О преступлениях Украинской Повстанческой Армии

[Гость beris]

...Тот, кто не помнит уроков истории, обречен пережить их еще раз. Украинская Повстанческая Армия — это хороший или плохой урок для украинцев? Заносить его в учебники как пример героизма и славы или нам стыдиться за деятельность УПА, каяться?

Жертвы УПА. Любомль. В местности Острувки возле Любомля, в Украине, происходит эксгумация останков поляков, расстрелянных УПА 30 августа 1943 г. В тот день погибло в Острувках более 1700 поляков из сел: Острувка. Воля Островецка, Яновец и Куты. Их останки будут перенесены на польское кладбище в Рымачах около Ягодина ("Газета", Торонто, 24-25 августа 1992 г.).

"Перед войной я закончил 9 классов. Когда немцы забирали молодежь в Германию на каторгу, то взяли и меня. Но мне посчастливилось убежать, и я вступил в партизаны. Попал в партизанское объединение М.Шукаева, которое прошло с боями по тылам от Чернигова до Чехословакии. То есть через Житомирщину, Ровенщину, Тернопольщину, Львовщину, Прикарпатье... Так что с бандеровцами (ОУН, УПА) приходилось встречаться не раз и не два. И не за столом, а в боях... Не дай Бог было попасть им в руки! Издевались хуже немцев. Вырезали на груди или на лбу звезды, выкручивали руки, ноги, истязали до смерти. А сколько они сожгли польских сел и вырезали "священными ножами" поляков! Сколько мирных людей, служащих, учителей перебили уже после войны! Вот какой была их борьба за вольную Украину ("Робітнича газета", Київ, 29 сентября, 1992 г.).

Конференция "Украинская Повстанческая Армия и национально-освободительная борьба в Украине 1940-1950гг.", которая проходила в Киеве в августе 1992 г., рекомендует Президенту Украины: "Конференция ставит вопрос о том, чтобы законодательные органы новой Украины признали ОУН, УПА, УГОР (Украинская Главная Освободительная Рада) наиболее последовательными борцами за независимость Украины, а бойцов Украинской повстанческой Армии — воюющей стороной." ("Новий шлях"; Торонто, 26 сентября 1992 г.)

М.Зеленчук, председатель Всеукраинского братства УПА на Софийской площади 26.08. 1992 г. требовал: "Признать борьбу УПА как справедливую освободительную борьбу украинского народа за свою Независимую Державу" ("Гомін України", Торонто, 16 сентября 1992г.)...

Так что ж такое УПА?.. Была ли это армия, которая принесла славу Украине?

Кому интересно узнать какой на самом деле была УПА, и стоит ли о них вообще вспоминать. Вся статья целиком здесь:

http://anti-orange.com.ua/article/history/66/2399

[Гость Івасик Телесик]

...Тот, кто не помнит уроков истории, обречен пережить их еще раз. Украинская Повстанческая Армия — это хороший или плохой урок для украинцев?

Слава Героям!

Жертвы УПА. Любомль. В местности Острувки возле Любомля, в Украине, происходит эксгумация останков поляков, расстрелянных УПА 30 августа 1943 г.

І так буде з кожним загарбником!

http://anti-orange.com.ua/article/history/66/2399

Знов Поліщук на фафудьєвському сайті? Ну, ну. :mrgreen:

Може давайте про ізраїльтян і палестинців?

[Гость Вадим]

|-| |-| |-| |-| |-| |-| Как же на Вас игнор поставить(кашмаррррр)

[Гость Івасик Телесик]

|-| |-| |-| |-| |-| |-| Как же на Вас игнор поставить(кашмаррррр)

Дуже просто! Довести що я не правий.

Вам, Вадіме, сюди.

[Гость beris]

|-| |-| |-| |-| |-| |-| Как же на Вас игнор поставить(кашмаррррр)

кого на игнор? я не понял... ответьте...

[Гость Івасик Телесик]

Та то напевно мені.

[Гость robotek]

главной задачей советских партизан на Украине являлась не столько борьба с фашистскими оккупантами, сколько уничтожение повстанческо-подпольных формирований, выступавших против оккупантов. Кроме УПА, на территории Западной Украины на протяжении почти двух лет не было ни одного советского партизанского соединения, если не считать чекистского отряда Д. Медведева (обеспечивавшего деятельность известного «ликвидатора» Н. Кузнецова), а также 7-го и 12-го батальонов А. Сабурова, специально направленных для разложения «националистических формирований».

После становления УПА и начала ее активного сопротивления немцам Сталин и его «соратники по партии» поняли, что украинское повстанческо-партизанское движение против фашистской оккупации представляет для них большую опасность, так как ставит знак равенства между нацистами и коммунистами. Поэтому началось наступление на неподконтрольные Москве силы повстанцев. Методы такого наступления были уже давно отработаны НКВД на других противниках: это компрометация и физическое уничтожение.

Для решения первой задачи заместитель начальника ЦШПД комиссар госбезопасности С. Бельченко и начальник разведотдела ЦШПД полковник М. Анисимов 3 ноября 1943 г. разослали в штабы партизанского движения директиву № 3762 СС (т.е. «совершенно секретную»). Согласно ей, требовалось:

а) вести тщательный учет всех местных националистических формирований;

б) засылать свою агентуру в отделы УПА для выяснения их организации, вооружения, дислокации, системы связи между ними и подпольем ОУН;

в) вербовать внутренних агентов (две последние задачи поручались только опытным агентурным работникам).

В соответствии с другими руководящими документами, просоветские партизанские отряды должны были выступать под видом отрядов УПА, совершая убийства и грабежи гражданского населения.

[Гость robotek]

Внутренние разборки советских партизан

В некоторых других случаях финал конфликтов был намного более печальным. Самые острые ситуации возникали, когда ценой вопроса были продукты питания, оружие и боеприпасы и, конечно, власть.

В октябре 1942-го командир партизанского отряда За Родину (в Черниговской обл) Иван Бовкун "положил глаз" на расположившийся по соседству отряд под командованием Кузьмы Бабича и комиссара Алексея Брусиловца. Бовкун провел среди бойцов своего отряда "разъяснительную работу", внушая им, что отряд Бабича небоеспособен и не использует имеющееся вооружение для борьбы с оккупантами.

Агитация подействовала, и Бовкун прибыл в распоряжение отряда Бабича с предложением присоединиться к его отряду, передать ему склады с оружием и продуктовые базы, а также руководство. Бабич, естественно, категорически отказался от такого предложения. Тогда Бовкун решил действовать силой. Его бойцы окружили отряд Бабича, в итого Бабич и Брусиловец были убиты, а их отряд насильно присоединен к отряду Бовкуна.

После войны дочь погибшего Бабича стала искать справедливость в правоохранительных органах, требуя наказать виновных. Бовкун открыто признал, что Бабич и Брусиловец были расстреляны по его указанию с целью завладеть продуктовой базой и вооружением их отряда.

Его объяснения были простыми: "Для усиления действий нам требовались продукты, боеприпасы, взрывчатка и горючее, у Бабича все это было. Обсудив эти вопросы на партийном собрании нашего отряда, мы решили Бабича и Брусиловца расстрелять, а отряд присоединить, что и было приведено в жизнь".

Однако ни это признание, ни свидетельства других партизан из отряда Бабича к восстановлению справедливости не привели. Так же как и Бринскому, и Логвинову, Бовкуну удалось уйти от наказания. Опять существенную роль сыграло звание Героя Советского Союза и связи в верхах.

Журнал "Корреспондент" № 18 от 12 мая 2007.

Статья "Тайны украинского леса" стр. 62-64

[Гость Вадим]

|-| |-| |-| |-| |-| |-| Как же на Вас игнор поставить(кашмаррррр)

кого на игнор? я не понял... ответьте...

А Вам не кажется что Вы, как бы сказать так что-бы Вас не обидетьть как человека? :hor <<<< во это лучше!! ||

[Гость Івасик Телесик]

Тю, а я вже подумав мені. :-D

[Гость Івасик Телесик]

В соответствии с другими руководящими документами, просоветские партизанские отряды должны были выступать под видом отрядов УПА, совершая убийства и грабежи гражданского населения.

[Гость Вадим]

Івасик Телесик

А Лучано случаем не Ваш брат, а то что-то Вы так похожи!! ||

[Гость Івасик Телесик]

Наш, наш, Змію.

[Гость Івасик Телесик]

В соответствии с другими руководящими документами, просоветские партизанские отряды должны были выступать под видом отрядов УПА, совершая убийства и грабежи гражданского населения.

ІДЕОЛОГІЧНА ЛЕТАРГІЯ

Федір МАРЧЕНКО, пенсіонер.

http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=646

Прочитавши в "КС" публікації "Кому следует одуматься?" і "Присяга на верность Гитлеру" (7.02 2003 р.), я був приємно здивований тим, що в Криму є такі люди, як Валентин Брянцев, для якого об'єктивність дослідження та історична правда дорожчі за політичну кон'юнктуру та ідеологічні стереотипи минулого.

А що стосується А. Лановенка, то, на жаль, серед українців таких багато - це продукт багатовікового поневолення України. Їх в різні часи називали по-різному: тумами, малоросами, хохлами, а тепер найчастіше - манкуртами.

Такі, як батько А. Лановенка, що заборонив рідним розмовляти українською мовою, - це тип українця-мутанта, вирощеного нашими численними поневолювачами шляхом селективного винищення всього українського, розумного, свідо-мого, працьовитого, а лановенки залишились і чисельно збільшувались, внаслідок чого питома вага серед українців їх велика. Вони пристосовувались до будь-якої окупаційної влади, вірно служили чужинцям незалежно від того, були то поляки, румуни, німці, росі-яни, угорці. Ба, більше, вони ненавиділи все українське і мстили, як тільки могли, своїм краянам за те, що ті залишились українцями.

Полковнику А. Лановенку і в Совєтській Армії легше служилось, ніж мені.

Я прослужив в армії 27 років і через те, що весь час у російськомовному оточенні зберігав свої етнічні ознаки українця, постійно привертав до себе увагу МГБ. Кінчилось це тим, що в 1976 році, в м. Ваймер (Німеччина), де служив у 8-ій дивізії, начальник особливого відділу полковник Тарханов після трьохденних розмов вигукнув: "Слушай, полковник, если бы был тридцать седьмой, я бы с тобой давно расправился!"

Під пильним наглядом КГБ я перебував і після звільнення в запас. Теперішні лановенки почувають себе затишно і комфортно в добре утрамбованих і заяложених стереотипах совєтсько-російської пропаганди і дезінформації про Україну і не хочуть міняти свої погляди, рахуватися з новими політичними реаліями - вони доживають у світі минулого. Всі ті, хто намагається їх вивести з ідеологічної летаргії, для них є ворогами.

Я народився в Тернопільській області і на сім років старший від полковника А. Лановенка, отож про національно-визвольний рух в західних областях України 40 - 50-го років минулого століття знаю не з розповідей батька - я сам був його свідком. Я прочитав багато літератури мемуарної науково-історичної, присвяченої боротьбі УПА з польськими пацифікаторами, німецькими фашистами і з російськими більшовиками; вивчив чимало німецьких і радянських документів на цю тему. Повірте мені, ОУН-УПА користувалась загальнонародною підтримкою, то хіба ця боротьба проти німецької, а потім російської окупації не була загальнонародною?

В цьому Лановенко може переконатись навіть тепер, потрібно йому лише приїхати в будь-який населений пункт Галичини чи Волині. Він побачить, як населення вшановує пам'ять героїв-по-встанців, членів ОУН, стрільців і старшин УПА. Дізнається він, як відгукуються люди, мої земляки, про російських "визволителів", енкаведистів-емгебістів та інших холуїв.

Звірствами в Західній Україні займалися створені під бандерівців спецгрупи. Таких лжебандерівських формувань, що вбивали, ґвалтували, катували, кидали живих людей в криниці, станом на 20 липня 1945 року було 156 (ЦДАГО, С.1, справа 27, аркуш 113), а скільки їх ще було впродовж наступних десяти років і скільки від їхніх рук загинуло українців?! Можливо, старший Лановенко розповідав молодшому про свої "геройства" в Західній Україні.

Ось результати звірств совєтської влади в Західній Україні: з 1944-го по 1952 рік піддано репресіям, включно з розстрілами, понад 500 тисяч осіб. В тому числі: вбито 153 тисячі чоловік, вислано довічно за межі України 203 тисячі осіб, заарештовано (і засуджено. - М. Г.) 134 тисячі осіб (ЦДАГО Ф.1 Оп.17, справа 79, аркуш 56; Лаврентій Берія, 1953 р. Стенограмма июльского Пленума ЦК КПСС).

Але чому ті, котрі в кожному центрі Західної України без суду, ще в процесі слідства закатували тисячі хлопців і дівчат в підвалах НКВД-МГБ, ті, злочини яких можна розцінювати як злочин проти людства і людяності, що не має строку давності, живуть серед нас і отримують від чужої їм України не терміни ув'язнення, а в чотири - п'ять разів більші пенсії, ніж їхні жертви, що залишилися в живих?

Яким треба бути україножером, безмилосердним, щоб так ненавидіти до цих пір своїх жертв!

Твердження А. Лановенка, що буцімто Нюрнберзький суд визнав дивізію "Галичина" як злочинну військову формацію, є дезінформацією і банальною брехнею. Про це засвідчує факт, що весь особовий склад дивізії, котрий здався західним союзникам, переїхав на постійне проживання в Англію. А на свою територію Англія не впустила жодного справжнього колишнього есесівця. Жоден солдат дивізії не переслідувався органами європейського правосуддя, жодного дивізійника не засудили.

Безперечно одне: Лановенко ненавидить свою етнічну батьківщину і до цих пір вважає себе громадянином СРСР. В такому випадку він повинен відмовитись від пенсії, яку дає йому Українська держава і просити Росію, як правонаступницю СРСР, щоб вона йому призначила утримання. До речі, в державах Балтії відставникам Совєтської Армії пенсії виплачує Росія.

Михайло ГНИДЮК.

м. Чернівці.

"ЛЮДИ ЗНАЮТЬ, ХТО БУВ БАНДИТОМ..."

Я хочу звернутись до "товарища" Лановенка. Якщо Вам зрозуміло, чому ненавидять убивць, хамів, хуліганів, крадіїв та інших, хто родить зле, то Вам буде ніяково, коли Ви побачите, що там, на Західній Україні, на усіх могилах полеглих бійців ОУН-УПА ростуть троянди, самі могили у будь-яку пору (навіть за радянських часів) ретельно прибрані, охайні, незважаючи на те - чи у лісі вони, чи у населеному пункті. Ви б сусідову могилу прибрали, якби знали, що він убивця або бандит? Звичайно ж - ні! Там люди знають, хто насправді були вояки ОУН-УПА. Якби бандити (як ви вважаєте), сто ті могили уже б давно заросли без сліду.

В шістдесятих роках я служив пілотом-винищувачем в місті Чорткові Тернопільської області. За вісім років служби у Прикарпатському ВО побував у багатьох містах і селах Прикарпаття і багато чого чув і бачив. Місцеві жителі якраз розповідали про злодіяння НКВД.

Ми, групою офіцерів, кожного вихідного дня їздили на надувному плоту у плавні річки Серет рибалити. Іноді ночували у однієї тітки. Вона була мовчазна, непривітна, але завжди пригощала. Ми питали, чому вона така, але вона мовчала. Та одного разу, а це було якраз перед святом Першого травня, вона розповіла про себе таку історію. Якось вранці, літнього дня 1946 року до їхнього села в'їхало три машини: одна легкова, пофарбована у чорний колір, а дві - вантажівки. Усі німецькі. Із легкової вийшов високий офіцер у формі УПА з автоматом і пістолетом і наказав усім мешканцям зібратися в центрі села. Розмовляв українською, а ті, що були у вантажних, чоловік двадцять, ходили мовчки (теж у формі УПА). Людей тоді в їхньому хуторі було чоловік дванадцять (сім хат, з яких одна згоріла). Так от, усіх вони постріляли ніби за те, що допомагали місцевій владі, позабирали усе, що можна було забрати (при цьому вже всі розмовляли російською)

- Що стосується бандерівців, як вона висловилась, - усі вони свої хлопці і ніколи й ніде нікого не чіпали, не вбивали і не грабували. Це робили тільки совєтські бійці і НКВД для того, щоб розгнівати місцевих жителів і назлити їх проти бандерівців. Ми усе те бачили і знаєм...

м. Харків.

[Гость Івасик Телесик]

Шило в мішку не сховаєш...

http://www.day.kiev.ua/46587/

«Нема нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається і не вийде наяву». (Євангеліє від Луки, VIII, 17)

Після геноцидно-переселенської акції «Вісла» нашу родину разом із 300 тисячами українців із Підляшшя, Лемківщини, Холмщини, Надсяння було примусово вигнано з рідних земель і осель. Опинились ми в селі Радохінці (тоді Нижанковицького р-ну Дрогобицької обл. — була така). Нам пощастило. Допомогла «похоронка» на тата, що загинув через кілька днів після мобілізації в Червону армію. Інших погнали в «Сибір неісходиму», на Далекий Схід, декого на Донбас. На новому місці поселились ми в оселі розкуркуленого і вивезеного в Сибір господаря-селянина Мельника. Прийшли до нас у перший день сусіди, познайомились і попередили: «Бійтесь перебранців (від укр. слова «перевбиратись», «перевдягатись»). Нікому вночі не відчиняйте дверей. Бо ходить у наших лісах під виглядом вояків УПА (Українська повстанська армія) якась банда, що мордує наш народ». Так ми і робили, коли неодноразово вночі стукали і навіть погрожували закидати хату гранатами. (Бог милував).

А що то були за «перебранці», ми невдовзі довідались. Якось село облетіла звістка: «бандерівці» вирізали сім’ю лісничого Гудзого. Не пожаліли навіть немовляти. У живих залишились тільки дві дочки — старша Кася (Катерина), що гостювала в тітки, і десятирічна школярка Віра, котра спала на печі і залишилась непоміченою. З тою Вірою були ми однокласниками. Потім, коли ми попідростали, я неодноразово проводжав її додому з толоки або з вечорниць.

Якось 1955 р. вбили енкаведисти в нашому селі останнього вояка УПА. Вкинули, як собаку, в кузов автомобіля і повезли в район. Ніхто з його рідних не зголосився (хоч усі знали, чий він), бо не минули б їх як не тюрма, то Сибір. Був це ніякий не бандит, а звичайнісінький сільський парубок (десь може на 10 років старший від нас). Дуже лагідної вдачі хлопчина. Любили його всі від малого до старого, а особливо дівчата. Бо був він ще й красень-парубок. Після від’їзду енкаведистських людоловів пішов я на побачення до Віри. Зговорились ми і про цей випадок. Коли дивлюсь: у моєї Вірки на очах сльози. «Чому ти плачеш? — питаюся. — Та ж такі, як він, убили твоїх тата, маму і сестричку». Розплакалась Вірка ще більше і мовить: «Петре, мою родину вбили москалі. Я все чула. Та із страху оніміла, а може так Бог дав, щоб я залишилась живою. Коли вони зробили свою справу, то, виходячи з хати, розмовляли між собою московською мовою. Тільки ти про це нікому не кажи. Дуже тебе прошу. Бо як довідається влада, то я не знаю, що нас чекатиме. «Їж борщ із грибами — тримай язик за зубами». (Так я і робив).

Закінчивши школу, моя Вірка зі старшою сестрою подалися десь на південь України. Шукати кращої долі. Не від добра подався і я на шахти. У селі жити було неможливо. Приміром, я, працюючи причіпником на тракторі у тільки-но створеному колгоспі «Прогрес», виро######в до 500 трудоднів (більше ніж днів у році). А того, що заробив, вистачало на місячний харч. Із часом те лихоліття призабулося. Та весь час, тільки-но приїздив я у відпустку на село, кортіло довідатися, що ж то були за «перебранці». Питаюся в мами, а вона мені: «Нащо воно тобі, дитино, здалося? Що, хочеш замість шахти — у тюрму? Мовчи, дитино, так буде ліпше і для тебе, і для нас. Настане колись такий час, і про це можна буде вільно говорити, і писати будуть про це великі люди».

Тепер про ті часи не тільки багато мовлено, але й написано. Зокрема, докладно описав про це генерал-майор І.Білас у своєму двотомнику — «Репресивно-каральна система в Україні» (вид- во «Либідь», Київ, 1994 р.). Похвалився тим, що він був ініціатором створення «спецпідрозділів», генерал КДБ П.Судоплатов у своїй книжці «Спецоперации» (вид-во «Олма-Пресс», Москва, 1997 р.). Написав про це і письменник-історик І.Бунич. Нещодавно в «Українській газеті», № 21 від 9 грудня 1999 р. у статті «Чеченців не підкорити», коротко і ясно розповів про тих «перебранців» О.Скіпальський, генерал-лейтенант контррозвідки, заступник міністра з надзвичайних ситуацій, військово-політичний оглядач «Української газети». Ось що він пише. «Не так давно колишній голова Федеральної служби безпеки (ФСБ) Росії, а згодом на короткий час її прем’єр-міністр Степашин проговорився, що росіяни використовуватимуть у Чечні форми і методи боротьби з підпіллям, які застосовувалися свого часу в Західній Україні».

Я особисто не із чуток і газет, а з підручників історії органів держбезпеки колишнього СРСР, які досконало вивчав, знаю, що національно-визвольну боротьбу в Західній Україні вдалося придушити через утворення саме «легендованих» (провокативних) боївок. Під виглядом бійців УПА вони нищили надісланих зі Східної України фахівців народної освіти і державного управління, катували і вбивали місцеве населення, нібито за його співпрацю із «совітами». Цим провокатори компрометували УПА, вибивали з-під неї опорну базу. Інколи цілі групи складалися з перевдягнених у форму УПА чекістів. Каральні залякувальні операції, які вони проводили, доповнювані депортаціями сімей повстанців до Сибіру, нищення хуторів і сіл тоді спрацювали. Збройний опір вдалося придушити.

Дехто як не скаже, то подумає: «Для чого ти все це пишеш? Що ти хочеш? Помсти?!» Боже збав! Це вже в нас було. Достатньо. Мусимо помиритися заради прийдешніх поколінь. Визнати УПА воюючою стороною. Призначити тим, хто залишився в живих, пенсії та пільги. Як це зробили в Іспанії. (Там помирили тих, хто воював на боці Франко, з тими, хто воював проти нього).

Бо чому той, що в «заградительных отрядах» стріляв у спину своїх, має пенсію, а той, що боровся за Україну, — ні. Чи, може, ми не в незалежній Україні живемо? А ще мусимо всі досконало знати правду про нашу славну і трагічну історію. Щоб більше ніколи таке не повторилося.

Петро КРАВЕЦЬКИЙ, шахтар Димитров Донецької обл. Друкуємо листа зі скороченнями №43, субота, 11 березня 2000

[могила 140]

Івасик Телесик

БЛА-БЛА-БЛА!!!!!

Прошу прощения, писал не я - друг в гостях был , в мое отсутствие влез и написал

По поводу провокаций знаю, стандартные операции у спецслужб тоталитарных режимов. Но были и отдельные случаи, когда бойцы УПА, тоже "перебарщивали"

Читал давно книгу американского военного журналиста, (к сожалению придется поверить на слово, книгу читал в середине 90-х, и фамилию автора забыл) где он описывал такой случай: Когда он проезжал по делам через западную Украину,(дело было в конце 45-го года) на поезд напали бойцы УПА. Ехавшего в вагоне вместе с автором советского офицера, тут же повесили. Ну это понятно. Но зачем было вешать студента медика, только потому что он был евреем, и в этом признался, хотя можно было закосить на фимоз. Повесили на одном суку с офицером. Американца не трогали, даже интервью дали.

Так что здесь у меня отношение двоякое к историям про "подставы"

Ни за что не поверю, что жителей, сотрудничавших с Советами, ребята из УПА сильно жалели

[Гость beris]

Івасик Телесик

БЛА-БЛА-БЛА!!!!!

Прошу прощения, писал не я - друг в гостях был , в мое отсутствие влез и написал

Тогда я как модер удалю то сообщение...Повториться подобное пиши мне в ЛС я буду удалять такие сообщения

[могила 140]

beris

спасиба

[Гость robotek]

Комуняцкие переростки и имперские друзья нам тут все время втирают, что мы, якобы, искажаем историю, не чтим "святые традиции предков".

Хотел задать им вопрос: а что вы понимаете под "историей"?

"Историей" вы называете то, что придумали и наворотили на месте настоящей Истории таварищи политруки?

Попытались стереть из памяти ВСЮ историю, историю ВСЕХ родов украинцев так, что теперь мало кто помнит своих предков больше чем на 4 поколения назад. Нашим дедам запретили помнить своих "дореволюционных" предков (а главное, запретили рассказывать о них нашим отцам, - под угрозой репрессий). Те, кстати, и боялись особенно болтать. Запретили праздновать Рождество и Пасху (а главное, передавать эту традицию нашим отцам и матерям). На месте образовавшейся пустоты они влили кучу лжи о недавнем прошлом, когда миллионы уничтоженных, исковерканную мораль, предательство преподнесли как достижение, вбили это в головы миллионов нововоспитанных молодых и подкрепили "настоящими праздниками и традициями" а-ля 7-е ноября и день Победы.

Все это - "святые традиции наших предков" и история? Позорище, что умеющие читать и писать люди не понимают такие элементарные вещи и с удовольствием культивируют ложь.

[Гость Івасик Телесик]

Позорище, что умеющие читать и писать люди не понимают такие элементарные вещи и с удовольствием культивируют ложь.

+1

Маючи вуха не бачив, маючи очі не чув. (с) :?

[Гость beris]

Позорище, что умеющие читать и писать люди не понимают такие элементарные вещи и с удовольствием культивируют ложь.

+1

Маючи вуха не бачив, маючи очі не чув. (с) :?

robotek Скажи чего ты так настроен против общей победы СА над Германией... что случилось...я чего то не пойму...

Или ты за возраждения УНА-УНСО?

[Гость Івасик Телесик]

Скажи чего ты так настроен против общей победы СА над Германией... что случилось...я чего то не пойму...

Так Ви читайте те, що тут на форумі пишуть. А ще краще й не тільки тут. Тоді може і питання відпадуть.

Или ты за возраждения УНА-УНСО?

Млин. УНА-УНСО була створена 1991 році. Як її можна відроджувати?

Коли люди починають таке говорити, відразу видно, що людина зовсім нічого про це не знає, крім совкової і антиукраїнської пропаганди. Розберіться з цим самостійно, якщо вже не читаєте те, що для вас тут пишуть.

[Гость Івасик Телесик]

Берісе, почніть хоча б з цього:

1. http://sobitie.com.ua/phorum/viewtopic.php?t=3221

2. http://sobitie.com.ua/phorum/viewtopic.php?t=3231

[Гость Івасик Телесик]

Читал давно книгу американского военного журналиста, (к сожалению придется поверить на слово, книгу читал в середине 90-х, и фамилию автора забыл) где он описывал такой случай: Когда он проезжал по делам через западную Украину,(дело было в конце 45-го года) на поезд напали бойцы УПА. Ехавшего в вагоне вместе с автором советского офицера, тут же повесили. Ну это понятно. Но зачем было вешать студента медика, только потому что он был евреем, и в этом признался, хотя можно было закосить на фимоз. Повесили на одном суку с офицером. Американца не трогали, даже интервью дали.

Не знаю навіщо. В УПА були і євреї, і вірмени, і азербайджанці, і білоруси, і навіть россіяни. Може жулналіст, як то буває, трошки дописав для гостроти? :?

Так что здесь у меня отношение двоякое к историям про "подставы"

Ни за что не поверю, что жителей, сотрудничавших с Советами, ребята из УПА сильно жалели

Не жалували зрадників. А "жителів", які "співрацювали" примусово - не чипали, бо це не є співпраця.

[могила 140]

Івасик Телесик

- да нет антисемитов там тоже хватало. Янки я верю, ему особо врать смысла не было. Уже к концу 45-го между союзничками разногласия были. Нафига приписывали. Кстати в этой же книге, посвященной между прочим и истории создания СС (писалась в уже в 40-х) описывалось также , что в отряде. вооруженном немецким оружием и амуницией, он приметил и немецкого инструктора, который по мимо всего начал разлагольствовать, о том что неплохо было бы западным державам обьеденится и ударить по ослабевшему Совку.

Кроме того, я уже упоминал что некоторые концлагеря охраняли украинцы - например Собибор. По воспоминаниям еврейских, румынских и русских заключенных, самыми жестокими были охранники украинцы.