Перейти к публикации
Гость Івасик Телесик

Про мене :)

Оцените эту тему

Рекомендованные сообщения

Гость Івасик Телесик

Івасик Телесик

Івасик Телесик

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: “Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?” От баба й просить діда:

– Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!

Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.

Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:

– Люлі-люлі, телесику,

Наварила кулешику,

– І з ніжками, і з ручками

Буду тебе годувати!

Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!

Та й назвали того синка Івасиком Телесиком.

Росте той синок та й росте,– і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!

От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.

Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:

– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.

От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

– Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Телесик почув:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка,– це ж моя матінка снідати принесла!

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити!

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:

– Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

А він чує:

– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.

От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:

– Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Він почув:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.

А змія приходить до берега та знов товстим голосом:

– Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:

– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Човник і поплив далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:

– Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував.

Вона пішла до бережка й стала кликати:

– Івасику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

А він думав, що то мати:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка,– то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка.

А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

Приносить до хати:

– Зміючко Оленко, відчини!

Оленка відчинила, змія ввійшла в хату.

Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

– Сідай, Телесику, на лопату!

А він каже:

– Коли ж не вмію,– як його сідати?

– Та вже сідай! – каже Оленка.

– Він і поклав на лопату руку.

– Так? – каже.

– Та ні-бо: сідай зовсім! Він поклав голову:

– Отак, може?

– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!

– А як же! Хіба так? – та й поклав ногу.

– Та ні-бо,– каже Оленка,– ні, не так!

– Ну так покажи ж,–каже Телесик,– бо я не знаю як.

Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.

От змія прилітає з гостями.

– Зміючко Оленко, відчини.

Не чуть.

– Зміючко Оленко, відчини.

Не озивається.

– От вража Оленка – вже десь повіялась!

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять,– думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:

– Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А Телесик із явора:

– Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони слухають: “Де це?” Та знов:

– Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

А він знову:

– Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

Вони знову: “Що воно таке?” Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Івасика Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти.

Гризли-гризли, аж зуби поламали,– а не перегризуть.

Кинулись до коваля:

– Ковалю-ковалю, скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!

Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть.

Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

– Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька – їсти й пити,

Ще й хороше походити!

А гуси й кажуть:

– Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть…

Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

– Гуси, гуси, гусенята?

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька.

А в батенька – їсти й пити,

Ще й хороше походити!

Так і ці йому кажуть:

– Нехай тебе задні візьмуть!

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов…

Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:

– Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька.

А в батенька – їсти й пити,

Ще й хороше походити!

І ці кажуть:

– Нехай тебе заднє візьме!

Та й полетіли.

Сидить сердешний Телесик,– от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!

Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:

– Гуся, гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко!

Та понеси до батенька,

А в батенька – їсти й пити,

Ще й хороше походити!

От воно:

– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе. А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить, пасеться.

Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться.

А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:

– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

А Телесик знадвору:

– А мені?

То це вона знову виймає пиріжки та й каже:

– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

А Телесик знов:

– А мені?

Вони й почули.

– Що це? Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?

– Та то,– каже дід,– мабуть, так учувається.

То знов баба:

– Оце тобі, дідусю, пиріжок. а це мені!

– А мені? – з причілка каже Телесик.

– От же таки озивається! – говорить баба та зирк у вікно – аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді! А гусятко ходить по двору, мати й побачила:

– Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.

А Телесик каже:

– Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Гость Івасик Телесик

ТЕЛЕСИК

Игорь Павлюк

Сидить на могилі старенький Івасик Телесик.

На цвинтарній груші тепліє гніздо солов'я.

До світу старого належить він зараз лише тілесно,

А так, то вже гуси із ним у інших летять краях.

Шипшинові краплі лягають в тумани спати.

А Місяць, як риба, сколихує даль душі.

Безсмертник цвіте і молиться жовта м'ята.

Повільно, повільно до себе усе спішить.

У хаті старого ікони лежать і гроші.

Сусіди нормальні, бо "правильний він мужик".

Розплата за гріх і плата за все хороше

Приходять тоді вже, коли вже до всього звик.

Здичавіла вишня, бо шкода було палити.

А явір, а явір... у ньому лежать сумні.

Втомилося серце усе на землі любити,

З усього на світі складати струнні пісні.

Каштанові косма зробились, як вітер, сиві.

З дощами тонкими пішов тимчасовий друг.

Зміючка Оленка, кому там вона щаслива?..

Кого вже пригорне мама до складених воскових рук?

Гарячі внучата дзвенять. Світ гойднувся, як човен,

І небо беззахисно впало до рук ріки.

Він знає мовчання і знає пташину мову.

Усе, крім душі, у нього взяли роки.

Не тільки ж у нього. Не тільки йому немило.

Хай гріється пам'ять в крові золотої пурги.

Старенький Телесик сидить на старій могилі.

Горбатій могилі Баби Яги.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Присоединяйтесь к обсуждению

Вы можете опубликовать сообщение сейчас, а зарегистрироваться позже. Если у вас есть аккаунт, войдите в него для написания от своего имени.

Гость
Ответить в тему...

×   Вставлено в виде отформатированного текста.   Восстановить форматирование

  Разрешено не более 75 эмодзи.

×   Ваша ссылка была автоматически встроена.   Отобразить как ссылку

×   Ваш предыдущий контент был восстановлен.   Очистить редактор

×   Вы не можете вставить изображения напрямую. Загрузите или вставьте изображения по ссылке.

Загрузка...

  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу.

×
×
  • Создать...