Перейти к публикации
Гость Івасик Телесик

Українці не мають відношення до "чужого" свята

Оцените эту тему

Рекомендованные сообщения

Гость Івасик Телесик

"Свобода" вимагає, щоб Ющенко скасував указ Кучми про святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого

12 часовой рабочий день

"ВО "Свобода" сьогодні оприлюднить заяву про те, що день захисника Вітчизни 23 лютого не є нашим святом",- розповів кореспонденту ЗІК сьогодні, 23 лютого, голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок.

"Позиція ВО "Свобода" є зрозумілою - українці не мають відношення до цього "чужого" свята. У нас є дві альтернативні дати, коли можна було б святкувати "день захисника" - це 29 січня (день героїв Крут) та 14 жовтня (Святої Покрови та українського козацтва). Ющенко може відмінити указ Кучми про святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Він не повинен "відмазуватися", що для цього йому потрібні відповідні укази", - сказав Олег Тягнибок.

"Пікетів у Львові сьогодні ми не плануємо, проте будуть невеликі локальні акції у регіонах. Текст заяви ВО "Свобода" щодо святкування дня захисника Вітчизни буде оприлюднений до кінця сьогоднішнього дня",- розповів Олег Тягнибок.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик

ЧОМУ Я НЕ СВЯТКУЮ 23 лютого

http://ridnaukraina.com/view.aspx?type=new...=1&nid=98&id=91

Можна, звичайно, наслідуючи сумнозвісному „проффесору” відбутися по-спартанськи лаконічним „тому що!”, тим паче, що питання більшовицьких свят в сьогоденній Україні встигло вже перетворитися на таку собі невимушену банальність. Але ми – люди розважні, чемні, громаду поважаємо, а громада наполегливо просить аргументувати – ось вже котрий рік просить, а ми – українські патріоти – відбуваємося, як кажуть наші супротивники, „емоціями”. Мовляв, що ви заперечуєте святі для народу свята (даруйте дурацький каламбур), що ви дратуєте нечисленних ветеранів „великої вітчизняної війни”, чому ви „плюєте нам в душу”, та таке інше. Де, так би мовити, ваші факти? Факти давай, а не емоції.

Ось я і вирішив грішним ділом позбутися нарешті емоцій, які, каюся, іноді в нас ллються через вінця, і розмовляти з нашими комуністичними супротивниками сухою мовою аргументів і фактів (ні, не газетною мовою, а мовою реальних доказів).

Але перед тим, як почати доводити свою думку, хочу застережити декілька принципових моментів. По-перше, я сам особисто служив в лавах „непереможної та леґендарної”, незважаючи на всім відоме прислів’я: „якщо армія – велика сім’я, то це саме той випадок, коли краще залишитися сиротою”, тому я з великою повагою ставлюся до всіх ветеранів, відставників Советської Армії. А як я поважаю ветеранів „великої вітчизняної війни”, яких так мало залишилося, що щороку стає все більше й більше, – взагалі ніхто уявити собі не може. По-друге, я не проти Дня Захисника Вітчизни як такого – я обома руками за! Але – не 23 лютого, бо святкувати цей День 23 лютого в Україні є злочином. Далі викладаю по пунктах.

1. 23 лютого ніякої знаменної події не відбулося.

Декрет про створення так званої „робітничо-селянської красної армії” Лєнін ухвалив 15(28) січня 1918 року. Чому більшовицька пропаганда впродовж усіх років свого існування наполягала з упертістю дятла саме на 23 лютого, мені абсолютно невідомо. Може, мають рацію антисеміти, коли кажуть, нібито на 23 лютого 1918 року прийшлося єврейське свято Пурім (цікаво, що за старим стилем 23 лютого – це 8 березня)? Але зараз не про це. Зараз про те, що всі вигадки советського агітпропу за приводом „героїчних боїв під Псковом і Нарвою”, „відсіч німецьким загарбникам” „щойноствореними частинами красної армії” є таким голим мітом, що його годі й коментувати. Якщо, приміром, 9 лютого красна армія мародерствувала в захопленому нею Києві, то як вона могла виникнути на 14 днів пізніше? До речі, дехто в більшовицькому керівництві розумів глупство такого стану речей: у 1930-і роки побутувала ідея про перенесення свята на літо. Але не ризикнули – більш до вподоби, далебі, прийшлося вигадувати різноманітні байки. Наприклад, що саме в цей день, 23 лютого, почали формуватися найперші загони красної армії. Або, що на цей день випав пік ентузіязму серед добровільно бажаючих записатися до її лав. Або, що напередодні цього дня Лєнін буцімто звернувся до колишніх царських генералів („воєнспеців”), що вони стали перевертнями, перейшли на службу більшовикам і саме завдяки ним німцям 23 лютого 1918 року дали відсіч вже „по-дорослому”. Але, як читач прекрасно розуміє, все це вигадки, шиті білими нитками, і нічого, крім реготу, викликати вони не можуть.

2. 23 лютого нав’язала злочинна комуністична влада.

Отже, зрозуміло, що ніякої знаменної події на 23 лютого, зокрема військової, ніколи не припадало. Але терористичному більшовицькому режимові конче була потрібна якась пропагадивна дата. Цю дату свавільно встановили на 23 лютого. Сподіваюся, що більшовицька система почила в бозі, але не почили її вигодованці, не почили виплекані нею стереотипи. Й посьогодні в Україні нам, українцям, підносять цю дату в якості вже нібито „позаполітичного” „свята чоловіків”, невтрального „Дня Захисника Вітчизни”. Я жодною мірою не проти Дня Захисника Вітчизни – честь такому захисникові й пошана! Але якщо цей день призначається на старе комуністичне свято, природно виникають певні непрості запитання – чому, по-перше, саме на цей день, з якою метою? Чи немає в нас інших днів, гідних підпасти під дату цього свята? (А що такі дні є, ми побачимо далі.) І якої Вітчизни – адже 23 лютого було саме советським святом, значить непрямо, але тут розуміється небіжчик СССР? До речі, саме советська армія була покликана, за теорією, захищати це державне утворення, але саме ж ця армія ганебно здала його 1991 року, незважаючи на присягу, яку кожний військовослужбовець складав на вірність саме цій державі. Так що „захисники” виявилися не такими вже й захисниками.

Отже, як би там не казали, як би не виправдовувались, що цей день не має жодного політичного сенсу, але дозвольте мені не погодитися – це традиційний день советської армії, бойового авангарду більшовицького режиму, який...

3. Більшовицький режим за допомогою красної /советської/ армії ніс в Україну на своїх багнетах смерть, голод, руїну, зневагу до всіх людських та Божих прав.

Російські більшовики затакували кордони незалежної Української Народної Республіки у січні 1918 року, одразу по ухваленню Центральною Радою IV Універсалу про оголошення України самостійною державою. Це була цілеспрямована, відверта інтервенція. Більшовики навіть не приховували своєї мети під красивими словами – вони прагнули окупації України.

„Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть, и мы с вами” /з промови Л. Троцкого/.

Обізнаний читач, можливо, запитає: а як же право націй на самовизначення, що його виголосили більшовики щойно по захопленню влади в Петроґраді? А ось так. Для фінів – „право на самовизначення”, а для українців – „так або інакше необхідно повернути”. І повернули. Україна на довгі роки поринула в безпросвітну темряву жахливішого терору за всі будь-коли відомі людству.

„Ми увійшли у місто: трупи, трупи й кров…Тоді розстрілювали всіх, хто мав якийсь зв’язок із Центральною Радою, просто на вулицях. От і я мало не попав. Я врятувався випадково – в кишені знайшовся мандат за підписом Лєніна.” /зі спогадів Володимира Затонського, члена советських урядів України/

Додамо від себе, що в лютому 1918 року в Києві більшовики розстрілювали не тільки тих, хто був пов’язаний із Центральною Радою, а й тих, хто розмовляв українською або просто носив український одяг, або мав у себе в оселі на стіні портрет Тараса Шевченка. (Зауважимо, що просто на вулицях людей не розстрілювали не те що німецькі нацисти, але навіть і „червоні кхмери” в Камбоджі!)

Впродовж майже десятиліття більшовики встановлювали свій лад – за допомогою своєї „непереможної і леґендарної”, топили в крові виступи селян, відстрілювали найкращих представників нації: передусім інтеліґенцію, митців, церковнослужителів Української Православної Церкви. Спалювались книгозбірні, руйнувалися храми, натомість опліталися колючим дротом концтабори, в яких під дулами кулеметів нищилися всі незгодні з політикою „військового комунізму”. Особливу ненависть комуністи мали до християн.

"Мы ненавидим христиан. Даже лучшие из них должны быть признаны нашими врагами." /А. Луначарський, нарком освіти в більшовицькому уряді/

Але Совєти не могли приборкати Україну. Щороку в країні полихали сотні селянських повстань. Українські селяни за прикладом своїх завзятих предків-козаків і гайдамаків, брали в руки зброю та скеровували її проти людожерів з червоними зірками – комісарів, посадовців, агентів більшовицького режиму. Почасту селяни зорганізовували повстанські загони, навіть цілі армії, та йшли громити ненависних „комуняк”. Розмах селянського антибільшовицького руху опору в Україні досягнув такого масштабу, що навіть у Москві лякав новітніх червоних „хазяїв”.

„Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души. В нём проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны каждый раз губили завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою «самостийность» и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией и Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав”. /з промови Л. Троцкого/

Звичайно, селяни не в змозі були перемогти озброєну до зубів советську армію, яка подавляла їхні повстання за допомогою кулеметів, панцерних машин, гармат, а подекуди навіть летунства і отруйних газів. Але навіть перебите, знищене, знекровлене українське село лякало комуністів. І тоді проти України була застосована найстрашніша зброя – голодова блокада. Внаслідок штучно влаштованого Голодомору 1932-33 року вимерло від 7 до 10 мільйонів (!) українців. Етнічна, генетична, традиційна, моральна, демографічна база нації, джерело національної сили, кадрів була підірвана настільки капітально, що ми й посьогодні відчуваємо наслідки тієї катастрофи. Адже ми згубили майже весь свій потенціял, нащадки якого мали б тепер завзято стати за Українську Державу, нести в міста Українську мову, Українську культуру, займати місця в бізнесі, в політиці, в освіті, що їх сьогодні майже цілком віддано чужинцям, котрим глибоко плювати й на Україну, й на Український народ... І прислужилася до цього все та ж „непереможна й леґендарна” советська армія. Чи не вона забезпечувала вивіз збіжжя з України, охорону сховищ, за вкрадене звідки зернятко людину відправляли (в кращому випадку) на Біломорканал, чи не вона конвоювала ешелони „виселенців” (т.зв. „куркулів”), які мільйонами загинули за полярним колом, кинуті там без їжі, без потрібного одягу, без даху над головою? За що вшановувати таку армію? Таку армію можна хіба що закликати до покаяння – не більше. Але й не менше.

4. Советська армія була кузнею зрадників і перевертнів.

Советська армія в перші місяці війни з Німеччиною, в червні-серпні 1941 року втратила близько 3 мільйонів свого складу добровільно полоненими. Тобто то були люди, що перейшли на бік ворога зі зброєю в руках. Переважна більшість з них склала різноманітні протисоветські збройні формування у складі вермахту, або працювала в допоміжних частинах. Традицію зрадництва советська армія блискуче підтвердила під час подій 1991 року, коли майже весь її (за рідкісними виключеннями) офіцерський склад, плюнувши на присягу Советському Союзу, автоматично присягнув іншим державам, що утворилися на уламках „великого й непорушного”, в тому числі – Україні. Ясні, звичайно, якість цих військовиків, їхній моральний рівень. Про цих перевертнів, що, до речі, й досі керують Українськими Збройними Силами, писати годі. Саме їх існування викликає почуття, близьке до нудоти.

5. В Україні є своє Свято Захисника Вітчизни – 29 Січня.

Парадокс сьогоднішнього українського життя, крім всього іншого, полягає ще й в тому, що в державі на ментальному, знаковому рівні все перекинуто шкереберть, догори ногами. Нібито існує Незалежна Українська держава з усіма притаманними їй атрибутами та символами. Над містами й селами майорять синьо-жовті прапори, фасади адміністративних будинків і кабінети високого начальства прикрашають золоті Тризуби. Але вулиці скрізь і поруч носять імена тих, хто все життя своє боровся за те, щоби не було ані цих прапорів, ані Тризубів, ані самої Незалежної України. Але скрізь і поруч бовваніють пам’ятники найкривавішому людожеру ХХ сторіччя – Володимиру Ульянову-Лєніну та його поплічникам. Дивно, але пропозиції надати вулицям і майданам українських міст і сіл імена справжніх Героїв, тих, хто життя своє поклав за здобуття нашої Незалежності, хто ціною всього найціннішого, що тільки мав, боронив волю України на всіх відтінках суспільного буття – Симона Петлюри, Дмитра Вітовського, Євгена Коновальця, Степана Бандери, Андрія Мельника, Романа Шухевича, Дмитра Клячківського, тощо – викликають справжню істерику в українських місцевих владоможців. Виховані в советських партійних школах, вони можуть відважитися перейменувати вулицю на ім’я вірного московського ґауляйтера Щербицького або, щонайбільше, – на не менш вірного співця комуністичного режиму Олеся Гончара.

В цьому ж рядку і советські свята, за які чіпляються, як дурень за коцюбу. До речі, 23 лютого в якості свята було скасовано по 1991 року, а потім, за олігархічно-кримінального режиму Л. Кучми &Co, реанімовано як „День Захисника Вітчизни” на радість усього пенсійно-маразматичного російськомовного електорату президента-директора заводу. Українська армія й досі залишається осередком русифікації молоді, небоєздатним збіговиськом, структурою-жебраком. Такий стан буде тривати доти, доки вона не стане по-справжньому Українською, тобто матиме по-перше, Український дух, патріотичні кадри, виховані на традиціях Визвольних Змагань нашого народу впродовж всіх віків нашої історії, по-друге, власну, суто українську, обумовлену історичною необхідністю атрибутику: форму, статути, символіку, звання, звернення (ніяк не „товариш”!), нагороди, тощо. Без цього ми приречені, без цього армії нам не бачити, як своїх вух. І свята армійські мусять бути відповідними. Як День Захисника Вітчизни найбільше надається трагічне й водночас романтичне Свято – День Пам’яті Героїв Крут, 29 Січня. Саме ця подія, цей героїчний чин 300 юнаків-добровольців, що поклали свої молоді життя за волю України, в прямому сенсі пожертвували собою заради України і є тим приміром, з якого треба брати зразок справжньому Українцю, справжньому патріоту. Решта – балачки, решта – віджиле минуле. Годі вже чіплятися за старих комуністичних неборак, тендітні почуття яких дехто так боїться „образити” скасуванням їхніх „свят”. Вони не боялися в свій час вбивати нас, Українців, вони не боялися нищити нашу милу неньку-землю, – нічого з ними не станеться й зараз. Вони живучі, повірте мені.

Здається, я був достатньо аргументовним.

Сергій ПУЛЮЙ

м. Вінниця

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

А мне все равно.

Мифическая победа под Нарвой и Псковом давно трансформировалась в праздник мужчин.

И плевать из чего он вырос, важно, что это нормальный мужской праздник.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
А мне все равно.

Мифическая победа под Нарвой и Псковом давно трансформировалась в праздник мужчин.

И плевать из чего он вырос, важно, что это нормальный мужской праздник.

Ось це нас і відрізняє - я не готовий святкувати комуністичні свята, а Ви готові, і для Вас це свято стало нормальним.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Вот-вот.

Я, в отличие от Вас, не пугаюсь мифов и старых шпионов.

Для меня - это просто праздник мужчин.

Для Вас - коммунистическая угроза.

Вы теперь во всем видите реванш коммунистов?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Вот-вот.

Я, в отличие от Вас, не пугаюсь мифов и старых шпионов.

Для меня - это просто праздник мужчин.

Дуже легковажний підхід. :?

Для Вас - коммунистическая угроза.

Вы теперь во всем видите реванш коммунистов?

Реванш? Загроза? :shock: Ні, реваншу та загрози я не спостерігаю, але святкувати такі свята теж не збираюся. Може, якщо немає більше загрози від Гітлеру, почнемо святкувати його день народження, все ж таки геніальною був людиною? :)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Ивасык, а как на счет 8 Марта?

Клара Цеткин ведь постаралась...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Давайте тогда и Новый Год не праздновать

потому как не Украинский это праздник

и многие другие ... праздники тоже

Тьфу

ну вот же глупости....

как меня достал этот оголтелый украинский национализм

Да какая разница в конце то концов

!!!!!!!23 февраля это прежде всего День Защитников Отечества!!!!

Своего !!!!!Отечества !!!!

а 6 декабря день Украинской "Армии"

Выводы уважаемый делайте сами.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

А если вы 23 Февраля не празднуете

ну что ж ....=)))))ваше дело

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Ивасык, а как на счет 8 Марта?

Клара Цеткин ведь постаралась...

Це не зовсім так. :)

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD

%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D

0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D1%96%D0%B9_%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C://http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C...%B5%D0%BD%D1%8C

Початково міжнародний жіночий день був днем протесту проти дискрімінації жінок. Традиція відмічати його 8 березня була закладена демонстрацією, яку провели 8 березня 1857 року робітниці текстильної промисловості в Нью-Йорку на знак протесту проти нестерпних умов праці та низької заробітної плати. Поліція разігнала цю демонстрацию. В наступні рокі демонстрації жінок часто приурочувалися цьому дню. Так, 8 березня 1908 року в Нью-Йорку 15 000 жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи підвищення зарплатні та надання виборчого права. Для закріплення традиції, рішенням Соціалістичної Партії США (28 лютого 1909) день 8 березня було проголошено Міжнародним Жіночим Днем.

====

Це свято не зовсім політичне, принамні сенс в нього не політичний, а більше стосується прав жінок у суспільстві, і не придумане - не притягнуто за вуши до чогось там, і уж точно не більшовицьке. :)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик

Більш докладніше:

http://www.prazdnik.by/holidays/allloved/8.../8march/history

Возник этот праздник как день борьбы за права женщин. 8 марта 1857 года в Нью-Йорке собрались на манифестацию работницы швейных и обувных фабрик. Они требовали 10-часовой рабочий день, светлые и сухие рабочие помещения, равную с мужчинами заработную плату. Работали в то время женщины по 16 часов в сутки, получая за свой труд гроши. Мужчинам после решительных выступлений удалось добиться введения 10 часового рабочего дня. На многих предприятиях в США возникли профсоюзные организации. И вот после 8 марта 1857 года образовался еще один — впервые его членами стали женщины. В этот день во многих городах Нью-Йорка сотни женщин вышли на демонстрацию, требуя представления им избирательного права.

В 1910 году на Международной конференции женщин социалисток в Копенгагене Клара Цеткин выступила с предложением о праздновании Международного женского дня 8 марта, которое прозвучало, как призыв ко всем женщинам мира включиться в борьбу за равноправие. Откликаясь на этот призыв, женщины многих стран включаются в борьбу против нищеты, за право на труд, уважение своего достоинства, за мир. В 1911 году этот праздник впервые отмечался 19 марта в Австрии, Дании, Германии и Швейцарии. Тогда более миллиона мужчин и женщин приняли участие в манифестациях. Кроме права избирать и занимать руководящие посты, женщины добивались равных производственных прав с мужчинами.

А потом его отметили 12 мая 1912 года. В России впервые Международный женский день отмечался в 1913 году в Петербурге. В прошении на имя градоначальника было заявлено об организации «…научного утра по женскому вопросу». Власти дали разрешение, и 2 марта 1913 года в здании Калашниковской хлебной биржи на Полтавской улице собралось полторы тысяч человек. Повестка дня научных чтений включала вопросы: право голоса для женщин; государственное обеспечение материнства; о дороговизне жизни. В следующем году во многих государствах Европы 8 марта или приблизительно в этот день женщины организовали марши в знак протеста против войны.

В 1917 году женщины России вышли на улицы в последнее воскресенье февраля с лозунгами «Хлеба и мира». Через 4 дня император Николай II отрекся от престола, временное правительство гарантировало женщинам избирательное право. Этот исторический день выпал на 23 февраля :) по юлианскому календарю, который в то время использовался в России, и на 8 марта по григорианскому календарю.

Международный женский день 8 марта с первых лет Советской власти стал государственным праздником. С 1965 года этот день стал не рабочим. Существовал и его праздничный ритуал. В этот день на торжественных мероприятиях государство отчитывалось перед обществом о реализации государственной политики в отношении женщин. Постепенно Международный женский день в стране терял свою политическую окраску.

После распада Советского Союза день 8 марта остался в перечне государственных праздников Российской Федерации. Отмечается Международный женский день и в странах СНГ: в Азербайджане, Грузии, Казахстане, Киргизии, Молдавии, Таджикистане, Туркмении, Украине, Белоруссии как Международный женский день; в Узбекистане как День матери; в Армении его отмечают 7 апреля как День материнства и красоты.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Все зависит только от восприятия.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Давайте тогда и Новый Год не праздновать  

потому как не Украинский это праздник

и многие другие ... праздники тоже

До чого тут українське/не українське? :shock:

Тьфу  

ну вот же глупости....

Це точно, говорите глупощі, зовсім не розуміючи, про що Вам говорять, зробивши свої якісь зовсім не вірні висновки.

как меня достал этот оголтелый украинский национализм

Да какая разница в конце то концов

При тому, Ви навіть не момічаєте, що "достал" Вас не сам націоналізм, а те, як Ви його намагаєтесь сприймати, зовсім його не розуміючи. Самі собі в голові накрутили, і самі себе цим достаєте. :)

!!!!!!!23 февраля это прежде всего День Защитников Отечества!!!!

Своего !!!!!Отечества !!!!

а 6 декабря день Украинской "Армии"

Захисників якої саме "батьківщини" 23 лютого свято? Чи не СССР? :)

Ви хоч усвідомлюєте різницю між 6 грудням та 23 лютого? Якщо усвідомлюєте, то яку саме? :)

Выводы уважаемый делайте сами.

Слухайте, шановний, я вже із цим якось сам розберуся без Ваших підсказок, добре? Давайте Ви мені не будете давати порад, а я не буду казати, куди Вам йти? :) Тим паче, що Вам до моїх висновків ще дуже далеко, Ви навіть поки що і не намагалися зробити СВОЇ висновки, СВОЇ, а не ті, які за Вас зробили ще в Совку. :?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Все зависит только от восприятия.

Не зовсім зрозуміло що саме.

Все праздники имеют корни.

И все историческое развитие.

Если весь мир воспринимать через призму наличия кругом врагов и москалей, то и Новый год станет не украинским праздником.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Свои выводы

я сделал давно

Моя Родина это там где я живу

Для меня не важно было это СССР или нет!!!!

потому что тогда гибли и сражались Украинцы!!!!!!

и не за СССР, а за своих жен и детей и жен и детей других людей !!!!!!В

И мой отец и мой дед отмечали этот праздник не как

праздник СССР, а как свой праздник в первую очередь

и я их понимаю.

это вообще день настоящего мужчины!!!!

А не украинский там или ещё какой то.

Цитата:

!!!!!!!23 февраля это прежде всего День Защитников Отечества!!!!

Своего !!!!!Отечества !!!!

а 6 декабря день Украинской "Армии"

Захисників якої саме "батьківщини" 23 лютого свято? Чи не СССР? Smile

Ви хоч усвідомлюєте різницю між 6 грудням та 23 лютого? Якщо усвідомлюєте, то яку саме? Smile

"А ви усвідомлюєте різницю???"

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Свои выводы  

я сделал давно  

Моя Родина это там  где я живу  

Для меня не важно  было это СССР или нет!!!!

А для мене - важливо, СССР це, чи таки Україна, і є величезна різниця.

потому что тогда гибли и сражались Украинцы!!!!!!  

и не за СССР, а за своих жен и детей и жен и детей других людей !!!!!!

Ті, хто це робив в рядах Червоної Армії, боровся таки за СССР, і нічого із цим не поробиш. :?

И мой отец и мой дед отмечали этот праздник не как  

праздник СССР, а как свой праздник в первую очередь  

и я их понимаю.

Можна день народження Чикотіло святкувати як своє якесь свято, але саме свято від цього не стає якимсь іншим, воно все одне залишається днем народження Чикотіло. Розумієте про що я? Тут навіть не в тому справа, хто і що там в цей день святкував, а в тому, що це за свято.

это вообще день настоящего мужчины!!!!

А не украинский там или ещё какой то.

Це свято дійсно не українське, але й не "справжнього чоловіка" - це свято Совєтської Армії, зі всіма від сюди наслідками. Розумієте - СОВЄТСЬКОЇ, а не української чи там свято "справжніх чоловіків". Продовжувати святкувати це свято - це шанувати окупантів і катів України. Розповісти чому окупантів і катів, чи самі знаєте? :?

Ви хоч усвідомлюєте різницю між 6 грудням та 23 лютого? Якщо усвідомлюєте, то яку саме? Smile

"А ви усвідомлюєте різницю???"

Я то якраз усвідомлюю, в тому ж і справа, а Ви, схоже на те, таки ні. І не бачите також різниці між тим, що в цей день хтось там святкував, і що це все ж за свято, а різниця може бути просто величезною.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Ті, хто це робив в рядах Червоної Армії, боровся таки за СССР, і нічого із цим не поробиш.  

Нет! Они боролись за свои семьи. И за Родину. И они не виноваты, что у них Родина, как, впрочем, и у меня - СССР. Но умирали они с мыслью не о СССР, а о родных.

Можна день народження Чикотіло святкувати як своє якесь свято, але саме свято від цього не стає якимсь іншим, воно все одне залишається днем народження Чикотіло. Розумієте про що я? Тут навіть не в тому справа, хто і що там в цей день святкував, а в тому, що це за свято.

Если День рождения Чикатило совпадет с праздником, мне будет плевать на его ДР.

Це свято дійсно не українське, але й не "справжнього чоловіка" - це свято Совєтської Армії, зі всіма від сюди наслідками.

Скажите, а как мне теперь быть с Днем флота? :)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Нет! Они боролись за свои семьи. И за Родину. И они не виноваты, что у них Родина, как, впрочем, и у меня - СССР. Но умирали они с мыслью не о СССР, а о родных.

Угу, кричачи при цьому "За Сталіна" (спробуй не крикнути). А хто такі "чорнопіджачники" в курсі?

Можна день народження Чикотіло святкувати як своє якесь свято, але саме свято від цього не стає якимсь іншим, воно все одне залишається днем народження Чикотіло. Розумієте про що я? Тут навіть не в тому справа, хто і що там в цей день святкував, а в тому, що це за свято.

Если День рождения Чикатило совпадет с праздником, мне будет плевать на его ДР.

В даному випадку ми говорили не про збіги, а хто і як святкував чи продовжує святкувати саме ЦЕ свято.

Це свято дійсно не українське, але й не "справжнього чоловіка" - це свято Совєтської Армії, зі всіма від сюди наслідками.

Скажите, а как мне теперь быть с Днем флота? :)

Якого саме флоту? :)

Ні, можна святкувати навіть і совкові свята, це таке діло, кому як. :) Але я таких людей приравнюю до самих катів і окупантів, розумієте? Тобо хто СВІДОМО продовжує святкувати совкові свята, для мене такий самий кат і окупант.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Угу, кричачи при цьому "За Сталіна"

Речь не о том, что кричали, речь о том, за что воевали.

В даному випадку ми говорили не про збіги, а хто і як святкував чи продовжує святкувати саме ЦЕ свято.

Именно о совпадении речь. О совпадении советского праздника и праздника мужчин. И не важно, что один вырос из второго...

Скажите, а как мне теперь быть с Днем флота? :)

Якого саме флоту?  :)

Военно-морского. Служил я на флоте и праздную последнее воскресенье июля.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Угу, кричачи при цьому "За Сталіна"

Речь не о том, что кричали, речь о том, за что воевали.

А воювали-то, як раз незрозуміло за що. І покидали українські землі залишая їх ворогу. А справжні герої воювали тут, в Україні, і нікуди не дрипали до аж до Волги. :? Саме такі були реалії, а не такі, як в кіно про війну. :?

В даному випадку ми говорили не про збіги, а хто і як святкував чи продовжує святкувати саме ЦЕ свято.

Именно о совпадении речь. О совпадении советского праздника и праздника мужчин. И не важно, что один вырос из второго...

Ніхто ні з кого не виростав, бо з гівна може вирости лише гівно. :? Ви лише намагаєтеся виправдати свої зручності і звичкі, як наркоман для себе виправдовує вживання наркотиків. :?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Мне здесь нечего комментировать.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик

Німці розбили червоних росіян - ось чому в Україні свято

http://www.natio.org.ua/content/view/695/1/lang,uk/

Радянська історіографія дуже суперечлива щодо того, що сталося 23 лютого 1918 року.

Спочатку, у перші післяреволюційні роки в офіційних повідомленнях з приводу свята йшлося про те, що нібито 23 лютого 1918 року Раднарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Однак, насправді цей декрет було видано ще 15 січня, і це дуже легко перевірити.

На десятиліття свята — у 1928 році — з’ясувалося, що 23 лютого 1918 року радянська влада приступила до організації перших загонів Червоної армії.

У вересні 1938 року, в короткому курсі історії ВКП(б), опублікованому в «Правді», з’явилася нова версія: 23 лютого 1918 року «під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч».

У роки війни Сталін заявив, що 23 лютого 1918 року загони Червоної армії «вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників».

У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Червона армія «здійснила впертий опір переважаючим силам супротивника і завдала їм серйозної поразки».

Такі суперечливі повідомлення викликають закономірний інтерес: а що ж відбулося насправді?

А насправді 10 лютого безрезультатно закінчилися переговори про мир, які тривали в Бресті. Радянська влада заявила про припинення війни з Німеччиною, залишивши без відповіді вимоги, які ставив Берлін. Ленін і Троцький сподівалися, що німці просто залишать більшовиків у спокої, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18 лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на поїздах. Швидкість їхнього пересування зумовлювалася переважно якістю доріг. 18 лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20 — Мінськ, 21 — Полоцьк, 24 лютого — Псков, Тарту і Таллін.

Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише в 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив німецький загін від 60 до 100 чоловік.

А що ж у цей час робила радянська влада? Радянський головнокомандувач Криленко оприлюднив наказ про «організацію братання» з німцями. Однак, «фріци» виявилися стійкими до таких «братерських обійм». 19 лютого Раднарком протелеграфував у Німеччину про те, що згоден на все. Проте німці кілька днів не відповідали, продовжуючи наступ.

21 лютого радянська влада в Петрограді оголосила: хто не запишеться в Червону армію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста. За кілька днів у Червону армію записалося до 100 тисяч. Нарком Дибенко повів у бій матросів. 1 березня вони захопили Нарву, і через два дні, з наближенням німців, утекли. 4 березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку «розгромом німецьких військ» було б великою натяжкою, тим більше, що сталися ці події не 23 лютого.

Досі історики навіть у більшовицькій пресі тих днів не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто і прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив найближчих соратників, що столиця переноситься до Москви.

Набагато цікавіші події на зовнішньополітичному фронті. 23 лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д.

Тоді ж 23 лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, згодилися прийняти німецький ультиматум.

О 3 годині ранку 24 лютого вже Всеросійський Центральний виконавчий комітет приймає німецький ультиматум. За капітуляцію проголосували 116 членів ВЦИК, 85 проти, 26 утрималися.

Отже, 23 лютого і наступний день — це, по суті, дні безумовної капітуляції Радянської Росії.

Ймовірно, саме цей факт зумовив обрання цього дня в якості свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Також нова влада просто потребувала нових свят, і ліпила їх з будь-чого.

Влада створювала гранично дешеві, лубочні міфи для «найширшого сприйняття».

Замість того, щоб ушанувати якогось реального Худойбердиєва чи Бобікова, більшовики знаходили правильних діячів, з правильними біографіями, пролетарським родоводом до восьмого коліна і відповідними звучними прізвищами.

Згадаймо, що лише на Рейхстаг у 1945 році перелазив ледь не батальйон, доки туди не видерлися бійці з «правильними» національностями — росіянин і грузин.

Якщо хтось програє, то хтось має й виграти. Цей наступ — безумовний успіх німецької армії, яка продемонструвала, що навіть після виснажливої трирічної війни на два фронти зберегла організованість і здатність діяти малими групами у ворожому оточенні.

За два тижні німецька армія захопила вп’ятеро більшу територію, ніж їй вдалося відвоювати за попередні три з половиною роки першої світової війни. Про німецькі втрати в даному поході вчені жодних даних не знайшли. Тож, Німеччина здійснила цю експансію фактично без втрат, хоча за попередні роки війни поклала на Східному фронті більше мільйона солдат.

Це свідчить про те, наскільки вигідно розкласти супротивника зсередини. І наскільки ще важливіше — не допустити розкладення своїх військ та державних структур.

Треба сказати, в наступі брали участь далеко не найкращі німецькі частини. Найкращі війська з тих, що залишилися в Німеччини, ще влітку 1917 року, після початку розвалу російського фронту, головнокомандуючим німецької армії Гінденбургом були перекинуті на Західний фронт.

Відносно невеликі німецькі загони наочно показали, наскільки організована воєнна сила може бути потужнішою за дезорганізовану потолоч.

Німці цілком могли захопити Петроград, і все, що захотіли б. Однак величезне місто їм не було потрібне в умовах війни на Заході, тим більше, що більшовики згодилися на все.

Треба сказати, в той час, як німці показали усього лише здоровий глузд і свою незмінну організованість, тодішня українська еліта яскраво виявила свої безглуздя і крайню безвідповідальність, розпустивши українізовані частини регулярної армії та навмисне перешкоджаючи бурхливому зростанню Вільного козацтва. Якби не це самовбивче по відношенню до України безглуздя тодішньої української влади, більшовицькі зграї так само тікали б від українського війська, а не організовували масові розстріли й експропріації в Україні, як це сталося насправді.

Однак, на жаль, в історії не буває умовного способу.

Тому перед Україною сьогодні стоїть дилема. З одного боку, навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називаючи його днем перемоги Червоної армії?

Тим більше що це капітуляція перед Німеччиною, а не перед Україною.

З іншого боку, значна частина населення — нашого населення — звикла святкувати цю дату, часто вже й не пов’язуючи її з Радянською армією, а вважаючи просто святом чоловіків. Залишити без уваги численних людей, звиклих на цей день дарувати й отримувати подарунки, було б не зовсім правильним.

Тому оптимальним було б перейменування даної дати на День ветерана радянської армії. Як кажуть, і справедливо, і по суті.

Вочевидь, також необхідне встановлення в Україні ще одного «чоловічого» свята.

Це цілком може бути День Покрови Пресвятої Богородиці — старовинне козацьке військове свято (14 жовтня). А може — традиційний для православних (насамперед балканських слов’ян) «чоловічий день» — День Георгія Переможця (6 травня).

Напевно, варто шанувати й дату однієї з перемог вітчизняної зброї. Росіяни для цих же цілей витягли з «запасників» 4 листопада — день вигнання поляків з Москви.

На суб’єктивний погляд найбільше підходить перша точно зафіксована в історії дата битви наших предків (облога Константинополя 18 травня 860 року). Або, за бажання, можна продовжити на будь-який смак: перемогами Володимира Мономаха, Данила Галицького, битвами під Жовтими Водами, Корсунем, Берестечком, Жванцем, датами численних визвольних повстань ...

У багатющій українській історії не становить жодних проблем обрати гідну для вшанування і, головне, не брехливу дату. Справа лише за тією таки політичною волею і тим таки здоровим глуздом.

Олександр Палій, історик, для «Оглядача»

Джерело: www.oglyadach.com.ua

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Вы так, Ивасык, и не поняли аргументов.

Никто не спорит о советских/коммунистических корнях праздника.

Для людей, не отягощенных паталогической боязнью коммунистического реванша, этот праздник давно стал Мужским днем. И только. И неважно, чем этот праздник был изначально.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость Івасик Телесик
Вы так, Ивасык, и не поняли аргументов.

Никто не спорит о советских/коммунистических корнях праздника.

Та все я зрозумів. Але....

Для людей, не отягощенных паталогической боязнью коммунистического реванша, этот праздник давно стал Мужским днем. И только. И неважно, чем этот праздник был изначально.

Так от я не хочу, що б "Чоловіче свято" перетворювалося з ТАКИХ "свят". Що на лайні побудуєш..... :? І справа тут не в комуністичному реванші.

І це моя особиста думка, яка може не збігатися з рештою, як свідомою, так і ні.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Гость
Эта тема закрыта для публикации сообщений.

  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу.

×
×
  • Создать...