Почетные граждане Днепродзержинска

[Шинелька 6 570]

Почесні громадяни Дніпродзержинська
 

Фото з фондів Дніпродзержинського музею історії міста

Дніпродзержинськ — третє за значенням місто нашої області (після Дніпропетровська і Кривого Рога). До 1936 року місто мало назву Кам’янське. Ще його називають «містом Прометея», бо символом міста став пам’ятник Прометею в історичній частині. Місто металургів, хіміків, взагалі розвиненої промисловості. За переписом 2001 року населення нараховувало 254 869 осіб.
До Дніпродзержинської міської ради входять селища Карнаухівка та Світле. Дніпродзержинськ знаходиться на обох берегах Дніпра, які з’єднує гребля Дніпродзержинської ГЕС. Гордістю міста є його трудівники. Кращі з них дістали звання почесного громадянина міста. Сьогодні друкуємо їхні імена:
1965 рік
1. ЛЯУДІС Казимир Францевич (1901—1989). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Секретар підпільного міськкому КП України (1941—1943 рр.). З 1945 р. по 1960 р. перебував на посадах в ЦК КПУ, Раді Міністрів та Комітеті держбезпеки Литовської РСР. Пенсіонер
2. ГАВЕЛЯ Іван Артемович (1913—1989.). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Активний член міської підпільної організації (1941—1943 рр.). Секретар підпільного міськкому КПУ. Директор СШ №9.
3. ДУРАКОВА (Воробейкова) Тамара Устимівна (р. н. 1923). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Активний член міської підпільної організації (1941—1943 рр.). Викладач вищої школи МВС України, полковник внутрішньої служби. Нині на пенсії.
4. ЗАПОРОЖЕЦЬ (Воловська) Ванда Антонівна (1923—2008). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Активний член міської підпільної організації (1941—1943 рр.). Головний лікар тубдиспансеру.
5. ШПАКОВСЬКИЙ Сергій Петрович (1918—1991). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Герой Радянського Союзу, учасник визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Ст. інспектор по кадрах заводу комунального обладнання м. Кременчук.
6. ГАДЕЛЬШИН Хамід Габдулович (1923—1999). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Герой Радянського Союзу, учасник визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Військовослужбовець.
7. ГОРБЕНКО-КОРНІЄНКО Клавдія Миколаївна (р. н. 1925). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Герой Радянського Союзу. Учасниця визволення міста від німецько-фашистських загарбників. У лютому 1966 р. призначена директором Палацу культури суднобудівників у Ялті, брала активну участь у громадському житті міста.
8. ТОЛМАЧЕВ Борис Васильович (1923—1984). На відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною. Герой Радянського Союзу. Учасник визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Підполковник запасу. Заступник начальника спецСТУ тресту «Дніпродомнаремонт».
9. БУБЛИКОВ Андрій Васильович (1899 — 1992). За активну участь у благоустрої міста, багаторічну і бездоганну трудову діяльність, велику громадську роботу. Директор ДКХЗ в 60-ті рр.
1967 рік
12. КЛИМЕНКО Лука Зіновійович (1888—1977). За багаторічну бездоганну працю, активну громадську діяльність. Член КПРС з березня 1917 р. Пенсіонер
13. КОЧЕТКОВ Павло Сергійович (1888—1972). За багаторічну і бездоганну працю, активну громадську діяльність. Пенсіонер. Сталевар МП №8 ДМЗ, лауреат Державної премії СРСР 2-го ступеня (1949 р.).
14. ШЕПЕТОВ Іван Михайлович (1902—1943). За заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, проявлені в роки Великої Вітчизняної війни. Герой Радянського Союзу. Посмертно. Працівник ДМЗ на початку ХХ ст., генерал-майор в 1941 р.
15. НАЧАЛЬНИЙ Микола Іванович (1897—1984). За багаторічну бездоганну трудову, політичну і громадську діяльність. Член КПРС з 1917 р. Пенсіонер.
16. МЕНЯЙЛО Петро Лаврентійович (1901—1978). За багаторічну бездоганну трудову, політичну і громадську діяльність. Член КПРС з 1917 р. Пенсіонер.
17. БОЙКО Петро Михайлович (1895—1976). За багаторічну і бездоганну працю, активну громадську діяльність. Член КПРС з 1918 р. Пенсіонер.
18. ФОМКІН Яким Семенович (1901—1971). За багаторічну і бездоганну працю, активну громадську діяльність. Член КПРС з 1920 р. Пенсіонер.
19. АНОШКІН Михайло Прокопович (1907—1995). За багаторічну і бездоганну працю, розвиток хімічного виробництва, активну участь у благоустрої, розвитку фізкультури та спорту, за участь в громадському житті. Директор ПХЗ у 1947—1976 рр.
20. ФОМЕНКО Микола Михайлович (1903—1981). За багаторічну і бездоганну працю, розвиток металургійного виробництва, активну участь в розвитку міста. Директор ДМЗ у 1945—1954 рр. Пенсіонер.
1968 рік
21. МОЛЧАНОВ Григорій Петрович (1901—1986). Член ВЛКСМ з 1918 р. За активну участь у розвитку міста, велику роботу по комуністистичному вихованню молоді у зв’язку з 50-річчям Ленінського комсомолу. Пенсіонер.
22. ТРОФІМОВ Афанасій Ілліч (1891—1974). За багаторічну і бездоганну працю, активну громадську діяльність. Член КПРС з 1925 р. Пенсіонер.
23. СЕКРЕТНЮК Іван Омелянович (1922—2003). За подвиг при форсуванні Дніпра в районі Дніпродзержинська, у зв’язку з 25-річчям від дня визволення міста від фашистів. Директор СШ №38, 40, 12.
1969 рік
24. КОЛЕСНИК Петро Корнійович (1899—1982).За багаторічну і бездоганну працю, краще медичне обслуговування населення міста. Пенсіонер, заслужений лікар УРСР, головний лікар першої міської лікарні.
25. МІРЯН Іван Федорович (1903—1983).Член КПРС з 1919 р. За активну участь у встановленні радянської влади, багаторічну і бездоганну діяльність, розвиток коксохімічного виробництва. Пенсіонер. Директор БКХЗ у 1950—1969 рр.
1971 рік
26. НОВІКОВ Ігнатій Трохимович (1906—1997). За великий особистий внесок у розробку і практичне використання нового Генерального плану забудови міста, активну участь в розвитку міського господарства, вирішенні основних питань розвитку промислових підприємств, закладів культури і науки. Заступник голови Ради Міністрів СРСР, голова Держбуду СРСР.
1978 рік
27. ШКАДОВ Іван Миколайович (1913—1991). За мужність, відвагу та вміле керування військовою частиною у період Великої Вітчизняної війни, особисту хоробрість, проявлену при визволенні міста. Командир 52-го Дніпродзержинського окремого танкового полку 46-ї армії, Герой Радянського Союзу. Начальник Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР.
1979 рік
28. БОЙЧЕНКО Віктор Кузьмович (1925—2012). За героїзм, проявлений у ніч з 24 на 25 вересня 1943 р. під час форсування р. Дніпро під вогнем противника, закріплення на плацдармі в районі с. Аул, мужність і відвагу при визволенні м. Дніпродзержинська від фашистів. Герой Радянського Союзу. Упродовж 1959—1983 рр. працював у системі «Інтурист», у 1983—1988 рр. обіймав посаду заступника голови Головного управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР.
1982 рік
29. ПОДЧАСОВА Анна Родіонівна (1901 – 1993). За активну участь у встановленні радянської влади в Кам’янському, великий особистий внесок в організацію жіночого руху в період перших років радянської влади, за постійну участь в комуністичному вихованні трудящих міста на революційних, бойових та трудових традиціях. Пенсіонерка.
1986 рік
30. ВЕЗИРОВ Аслан Фахрадович (1910—1988). За мужність та героїзм, проявлені у роки Великої Вітчизняної війни при форсуванні р. Дніпро та участь у визволенні міста від фашистів. Герой Радянського Союзу, полковник у відставці. Колишній командир 51-ї Дніпродзержинської гвардійської штурмової інженерно-саперної бригади.
31. КТІТАРЄВ Микола Михайлович (р. н. 1925). За плідну працю та великий внесок у соціально-економічний розвиток міста. Повноважний представник Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР при Раді Міністрів УРСР. Другий секретар міського комітету КПУ (1961—1963 рр.), голова міськвиконкому (1963—1981 рр.)
32. ЗОРИЧЕНКО Тамара Федорівна (р. н. 1930). За самовіддану працю та великий внесок у створення виробничої та соціальної бази міста. Герой Соціалістичної Праці, бригадир штукатурів БЗ «Відділбуд» тресту «Дзержинськбуд». У 1947—1995 рр. працювала у тресті «Дзержинськбуд» штукатуром.
33. ФІЛОНОВ Іван Георгійович (1912-1989). За великий внесок у розвиток міста та активну участь у громадсько-політичному житті міста. Персональний пенсіонер союзного значення. Перший секретар МК КП(б)У (1954—1958 рр.), директор ДМЗ (1962—1967 рр.)
34. ЛОГІНОВ Володимир Іванович (1923—2001). За багаторічну та плідну працю, особисту участь в науково-дослідницькій роботі по розробці та впровадженні нової технології доменної плавки, активну участь у підготовці висококваліфікованих спеціалістів важкої індустрії та у вирішенні соціально-економічних питань. Ректор ДІІ ім. Арсенічева, професор, доктор технічних наук.
35. КРИВЦУН Іван Семенович (1925—1995). За плідну працю та великий внесок в соціально-економічний розвиток міста. Начальник управління «Хіммонтаж-208».
1989 рік
36. ЛУК’ЯНОВА Лідія Овсіївна (1921—2010). За великий особистий внесок в організацію комсомольців та молоді міста на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками в окупованому місті (1941—1943 рр.). Секретар міської підпільної комсомольської організації (1941—1943 рр.)
1996 рік
37. НАЗАРБАЄВ Нурсултан Абішевич (р. н. 1940). За розвиток братерських зв’язків, дружніх відносин між Дніпродзержинськом та Казахстаном. Президент Республіки Казахстан.
1997 рік
38. БРАЖНИК Іван Іванович (1929—2006). За великий внесок в соціально-економічний розвиток та активну участь у громадському житті міста. Перший секретар Баглійського райкому КПУ (1969—1983 рр.), голова МВК (1983—1989 рр.)
1998 рік
39. МОЛОЧЕК Григорій Іванович (1928—2005). За внесок в соціально-економічний розвиток та благоустрій міста. Директор Дніпродзержинської ГЕС.
40. КУЗНЕЦОВ Генріх Якович (р. н. 1928). За великий внесок в розробку житлово-комунального та соціально-економічного господарства міста та активну участь у громадському житті. Пенсіонер. 1970 р. — заступник, з 1973 р. — перший заступник голови міськвиконкому Дніпродзержинської міськради.
41. МОРОЗОВА (Ронжина) Олена Іванівна (1970 р. н.). За значний внесок у розвиток фізкультури і спорту в місті, майстер спорту міжнародного класу з академічного веслування, тренер СК «Дзержинка».
42. ДУБРОВ Леонід Васильович (р. н. 1938). За значний внесок у соціально-економічний розвиток міста та активну участь у громадському житті. Працював на керівних посадах у Дніпропетровському міському комітеті Компартії, головою виконкому міськради, директором правління ВАТ «ДніпроАзот».
1999 рік
43. КУБЛИЦЬКИЙ Олександр Іванович (р. н. 1935). За значний внесок у розвиток надання швидкої медичної допомоги населенню міста та активну участь у громадському житті. З 1965 р. лікар хірург-анестезіолог 9-ї МЛ; зав. реанімаційно-анестезіологічним відділенням міської лікарні швидкої медичної допомоги, 1970 р. — головний лікар.
44. ОГУРЦОВ Анатолій Павлович (р. н. 1934- 2015). За значний внесок в науково-технічний, культурний розвиток міста Дніпродзержинська та активну участь у громадському житті. Ректор ДІІ та Дніпродзержинського державного технічного університету (1988—2003 рр.)
45. ГОРДІЄНКО Олексій Федорович (1929—2010). За вагомий внесок в розвиток міста. Перший секретар МК КПУ (1973—1983 рр.)
2000 рік
46. КУЧМА Леонід Данилович народився (р. н. 1938). За значний особистий внесок у розвиток соціальної та промислової інфраструктури міста. Президент України у 1994—2004 рр.
47. ПУШКАР Іван Максимович (1930—2000). За значний внесок у соціально-економічний розвиток та благоустрій міста, активну участь у громадському житті. Перший секретар Заводського РК КПУ в 1968—1991 рр., голова Заводського РВК в 1967—1968 рр.
2001 рік
48. КЛЮШНИК Владлен Іванович ( 1928—2012). За багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у соціально-економічний розвиток міста та активну участь у громадському житті. Голова Заводської районної ради. 1993—1996 рр. — помічник начальника у Дніпровському райвійськкоматі.
49. ГАМАНЮК Леонід Юхимович (р. н. 1941). За вагомий внесок у розбудову соціальної та промислової інфраструктури міста та активну громадську діяльність. Від 1986 р. — завідувач відділу комунального господарства, перший заступник голови Дніпродзержинського міськвиконкому, з 1990 р. — голова міськвиконкому, 1991 р. — голова Дніпродзержинської міської ради, 1992 р. — перший заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації, 1994 р. — заступник голови Дніпропетровської облради з питань регіональної політики, 1996 р. — заступник голови Держкомітету з енергозбереження, від 2000 р. — начальник Держінспекції України з енергозбереження.
50. ТАРАН Яків Якович (1913—2008). За самовіддану сумлінну працю, значний особистий внесок у діяльність заводу. 1944 р. — начальник коксового цеху КХЗ, заслужений металург України.
51. БУРХАН Валентин Мусійович (1937—2003). За значний особистий внесок у збагачення культурно-мистецької спадщини міста, розвиток здоров’я, високий професіоналізм. Головний лікар першої стоматологічної поліклініки, головний стоматолог-ортопед управління охорони здоров’я виконкому міської ради, член Національної спілки письменників України.
2002 рік
52. ХАЧАТРЯН Гарнік Ашотович (р. н. 1950). За багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток міста та активну громадську діяльність. Скульптур, заслужений художник України.
53. ГЛАДКИЙ Сергій Федорович (р. н. 1929). За багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста Дніпродзержинська та активну громадську діяльність. 1967—1987 рр. — депутат міської ради, 1969 р. — депутат обласної ради, Герой Соціалістичної Праці.
54. ГОЛУБЧИК Михайло Якович (р. н. 1926). За багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста та активну громадську діяльність.Заступник директора по капітальному будівництву ПП «Еталон».
55. ДОБРИК Віктор Федорович (1927—2008). За вагомий особистий внесок у розбудову соціальної та промислової інфраструктури міста. 1961—1963 рр. — голова МВК Дніпродзержинської міської ради, 1963—1969 рр. — перший секретар Дніпродзержинської МК КПУ.
2003 рік
56. ЧЕРНЕЦЬКИЙ Іван Андрійович (р. н. 1929). За багаторічну, бездоганну працю на Дніпровському металургійному комбінаті ім. Дзержинського, видатні досягнення в розвитку чорної металургії, вагомий внесок у соціально-економічний розвиток міста та активну громадську. 1962 р. — депутат Верховної Ради СРСР 6-го скликання, пенсіонер, Герой Соціалістичної Праці.
57. ЛИТВИН Анатолій Петрович (р. н. 1940). За багаторічну сумлінну працю. Головний редактор Дніпродзержинського радіомовлення.
58. ЄЖЕВСЬКИЙ Лев Рудольфович (р. н. 1930). За вагомий особистий внесок у зміцнення та збагачення міжнародних зв’язків у галузі фізичної культури та спорту, активну участь і значні здобутки в розвитку спорту, пропаганду і втілення здорового способу життя засобами фізичної культури та спорту, виховання підростаючого покоління. 1956—1972 рр. — тренер з греко-римської боротьби СК «Дзержинка», заслужений тренер України і Республіки Казахстан.
59. МИХАЙЛОВ Олександр Михайлович (р. н. 1929). За значний особистий внесок у розвиток ветеранського руху міста, пропаганду героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни, військово-патріотичне виховання підростаючого покоління та з нагоди 60-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників. 1996—2011 рр. — голова міської організації ветеранів війни, праці та військової служби, 1970—1989 рр. — директор Дніпродзержинського міськмолзаводу.
2004 рік
60. ПОТАШНИК Семен Ізрайлевич (р. н. 1930). За визначні трудові та наукові досягнення, великий особистий внесок у розвиток електроенергетики та високу професійну майстерність. З 1956 р. працював на керівних посадах, на будівництві й експлуатації Кременчуцької, Київської та Канівської ГЕС, з 1995 р. — голова правління Державної акціонерної компанії «Дніпрогідроенерго».

Семён Израелевич Поташник (род. 1930) — советский и украинский промышленный деятель, кандидат технических наук (1988), профессор (2004).

Председатель правления ОАО «Укргидроэнерго» (2004—2011), президент «Ассоциации Укргидроэнерго», член центрального правления Научно-технического союза энергетиков Украины.

Содержание [убрать]
1 Биография
1.1 Производственная деятельность
1.2 Политическая деятельность
1.3 Семья
2 Награды и звания
3 Интересные факты
4 Примечания
5 Ссылки
Биография[править | править вики-текст]
Родился 25 мая 1930 года в г. Олевске Житомирской области.

Окончил в 1952 году Киевский политехнический институт, электротехнический факультет «Электрические станции, сети и системы» по специальности «инженер-электрик».

Производственная деятельность[править | править вики-текст]
09.1952−09.1956 — начальник смены, инженер, старший инженер электролаборатории, старший инженер − начальник службы автоматики, старший инженер − начальник группы релейной защиты и автоматики, Усть-Каменогорская ГЭС, Восточно-Казахстанская область, СССР.
09.1956−08.1963 — старший инженер, заместитель начальника техотдела и инспекции, начальник электромашинного цеха, заместитель главного инженера, и. о. главного инженера, Кременчугская ГЭС, г. Светловодск.
08.1963−12.1994 — начальник производственно-технического отдела, заместитель главного инженера, главный инженер, каскада днепровских ГЭС, г. Вышгород, Киевская область.
12.1994−07.1995 — и. о. директора, ГК «Днепргидроэнерго»; с 07.1995 — председатель правления − генеральный директор, ДАГК «Днепргидроэнерго», г. Вышгород, Киевская область.
С 02.2004 по 03.2011 — председатель правления, ОАО «Укргидроэнерго». Также занимается академической деятельностью, являясь профессором Украинского государственного университета водного хозяйства и природоиспользования.[1]
С 2011 года — вице-президент НАК «Энергетическая компания Украины».
Политическая деятельность[править | править вики-текст]
1983−1987 — депутат Киевского областного совета.
1987−1997 — депутат, заместитель председателя Вишгородского городского совета.
03.1998 — кандидат в народные депутаты Украинs от ПНЭРУ (Партия национально-экономического развития Украины).
Семья[править | править вики-текст]
Отец — Израиль Аркадьевич (1903−1987);
Мать — Ольга Яковлевна (1904−1992);
Жена — Мира Израилевна (род. 1929), учитель русского языка и литературы, пенсионер;
Дочь — Жанна (род. 1957), заместитель директора департамента ОАО «Укргидроэнерго».
Награды и звания[править | править вики-текст]
Герой Украины (с вручением ордена Державы, 2002).
Советский орден Трудового Красного Знамени (1971).
Украинский орден «За заслуги» III степени (2000).
Серебряная медаль «Независимость Украины» II степени (2002).
Лауреат Государственной премии УССР (1972).
Лауреат Государственной премии Украины в области науки и техники (2005).
Почетный энергетик СССР (1991).
Заслуженный энергетик Украины (1996).
Почетный энергетик Украины (2000).
Заслуженний энергетик СНГ (2002).
Почётный гражданин городов: Вышгород, Канев, Светловодск, Днепродзержинск.
Член ряда общественных академий: АИНУ, Академии строительства Украины, Украинской академии наук национального прогресса, Академии экономической кибернетики Украины.
Интересные факты[править | править вики-текст]
Поташник С. И. — первый в украинской энергетике Герой Украины.[2]
В украинской прессе отчество Поташника пишется в двух видах: Ізраїлевич и Ізраїльович.[3]
Примечания[править | править вики-текст]
↑ В умовах, наближених до виробництва — Захист студентів спеціальності «Гідротехнічне будівництво» (укр.)
↑ Рейтинг самых успешных руководителей
↑ Интересные факты: Поташник, Семён Израелевич
Ссылки[править | править вики-текст]
Поташник Семен Ізраїлевич (укр.)
Поташник Семен — председатель правления ОАО «Укргидроэнерго»: биография, история карьеры

61. ПІЛЬТЯЙ Василь Федорович. (1927—2009). За багаторічну бездоганну працю, активну громадську діяльність, високий професіоналізм та значний особистий внесок у розвиток металургійної промисловості міста. Працював на ДМЗ ім. Дзержинського підручним горнового, начальником зміни доменного цеху, Герой Соціалістичної Праці.
2005 рік
62. ТКАЧЕНКО Дмитро Пилипович (р. н. 1923). За багаторічну плідну працю, наставництво та подвижництво у професійній діяльності, впровадження новацій у галузі медицини, вагомий внесок у розвиток медичної науки та охорони здоров’я в місті. З 1955 р. — лікар-гінеколог, з 1956 р. — завідувач гінекологічного відділення, з 1968 р. — головний лікар МЛ №9.
2007 рік
63. ЛЯСОТА Станіслав Миколайович (1940—2012). За багаторічну сумлінну працю, активну життєву позицію, вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток місцевого самоврядування. У 1977—2012 р. обіймав посаду директора Дніпродзержинського металургійного технікуму, пізніше коледжу.
64. БОБИЛЬОВ Олександр Фадійович (р. н. 1963 - 2014). За самовіддану працю в органах внутрішніх справ, високий професіоналізм, активну допомогу правоохоронним органам та зміцнення їх матеріально-технічної бази, вагомий внесок у справу боротьби зі злочинністю. З серпня 2001 по червень 2002 р. очолював управління МВС України м. Дніпродзержинськ.

Александр Фадеевич Бобылёв (25 сентября 1963, Днепропетровск — 1 сентября 2014) — украинский государственный деятель, депутат Верховной Рады Украины VI созыва (2008—2012). Генерал-лейтенант милиции (04.12.2006)[1].

Содержание [убрать]
1 Биография
2 Награды
3 Примечания
4 Ссылки
Биография[править | править вики-текст]
Родился 25 сентября 1963 года в городе Днепропетровске. По окончании школы проходил службу в Вооруженных силах. Свой путь в органах внутренних дел начал в 1985 году милиционером конвойного отделения при изоляторе временного содержания в УВД Днепродзержинска.

В 1989 году окончил Вологодскую специальную среднюю школу подготовки начальствующего состава МВД СССР.

С 1991 года работал в управлении уголовного розыска УМВД Украины в Днепропетровской области, в 1997 году был назначен на должность заместителя начальника этого управления.

В 1997 году окончил Донецкий институт внутренних дел по специальности «Правоведение».

В 1999 году назначен начальником Кировского райотдела Днепропетровского горотдела УМВД Украины в Днепропетровской области.

В 2001 году назначен начальником Днепродзержинского горотдела УМВД Украины в Днепропетровской области.

С января по сентябрь 2003 года работал начальником криминальной милиции в управлении МВД Украины Днепропетровской области.

С декабря 2003 года по март 2005 года — первый заместитель начальника Департамента ГСБЭП МВД Украины.

В марте 2005 года назначен начальником УМВД Украины в Луганской области.

С декабря 2007 года — начальник УМВД Украины в Днепропетровской области.

На досрочных выборах в Верховную Раду в 2007 году баллотировался в народные депутаты Украины по списку блока «Наша Украина — Народная самооборона» (№ 81), но тогда не прошёл.

После того, как в сентябре 2008 года Святослав Вакарчук заявил о своем нежелании быть народным депутатом, у Александра Бобылева, как следующий в избирательном списке, появился шанс занять его место.

22 декабря 2008 года Центральная избирательная комиссия признала Александра Бобылева избранным народным депутатом Украины в многомандатном общегосударственном избирательном округе. Председатель подкомитета по вопросам контроля за исполнением законов уполномоченными государством органами на борьбу с организованной преступностью и коррупцией Комитета по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией.

4 апреля 2009 года делегаты съезда политической партии «Вперёд, Украина!» проголосовали за избрание Александра Бобылева заместителем руководителя ПП «Вперёд, Украина!».

Умер 1 сентября 2014 года[2].

Награды[править | править вики-текст]
Почётный гражданин Днепродзержинска (2008).
Заслуженный юрист Украины (29.11.2005)[3].

65. УВАРОВ Володимир Геннадійович (р. н. 1964). За високий професіоналізм, сумлінне виконання службових обов’язків, активну життєву позицію та вагомий особистий внесок у справу боротьби зі злочинністю. Полковник міліції. З 1984 р. по 1987 р. працював на Дніпровському металургійному комбінаті та СУ «Дніпродомнаремонт». Упродовж січня 1998 — травня 2000 рр. очолював Дніпровський районний відділ УВС м. Дніпродзержинська.

Справка: Уваров Владимир Геннадьевич
Звание: генерал-майор милиции.
Родился 06 апреля 1964 года в г. Днепродзержинске Днепропетровской области.
Образование высшее, в 1997 году окончил Донецкий институт внутренних дел.
Апрель 1982 - май 1984 - служба в Вооруженных Силах.
Июль 1986 - январь 1990 - милиционер 2-ого взвода отдельной роты патрульно-постовой службы милиции УВД М. Днепропетровска.
Январь 1990 - март 1991 - оперуполномоченный отделения уголовного розыска отделения внутренних дел Днепровского райисполкома г. Днепродзержинска.
Март 1991 - июнь 1991 - оперуполномоченный отделения уголовного розыска отдела внутренних дел Баглийского района г. Днепродзержинска.
Июнь 1991 - июль 1992 - оперуполномоченный группы по раскрытию имущественных преступлений отдела уголовного розыска УВД г. Днепродзержинска.
Июль 1992 - сентябрь 1992 - оперуполномоченный отделения уголовного розыска отдела внутренних дел Днепровского района г. Днепродзержинска.
Сентябрь 1992 - апрель 1994 - заместитель начальника отделения уголовного розыска отдела внутренних дел Днепровского района г. Днепродзержинска.
Апрель 1994 - октябрь 1995 - начальник отделения уголовного розыска отдела внутренних дел Днепровского района г. Днепродзержинска.
Октябрь 1995 - январь 1998 - первый заместитель начальника - начальник криминальной милиции Днепровского районного отдела Днепродзержинского городского управления УМВД Украины в Днепропетровской области.
Январь 1998 - май 2000 - начальник Днепровского районного отдела Днепродзержинского городского управления УМВД Украины в Днепропетровской области.
Май 2000 - сентябрь 2002 - первый заместитель начальника - начальник криминальной милиции Днепродзержинского городского управления УМВД Украины в Днепропетровской области.
Сентябрь 2002 - сентябрь 2003 - начальник Днепродзержинского городского управления УМВД Украины в Днепропетровской области.
Октябрь 2003 - март 2005 - заместитель начальника - начальник отдела по борьбе с групповыми преступными проявлениями управления уголовного розыска УМВД Украины в Днепропетровской области.
Март 2005 - апрель 2006 - начальник Днепродзержинского городского управления УМВД Украины в Днепропетровской области.
Апрель 2006 - август 2007 - заместитель начальника Управления - начальник криминальной милиции УМВД Украины в Днепропетровской области.
Август 2007 - сентябрь 2008 - первый заместитель начальника Управления - начальник криминальной милиции УМВД Украины в Днепропетровской области.
Сентябрь 2008 - февраль 2009 - первый заместитель начальника Управления - начальник криминальной милиции ГУМВД Украины в Днепропетровской области.
Февраль 2009 - март 2010 - начальник Управления МВД Украины в Николаевской области.

Кандидат юридических наук, Заслуженный юрист Украины.

Награжден многочисленными знаками отличия МВД Украины.

66. МОРОЗ Олег Миколайович (р. н. 1960). За високопрофесійну ініціативну працю, активну життєву позицію, збереження історичної спадщини та значний особистий внесок у розвиток соціально-економічної інфраструктури міста. З 1994 р. — президент зовнішньоторгової компанії «МіКомп».
2011 рік
67. ШЕРШНЬОВ Сергій Олександрович (р. н. 1944). Голова Дніпродзержинської міської ради народних депутатів у 1992—1996 рр.
68. ШВЕЦЬ Василь Якович (р. н. 1947). Упродовж 1996—2005 р рр. Дніпродзержинський міський голова.
69. ГЛУЩЕНКО Леонід Михайлович (1932—2007). За вагомий внесок у вирішенні актуальних питань соціально-економічного розвитку міста. 1966—1989 рр. — голова виконкому Баглійської районної ради
2012 рік
70. МОРОЗОВ Володимир Михайлович (р. н. 1953). За видатні заслуги у розвитку спорту, підготовку плеяди спортсменів-переможців чемпіонатів Європи, світу, Олімпійських ігор. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України з академічного веслування.
71. ШЕВЧЕНКО Леонід Васильович (р. н. 1948). За багаторічну службу щодо зміцнення законності і правопорядку, значні професійні здобутки, вагомий внесок у соціально-економічний розвиток міста, активну громадську діяльність, меценатство та з нагоди 65-річчя з дня народження. Віце-президент корпорації «Важке транспортне машинобудування України», радник міського голови.

Текст: Микола Чабан

Изменено 15 сентября 2015 пользователем Шинелька

[Шинелька 6 570]

Что касается Горбенко-Корниенко Клавдии Николаевны, то она не Герой Советского Союза и не участница освобождения города

Вот ее история

В нашем городе живет легендарная женщина - Корниенко Клавдия Николаевна. Когда началась Великая Отечественная война, Клавдии было 15 лет. Она не успела эвакуироваться и оказалась в тылу врага. Сначала устраивала раненых по надежным домам. Потом помогала спасать военнопленных офицеров. Недолго думая, вступила сначала в группу Сопротивления, затем в подпольную антифашистскую организацию. Вместе с товарищами она доставляла продовольствие, одежду, добывала немецкую форму, размножала документы, расклеивала листовки. Однажды Клавдия под угрозой пыток и смерти доставила в центр форму немецкого офицера, которая, как узнала она уже после войны, нужна была разведчику Ф. К. Майору, члену штаба украинского партизанского движения. Он часто обращался за помощью к комсомольскому подполью. Члены этого подполья «работали» в полиции, в управе, в тюрьме и даже в комендатуре.

Клавдия с первых дней оккупации выполняла поручения городского подпольного комитета. Ее устроили уборщицей в комендатуру и поручили узнать, где и кто хранит пропуска, кто их выписывает, где спрятана печать. И девушке посчастливилось найти в ящике стола несколько подписанных шефом пустых бланков пропусков. Она их сумела передать в комитет. В то время Клавдия не знала, что эти пропуска городской подпольный комитет вручал пленным красноармейцам, которым они помогли бежать.
В 1943 году начались аресты. В феврале 1943 года Клавдия Корниенко была арестована. Предатель привел фашистов к дому, где собрались подпольщики.
Начались допросы в гестапо, пытки, избиения…
Они накинулись, неистовы,
Могильным холодом грозя,
Но есть такое слово
«выстоять»,
Когда и выстоять нельзя,
И есть душа -
она все вытерпит,
И есть земля - она одна…

Клавдию избивали до тех пор, пока она не теряла сознание. Потом выливали на голову ведро воды, чтобы затем снова подвергать ее пыткам.
После гестапо Клавдия была отправлена в концлагерь «Игрень» (под Днепропетровском). Затем следовали «Маутхаузен» (Австрия), «Аусшвитц-Биркенау», «Освенцим» (Польша), «Флосенбург» (под Дрезденом), гетто «Берген-Бельзен» (Германия).
В лагере широко практиковались медицинские эксперименты и опыты. Изучали действия химических веществ на человеческий организм, испытывали новейшие фармацевтические препараты. Заключенных искусственно заражали малярией, гепатитом и другими опасными заболеваниями. Нацистские врачи тренировались в проведении хирургических операций на здоровых людях.
5 мая узников освободили советские войска (Украинский фронт, Перекопская дивизия). 4-го июля 1945 года, после советского полевого госпиталя в Дрездене Клавдия получила инвалидность 2-й группы, возвратилась на родину. Судьбы узников концлагерей учат нас целеустремлённости, настойчивости, трудолюбию. Это поколение восхищает своей стойкостью духа. А эта страница истории взывает к нашему поколению делать всё возможное, чтобы люди никогда больше не испытывали всех ужасов фашизма.
В 1947 году в Николаеве Клавдия закончила 10 классов, а затем и Ленинградский институт культуры. Работала актрисой в ТЮЗе, директором Дворца культуры. И только в 1963 году Клавдию Николаевну Корниенко, как и многих других подпольщиков, партизан, узников фашистских и советских концлагерей, признали в своей стране - после всех страданий во время войны и унижений после нее они получили соответствующий официальный статус. Клавдия Николаевна Корниенко награждена орденом Отечественной войны и медалями.
По состоянию здоровья в 1973 году Клавдия Николаевна приехала в Ялту. Работала директором Общекурортного дома культуры, режиссером народного оперного театра, режиссером в объединении музыкальных ансамблей.
Клавдия Николаевна - долгожитель, ей 88 лет. Пережив такие события, она сумела сохранить лучшие человеческие качества: доброту, жизнерадостность и оптимизм.
Я никогда не забуду о том, что узнала сама, но и поведаю своим друзьям, какой высокой ценой была завоевана Победа. Людей, для которых патриотизм был не просто словом, забыть невозможно.

Как она связана с Днепрродзержинском непонятно

[Михаил Балтакса 23 603]

На 82-м году жизни перестало биться сердце почетного гражданина города Огурцова Анатолия Павловича - ректора Днепродзержинского государственного технического университета в 1988-2003 годах, академика Академии инженерных наук Украины, доктора технических наук, профессора, депутата городского совета многих созывов,  Заслуженного деятеля науки и техники Украины.

[kentavr 6 999]

На 82-м году жизни перестало биться сердце почетного гражданина города Огурцова Анатолия Павловича - ректора Днепродзержинского государственного технического университета в 1988-2003 годах, академика Академии инженерных наук Украины, доктора технических наук, профессора, депутата городского совета многих созывов,  Заслуженного деятеля науки и техники Украины.

Похороны завтра. 11-00, 3-й корпус ДГТУ

[Ольга Пермякова 0]

Здравствуйте, уважаемые администраторы сайта и авторы! Не можете ли поделиться более подробной информацией про почётного гражданина города Каменское (Днепродзержинск) Бойко Петра Михайловича! Дело в том, что мы пишем книгу про бронепоезд "Подольский рабочий" в 1941-1945 гг, а Бойко был командиром дивизиона 55, в который наш бронепоезд входил, и нам для написания биографии этого человека не хватает сведений о его деятельности с 1921 по 1941гг. и после 1945 года. Будем признательны любой информации и в знак благодарности подарим Вам свою книгу. 

С уважением,

Ольга

 

[Clown 9 623]

@Ольга Пермякова ни стыда ни совести (с) (тм)

 

Ольга Пермякова (76.120.14.234)

Интернет-провайдер: Klimovsk network Ltd

Страна: Russia, Moscow Oblast, Klimovsk

Город: Klimovsk

Имя хоста: klimovsk.net

Регион/область: Moscow Oblast

Код области: 142180

 

[Лелека 15 566]

@Ольга Пермякова ніфіга не зрозуміло, що ви там промявкали. Нормальною мовою можна ?

[mild patriot 1 492]

Закордонна тітка ще сяк-так, а те що тутешні кацапською мявкають - повна ганьба!