р. , за підписом Берії та Жукова, стосовно виселення з України у віддалені райони СРСР всіх українців з’явилася на початку 90 –х років ХХ ст., дякуючи пошукам у московському архіві історика В. Марочкіна. Левко Лук’яненко наводить спогади Стеттініуса, що були надруковані в газеті „Комсомольская правда” № 28 від 03. 02. 1992 року: „...в Ялте, по воспоминаниям Эдуарда Стеттиниуса, Сталин жаловался, что его положение на Украине трудное, ненадежное. Что скрывалось за этими словами, стало известно позднее. Оказывается, голодомора Сталину было недостаточно. На очереди стояло выселение всех украинцев. Сталин долго потом сожалел, что ему так и не удалось воплотить в жизнь свои планы». Про те що, українців збиралися виселити з України сказав у своїй доповіді на ХХ з’їзді КПРС М. Хрущов:«Украинцы избежали этой участи потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то он бы и их выселил”. В своїй книзі „Солдаты империи” (Москва: Ковчег, 1998) відомий сучасний російський письменник Фелікс Чуєв опубліковує текст цього наказу. В низу під текстом наказу є невеличка приписка: „По неизвестным причинам этот приказ не был выполнен». В останньому розділі даної статті ми спробуємо з’ясувати причини не виконання данного наказу. Сенсецаційний коментар до книги Чуєва дав генерал – лейтенант КДБ, бувший нарком внутрішніх справ УРСР Василь Рясний: „Он был выполнен частично,- и я имел к этому самое прямое отношение. Мне этот приказ привез из Москвы один из заместителей наркома внутренних дел. И было сказано, что за активную деятельность против Красной Армии со стороны ОУ – Новцев, выступления „боевок”, за враждебное отношение к русскому народу товарищ Сталин приказал выселить всех украинцев к известной матери, а конкретнее – в Сибирь. Да, выселить Украину – это не Чечню, и не крымских татар. Я наметил активнейших врагов русского народа и советской власти – матерых волков. Несколько эшелонов мои молодцы заполнили и отправили. Но потом этот приказ вдруг остановился. Говорят , украинские вожди бросились в ноги Сталина, умоляя его остановить выселение. И Сталин уступил. Вполне вероятно, что так и было,- целовал же Камаль – паша сапоги Сталину, чтобы не трогал Турцию!”. Книга відомого викривателя комуністичних міфів В. Суворова, в минулому співробітника Головного розвідувального управління СРСР „Беру свои слова назад” ще раз підтверджує існування цього злочинного наказу. В українському архіві ЦДАГОУ зберігається листівка яка була скинута з німецького літака на звільнену від німців територію України. Яким чином текст наказу попав до німців не відомо. Текст наказу на 4 аркуші навряд чи міг поміститися на листівці, отже було скорочення, що і привело до деяких викривлень тексту, за що і вчепилися ліві, кажучи що це фальшивка.

А от ще одне свідчення:”После выселения в мае 1944 года 120 тыс. крымских татар по Крыму распространился слух, что теперь будут выселять украинцев. Тогда украинцы начали записываться „русскими”. Може таким шляхом Крим і перетворився в „часть России”. /Почему некоторые украинцы стали «русскими» и заговорили «по – русски» Григорий Судовой „Рідна Україна”//. Як бачимо, про існування цього наказу знало досить багато людей, якщо він був доведений аж до командирів полків. Впевнений, що рано чи пізно секретні архіви буде відкрито і ми ще почуємо про цей наказ. З часу опублікування цього наказу в лівій пресі з’явилося безліч статей, червоною ниткою через які проходила думка, що цей наказ є фальшивкою, продуктом гебельсівської пропоганди. Але на скільки можно вірити апологетам сталінізму, виходячі з наступного:

1. комуністи твердять, що Голодомору 1932 – 1933 р. р. на Україні не було;

2. депортацій населення за національною ознакою не було;

3. русіфікації українців не було;

4. масових розтрілів населення не було;

5. знищення української інтелегенції не було.

Тут я навів лише маленьку частину з того, з того, що відкидають ліві. Навіть свідчення ще живих свідків вони відкидають. Треба згадати про Музей радянської окупації у Києві, де лежать експонати, як доказ злочинного режиму. Вони навіть над пам’ять загиблих насміялися, розгромивши музей. Вся їх демагогія побудована на брехні, і якщо вони говорять що такого наказу не було, значить вони в черговий раз кажуть неправду і про це ми через деякий час дізнаємося.

3.В любій тоталітарній системі існує читка схема виконання наказів. Все що наказується вищестоячими структурами читко виконується низовими ланками, з наступним повідомленням вищестоячих органів про виконіння. В цьому розділі на конкретних прикладах ми розглянемо практику виконання подібних наказів до 1944 р.

А тепер поговоримо про депортації які були здійснені радянською владою на території України у 30 – 40 х роках. Одна з масштабних депортацій – це розкуркулювання з наступним виселенням в Сибір, на Далекий Схід чи Казахстан. Сукупна кількість виселених селян – 300 000 чоловік. У зв’язку з ліквидуванням у 1934 році Мархлевського та Пулинського районів (в основному населення складалося з поляків та німців) Вінницької області було проведено першу депортацію на Україні за національною ознакою. Спочатку висилалися окремі сім’ї, а потім вивозилися цілі села. Обвинувачення було стандартним (націоналістичний елемент, священники).У 1936 р. було виселено 70 000 німців та поляків з України в Казахстан. Після приєднання Західної України в 1940 – 1941 роках органи держбезпеки здійснили чотирі повномасштабні акції з департації. Кампанія почалася 10 лютого 1940 р. з виселення в східні регіони польських осадників та цівільних колоністів. Далі поїхали сім’ї польських офіцерів, потім євреї (батьки Жаріновського, які опинилися в Казахстані), потім західноукраїнська інтелегенція та священники, учасники визвольних змагань часів Української Народної Республіки, бувші офіцери білої гвардії, що оселилися на цій території по закінченню громадянської війни. Ціфра депортованих та репресованих називається різна. Так Станіслав Кульчиковський у своїй статті „Демократические потери Украины в ХХ веке”називає ціфру 230 тисяч, В. Суворов в своїй книзі «Беру свои слова назад» називає ціфру 1 400 000. Таку ж цифру називають і польські дослідники. В той час ще не було ні УПА, та і ОУН була не багаточисельна. Інші дослідники говорять що 320 тыс. депортували и 120 тис. арештували. На початку Великої Вітчизняної війни в тюрмах , що розташовані на території Західної України знаходилося десятки тисяч чоловік засуджених за політичною ознакою. 40 – 50 тис. були розстріляні. В Жовкві, Самборі, Дрогобичі знайдені масові захоронення людей, що були розтриляні в цей час. Мені довелося зустрічатися з людьми , які на час приходу німців до Львова сиділи, як політичні в тюрмі Бригітки м. Львова. Тюремники так швидко втікали, що навіть не встигли вивезти, або розтріляти в’язнів. Вони просто відкривали камери, вкидали кілька гранат. Тому багато в’язнів залишилися живими, хоч і були пораненими. Хочеться окремо сказати про Кримський півострів. В серпні 1941 р. чекісти здійснили з півострова першу депортацію за національною ознакою. Із Криму було вивезено 50 тис. німців, які оселилися тут ще в часи Катерини ІІ. Звинувачення було сміховісним „пособничество гитлеровским захватчикам”, хоча німців на півострові на той час ще не було. Привентивна міра, так , на всяк випадок. За постановами Державного комітету оборони СРСР від 11 травня та 2 червня 1944 р. з Криму виселили кримських татар, а також болгар, греків, вірмен загальною кількістю 228 тис. чоловік. Цікаво, що Російська Федерація, визнавши себе правонаступницею СРСР не визнала ці події геноцідом і відповідно, не надає кримським татарам, що повертаються, ніякої допомоги по облаштуванню на рідній землі. В 1944—1945 р. р. Сталін здійснив депортацію 13 млн. німців з територій що відійшли до Польщі, Чехословаччини, СРСР. На землях між Одером і Нейсе, в Судетській області, в Кінігзберге (Калінінградській обл.) не залишилося німців, що в корні змінило демографічну ситуацію на території величезного регіону за межами СРСР. А далі виселені чеченці, операція „Вісла”по виселенню українців, виселення з Прибалтійських республік. Як бачимо досвід по виселенню за національною ознакою був величезний. Так що виконання першого пункту наказу було реальне.

Виконати 2 пункт наказу під літерою а). було безумовним. Відомо, що на окупованій території німці встановили свої адміністрації. В адміністраціях працюють чиновники. І основна маса ціх чиновників набиралася з бувших радянських службовців. Місцева поліція складалася з місцевого населення. Не будемо виясняти причини за якими люди пішли на службу в німецьку поліцію, але це було. У всіх народів таки дії оцінюються як зрада. І це справедливо. Через ЗМІ недавно пройшла інформація, що в німецькій поліції служило 100 000 українців і що 70% з них були при радянській владі комуністами або комсомольцями. І якщо репресії проти саміх зрадників якось можно зрозуміти, то репресії проти малолітніх членів сімей державних злочинців не піддаються ніякій логіці.

Пункт в). диктується економічною доцільністю. Армії потрібно продовольство, а хто збере врожай, якщо всіх швидко вивезти. Не будеш же везти для виконання цієї роботи людей з інших регіонів.

Досвід виселення в ночі також був. Сім’ї дається півгодини на збори. Далі погрузка в теплушки і поїхали. Часу і можливості сховатися і уникнути виселення не було, бо населений пункт шільно оточувався військами. А потім двомісячна дорога в теплушках без опалення, без належного харчування та медичного обслуговування. 50% після такої подорожі так і не добиралося до кінцевого пункту призначення. Історія виникнення такої акції відома ще з часів стародавньої Месопотамії, татаро – монголів, опробована в часи Великого Голодомору 1932 – 1933 рр. на Україні . Ефективність майже 100 процентна. Після визволення України була проведена масова мобілізація чоловічого населення, що підросло до призовного віку за три роки німецької окупації, до лав Червоної Армії тому відсоток українців у діючий армії був досить високий. Звичайно звістка про виселення їх сімей до Сибіру та Казахстану, якщо би дійшла до воюючих солдат викликала би обурення, а можливо і спротив серед солдат і офіцерів Радянської Армії і привела б до громадянської війни. Чеченці, татари, болгари, літовці, українці, що воювали на фронтах Великої вітчизняної навіть не знали про те, що їх сім’ї виселені. Про це вони дізнавалися тільки повернувшись додому по мобілізації. В Сибіру я зустрічав багато радянських солдат, які повернувшись з фронту, не знаходили в рідному краї свою родину та їхали в Сибір, тим самим розділивши долю виселених. Така була плата багатьом радянським солдатам та офіцерам за їх подвиг. Зрозуміло, що виконання пункта 3 даного наказу було теж реальним. Всі солдати і офіцери родом з окупованих територій знаходилися під „колпаком”, їх переписка контролювалася, бо любе незадоволення діями радянської влади по відношенню до членів їх сімей могло привести до повстання людей зі зброєю. Тому переписка трималася під серйозним контролем. А що торкається такого ганебного явища, як сексотство, де батько боявся сина, а сусід сусіда, то це явище стало невід’ємною частиною нашого радянського способу життя. Навівши ці приклади з практичного життя тогочасного тоталітарного режиму ми з повним правом можемо стверджувати факт існування наказу № 0078/42 від 22 червня 1944 р. , за підписом Берії та Жукова.

3. Чому ж цей план не було реалізовано ? Версія про те, що не вистачило вагонів, абсолютно не годиться. Тисячи ешелонів рухається на Захід. Везуть озброєння, одяг, продовольство для діючої армії, а назад повертаються пустими. Загружай та вези. Таким чином Рясний відправив два ешелони. Третій ешелон відправити так і не вдалося. В 1944 р. на ст. Радехів, що на Львівщині в ешелон було завантажено 2 тис. чоловік спецпереселенців, але завадив загін „Кочовики” з УПА, які напав на охорону НКВС, звільнив людей. Сформувати наступну партію так і не вдалося. Твердження генерал – лейтенанта КДБ Василя Рясного про те, що українські вожді кинулися в ноги великому кормчому з проханням зупинити відселення і воно було зупинено теж є не логічним. Сталін завжди добивався поставленої мети, тим більше що на цей час існувала унікальна можливість здійснити велику мрію всіх імператорів Російської імперії і на завжди зняти українське питання, повернувши великоросів на їх „історичну „ землю. Пригадаємо і те, що ні Молотов ,ні Ворошилов не змогли спасти від ув’язнення власних дружин. Я бачу в тому, що українці не були виселені в Сибір три основні причини, які в сукупності і зірвали цю жахливу варварську акцію.

1 –ша причина: Сталін боявся , що інформація про виселення українців дійде до солдат та офіцерів походженням з України, що продовжували воювати на радянсько – німецькому фронті і вони піднімуть зброю проти режиму, що могло закінчитися громадянською війною і привести до розпаду СРСР. В наслідок можливих подій могла виникнута незалежна Україна.

2 – причина: В серпні – вересні 1944 р. в околицях столиці США відбулася нарада країн антигітлеровської коаліції. На нараді обговорювалися питання проектування післявоєнної Європи: розгром фашистської армії, розброєння Німеччини та створення міжнародної організації, яка б забезпечила мирне співіснування народів світу. Радянська делегація запропонувала включити до складу держав – засновниць всі союзні республіки СРСР. Але ці пропозиції були відхилені, поскільки республіки не були суб’єктами міжнародного права. Сталіна теж не задовольняв один голос в майбутній міжнародній організації. На Ялтінській конференції (4 -11 лютого 1945 р.) знову постало це питання і радянська сторона запропонувала зробити засновниками Україну та Білорусь, як республіки, що найбільш потерпіли від фашистської агресії. З цією пропозицією всі погодились, в обмін на рішення польського питання (післявоєнний кордон Польщі). До речі, ні США, ні Англія, ні Франція не одержали після війни ніяких територій. СРСР одержав Західну Білорусію, Західну Україну, Закарпаття, Північну Буковину, територію прибалтійських республік, частину о. Сахалін, о – ва Курільської гряди, Калінінградську обл. 8 лютого 1945 р. Україна та Білорусь були названі на Ялтінській конференції в числі майбутніх держав – засновників ООН.. 4 березня 1945 р. Верховна Рада СРСР відновило право УРСР на безпосередні відносини з іноземними державами і право на заключення міжнародних угод ( ці права були забрані від України в 1922 р. при створенні СРСР.) З цього часу Україна стала де- юре суб’єктом міжнародних відносин, а де – факто лишилася підконтрольною республікою, що входила до складу СРСР, бо ні міністерство оборони, ні збройні сили, що передбачалося рішенням Верховної Ради СРСР, створені не були. Та і міжнародні зносини України з іншими державами відбувалися через МЗС СРСР. Виконати наказ №0078/42 і вислати Україну означало втрату голосу в міжнародному представництві. На це Сталін не міг піти. Але він по іншому задовольнив свій апетит вождя – людожера, організувавши голод 1947 р.

3 –причина: на території Західної України діяли загони УПА, які продовжували боротьбу за незалежність України. З метою придушення руху опору сюда були кинуті значні сили НКВС. УПА скувала на собі сили репресивного апарату СРСР і тим самим спасла українців Східної України від вивезення в Сибір та Казахстан. Судіть самі. На літо 1944 у боях проти УПА приймало участь 26 тис. чоловік військ НКВС. Крім того були задіяні партизанські загони Ковпака, Сабурова, Наумова. Прикордонники нерідко надавали допомогу чекістам. Нерідко в боях приймала участь регулярна армія з залученням танків, літаків, бронепоїздів. Широко використовувались так звані „яструбки”з числа тих хто вийшов із лісу з повинною і почав відро######ти за надану окупантом ласку. За офіційними даними проти УПА боролося 585 тис. чол. Від лютого до 31 грудня 1944 р. було проведено 6495 боїв, в ході яких було вбито 57 405 бандерівців, 50 387 захоплено в полон, 15 990 з’явилися з повинною. Ціфри наведені для того, щоб показати маштабність цієї боротьби, яка продовжувалася до середини 50 –х років, а останні дві боївки були знешкоджені лише на початку 60 –х . Не забуваємо про те, що НКВС треба ще було охороняти архіпелаг Гулаг, військові об’єкти, заводити „новий порядок” у звільненій від фашистів Європі. Мужня боротьба бійців загонів ОУН-УПА не дала Сталіну здійснити сатанінський план по виселенню українців. Пожертвувавши собою вони спасли Україну.

Отже такий наказ був. Всі дані та дії свідчать про його існування. Не збулися слова Георгія Жукова: „Все хохлы – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войны, прийдется ссылать в Сибирь!”.

[Михаил Балтакса 23 586]

Опять массивы текста...

[Гость Петрик]

Опять массивы текста...

Ну не можу я на кшталт ГИ-ГИ...

[Гость Judge_Dredd]

Опять массивы текста...

Разве удивительно? "Копировать-вставить". Это же так просто!

:-D

[могила 140]

Петрик

В. Суворов в своїй книзі «Беру свои слова назад» називає ціфру 1 400 000.

В.Резун (Суворов) известный фальсификатор от истории, он тебе и про 27 тысяч советских танков расскажет

[Лелека 15 536]