Перейти к публикации
Шинелька

Подполье ОУН в Камянском-Днепродзержинске

Оцените эту тему

Рекомендованные сообщения

В общем, тема не нова.

В Мартирологе , составленном А. Слоневским 49 фамилий жителей Днепродзержинска, Тритузного, Карнауховки, осужденных за принадлежность к ОУН.

Кроме них есть еще осужденные в 1944-1948 годах за принадлежность к контрреволюционным националистическим организациям. И плюс некоторые за сотрудничество с оккупационными властями (например, тот же редактор газеты Кам"янськи висти или главный режиссер театра)

 

Это те, кто был реабилитирован.

Судя по данным из справки начальника НКВД за 1944 год за второй и третий квартал этого года за участие в ОУН были арестованы 111 человек. Возраст большинства реабилитированных на момент ареста 17-25 лет.

Как теперь оказывается, многие даже крупные деятели ОУН после отбывания срока жили на Днепропетровщине.

Можно было бы более детально узнать о деятельности днепродзержинской группы, но доступ к архивным делам ограничен - с ними могут ознакомиться только родственники.

Ищу родственников!

 

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

В окупованому Дніпродзержинську, якому німецька адміністрація відразу повернула історичну назву Кам’янське, функціонував український драматичний театр імені Тараса Шевченка. 14 лютого 1942 року до обов’язків директора та головного режисера Кам’янського театру став Федір Гладков.

 

Федір Дмитрович Гладков (1905–1973), уродженець села Кринички, учень відомого українського режисера Леся Курбаса. Навесні 1933 року 28-річний актор курбасівського театру «Березіль» був засуджений «за контрреволюцію» до виправно-трудових робіт терміном на 3 роки за статтею 58-1, частина 2 КК. Ув’язнення відбував на Соловках. Наприкінці терміну Гладков зустрівся там із Курбасом і короткий час працював разом із ним у табірному театрі. (Лесь Курбас загинув у соловецькому концтаборі).

 

Після відбуття ув’язнення Федір Гладков приїхав до Дніпродзержинська, де мешкали його батьки й улаштувався до місцевого театру. Під час окупації голова Кам’янської управи О. Самійленко призначив Ф. Гладкова директором та головним режисером українського театру. На цій посаді Федір Дмитрович працював по 23 червня 1943 року.

На сцені Кам’янського театру Гладков поставив 15 спектаклів. Стрижневий репертуар театру складали твори українських класиків: Кропивницький, Карпенко-Карий, Гулак-Артемовський, Старицький, Грінченко, Квітка-Основ’яненко.

На початку грудня 1942 року Федір Гладков поставив драму на п’ять дій під назвою «Марко Отава», про що повідомляла газета «Кам’янські вісті» в номері за 10.12.1942 року. Написав її непрофесійний драматург, учитель 21-ї школи Кам’янського Олекса Сеник. Головну роль Марка Отави виконував актор Леонід Семенов. П’єса показувала життя українського села періоду 1931–1933 років. На тлі голоду, розкуркулення, знущань більшовиків над селянами розгорталася дія спектаклю. «Була вільною козацька Україна, але Москва поневолила її», – тужить батько головного героя Марка Отави. Син заспокоює того словами: «Ще не вмерла Україна!» На постановці драми перед штадткомісаром наполягав голова управи Олексій Самійленко. На прем’єрі «Марка Отави», Федір Дмитрович Гладков виступив перед глядачами з промовою, в якій підкреслював значення п’єси та її правдивість, що вона показала більшовизм, як злочин проти українського народу. Та оскільки п’єса, за своєю суттю, була глибоко націоналістичною, німці її скоро заборонили та зняли з репертуару.

Про проведення Шевченківських днів 1942 року необхідно розповісти окремо. Тарас Шевченко — співець і пророк незалежності України — був для гітлерівських загарбників фігурою небезпечною. Одначе «заборонити» Шевченка німцям виявилося не під силу. Тому спеціальним циркуляром рейхскомісара України був передбачений порядок проведення святкувань. Наказом визначалось: для того, щоб отримати дозвіл на організацію заходу, необхідно не пізніше двох тижнів до означеного терміну повідомити окупаційній владі про намір влаштувати свято та подати програму і порядок їх проведення.

Ще за місяць перед славною датою місцеве самоуправління почало підготовку до святкування. У вівторок 24 лютого 1942 року в газеті «Кам’янськi вiстi» мусила з’явитися стаття «Національний пророк і борець за волю України». Німецький цензор, одначе, скоротив статтю на три чверті, а заголовок викреслив і замінив його на: «Т.Г. Шевченко».

Шевченківські дні готувалися практично потай. У плані проведення урочистостей, поданих комісарові Кремеру, численні розділи не вказувались узагалі, хоча саме вони складали основу програми. Комісар міста план прийняв, але попередив, аби на святі не було українського прапору та заборонив співати український гімн. До газети комісар подав матеріал німця доктора Пауля Публіка під назвою «Життя і діяльність Т.Г. Шевченка». У цій статті, що з’явилася 10 березня 1942 року, знаходимо такі «мудрування»:
«Шевченко неодноразово говорив, що проти України є три вороги: жид, москаль і лях. Навпаки, цікаво, що про Німеччину він завжди говорив з великою повагою. Шевченко залишається символом нашого часу, якому німці допомогли розвинути свій поетичний геній».

Уранці 11 березня все було готове. Попри заборону, над грандіозним портретом Тараса Шевченка, розташованим на фасаді театру, маяв жовто-блакитний прапор. При вході до театру дві намальовані фігури українки та українця тримали в руках «Кобзар» великого розміру. Фасад театру був прикрашений великою картиною, що символізувала повстання 1768 року — Коліївщину.

О дев’ятій ранку на театральній площі, котра вже була заповнена народом, з’явився комісар міста Кремер. Він оглянув оформлення і розгніваний, повернувся до комісаріату. Для виявлення обставин порушення наказу терміново викликав голову управи Олексія Самійленка, звинувативши того в саботажі. Потім дав вказівку негайно зняти прапор. І в присутності городян український стяг зірвали.

Увечері численні гості та глядачі прийшли до театру, прикрашеного шевченківськими цитатами, написаними на жовто-блакитному папері. Перші ряди зайняли німці. На сцені з’явився об’єднаний хор у супроводі ансамблю бандуристів. Слова «Заповіту» заповнили залу. Присутні встали і підхопили спів. Збентежені німці також піднялися. Комісар Кремер спитав перекладачку: «Це гімн?» Та відповіла: «Ні, але майже». Урочистості відбулися з великим натхненням і патріотичним настроєм українців. А в Миколаївській церкві, котра належала Українській Автокефальній Православній церкві, при великому зібранні людей провели панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку.

Подаючи звіт про шевченківське святкування в Кам’янському, комісар Кремер звертав увагу гестапо на необхідність негайного слідства проти українських керівників міста, які, на його думку, були пов’язані «з бандерівською ОУН». Кремер не дуже помилявся.

Олександр Слонєвський 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Семенов Леонид Васильевич, 1914 г.р. , украинец, из служителей культа, беспартийный, образование 7 классов, актер Уманского драматического театра. Место жительства: Умань. Женат. Приговором Военного трибунала войск НКВД Днепропетровской обл. от 2.06.1945 г. обвинен в антисоветской агитации во время немецкой оккупации в театре ми. Шевченко г. Камянского (Днепродзержинска). Закючен в ИТЛ на 7 лет. Реабилитирован 18.07.1992

Гладков Федор Дмитриевич, 1905 г.р. , украинец, из мещан, беспартийный, образование неполная средняя скола, актер Уманскеого драматического театра. Местожительства Умань. Холост. Приговором Военного трибунала войск НКВД Днепропетровской обл. от 2.06. 1945 г. обвинен в том, что во время окупации работал директором Днепродзержинского театра, ставил спектакли. Заключен на 10 лет ИТЛ. Реабилитирован 15.04.1992

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

   Людмиле Сергеевне большой респект!!!

Тема очень, очень  интересная. Людмила Сергеевна поделилась со мной многими находками по данной теме и я был поражен. Оказывается в нашей истории (применительно к городу , к области) в отношении ОУН не все так просто. И если мы имеем ввиду ОУН (ОУН-УПА) применительно только к западным областям, то глубоко заблуждаемся. 

 Я бы не хотел, что бы все это переводилось сугубо в идеологическую форму, а вот как история это очень интересно и очень поучительно. Как же мало мы знаем?!!!! И думаю для товарищей из СВОБОДЫ, в первую очередь необходимо поинтересоваться. Там есть много значительного. 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

в музее проходила встреча с В"ятровичем, на которой В.И.Сиренко высказался в плане "вот у нас столько ярких судеб, а о них никто не пишет". Кому ж писать, если не Владимиру Ивановичу - члену СП Украины, знакомому со многими личностями?!

По теме ОУН в Днепродзержинске пахать и пахать. 

куда петрик подевался? Все обещал шось таке выдать на гора. 

А получается, что и этим заняться некогда и некому?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

   Людмиле Сергеевне большой респект!!!

Тема очень, очень  интересная. Людмила Сергеевна поделилась со мной многими находками по данной теме и я был поражен. Оказывается в нашей истории (применительно к городу , к области) в отношении ОУН не все так просто. И если мы имеем ввиду ОУН (ОУН-УПА) применительно только к западным областям, то глубоко заблуждаемся. 

 Я бы не хотел, что бы все это переводилось сугубо в идеологическую форму, а вот как история это очень интересно и очень поучительно. Как же мало мы знаем?!!!! И думаю для товарищей из СВОБОДЫ, в первую очередь необходимо поинтересоваться. Там есть много значительного. 

очень поддерживаю  :good:

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

ИЗ ОРИЕНТИРОВКИ НКВД УССР № 6 ОБЛАСТНЫМ УНКВД ОБ АКТИВИЗАЦИИ РАБОТЫ ПРОТИВ ОУН1НАОСНОВЕДАННЫХПОДЕЛУ<СОБОРНИКИ»

11 января 1944 г.

Отделом ББ УНКВД Днепропетровской области2в результате удач­ной вербовки агента-внутренника и ряда последовательных, умело прове­денных агентурно-оперативных мероприятий по агентурному делу «Со-борники» вскрыто и ликвидируется крупное повстанческое подполье ОУН, охватившее своим влиянием значительную территорию области (Днепродзержинский, Криничанский, Перещепинский, Верхнеднепров­ский, Магдалиновский, Петриковский, Криворожский и другие районы).

При ликвидации организации изъяты: склад оружия (боевые вин­товки с патронами, автоматы, ручные гранаты и т. д.); два тайника, в ко­торых хранилась в большом количестве специальная литература ОУН (газеты и брошюры подпольного издания); пишущая машинка, на кото­рой печатались националистические листовки, прокламации и воззва­ния; развернутая политическая программа ОУН; пароль и пропуск для направления добровольцев в повстанческую армию; условный код для переписки, портреты «проводника» ОУН Степана Бандеры и другие до­кументы и предметы, характеризующие методы и размеры подрывной деятельности организации.

Как установлено следствием, повстанческое подполье украинских националистов на Днепропетровщине было создано специальными эмис­сарами ОУН вскоре после объявления немцами закрытия этой организа­ции, по прямым директивам ее центрального руководства.

Показаниями арестованных руководящих участников организации выявлены новые данные о структуре ОУН и о деятельности ее повстан­ческой армии, сокращено именуемой УПА («Украинская повстанческая армия»)3.

В свете этих данных «Организация украинских националистов» за последнее время подверглась коренной перестройке и в настоящий мо­мент ее структура, в отличие от старой, в общих чертах рисуется в следу­ющем виде.

1 См. том 1 настоящего сборника, документы № 137, 181, 204, 222, 223, 249; том 2, документ № 489.

2 В ходе Битвы за Днепр войсками 3-го Украинского фронта при содействии войск 2-го Украинского фронта 25 октября 1943 г. были освобождены гг. Днепро­петровск и Днепродзержинск.

3 См. том 3 настоящего сборника, документы № 863,1202,1231. 715

Высшей руководящей инстанцией ОУН является находящийся в Западной Украине ее центральный Комитет1, который возглавлял до сво­его ареста немцами С. Бандера.

Следующими нисходящими ступенями этой организации являются областные или окружные, а затем городские или районные подпольные комитеты ОУН.

Имеются данные о том, что руководители подпольных комитетов ОУН именуются атаманами.

Так, известно, что руководитель Днепродзержинского окружного комитета ОУН Козленке2 (арестован) называл себя «атаманом Каменс­кого округа ОУН».

Первичными формированиями ОУН на местах — в городах и сель­ских местностях — являются повстанческие группы этой организации, созданные на крупных промышленных предприятиях, в институтах, шко­лах (среди преподавательского состава), колхозах и т. д., непосредствен­но ведущие националистическую работу среди украинского населения, подготовляющие повстанческие кадры и обеспечивающие сбор оружия.

В г. Днепродзержинске до последнего времени действовали по ука­заниям городского комитета ОУН три таких повстанческих группы — на заводе им. Дзержинского, на Азотнотуковом и коксохимическом заво­дах, причем при аресте участников одной из этих групп был обнаружен и изъят небольшой склад оружия.

Как показывают арестованные участники указанной группы, они, го­товясь к повстанческой борьбе против Советской власти, одной из сво­их основных задач наряду с привлечением в группу националистическо­го элемента ставили пополнение склада оружия.

УПА, являющаяся вооруженной силой ОУН и оперирующая в Во­лынских и полесских лесах, насчитывает в своих рядах несколько десят­ков тысяч хорошо обученных солдат и офицеров и располагает крупны­ми складами современного оружия.

Действуя под флагом объединения украинских националистов для борьбы за «освобождение Украины», УПА в настоящее время ведет про­тив немцев «малую» партизанскую войну, постоянно беспокоя их свои­ми налетами; истребляет их живую силу и выводит из строя технику, разрушает коммуникации; взрывает воинские эшелоны, склады с боеп­

1 В ОУН структурные звенья сверху до низу именовались «проводами» («Цен­тральный провод», «окружной провод» и т. п.), а их руководители назывались «про­водниками».

2 Козленко Алексей Федорович в период оккупации работал главным механи­ком, а затем директором коксохимического завода. 18 ноября 1944 г. осужден по ст. 54-1 п. «а» и 54-11 УК УССР к 8 годам ИТЛ (обвинялся в том, что входил в контрреволюционную националистическую организацию, имел связь с эмиссарами ОУН, распространял литературу). 4 мая 1960 г. дело в отношении Козленко А. Ф. прекращено за отсутствием состава преступления.

рипасами, продовольствием и фуражем и т. д. и совершает вооруженные нападения на советские партизанские отряды.

К активным же военным действиям, рассчитанным на осуществле­ние своей основной задачи по завоеванию для Украины «государствен­ной и национальной независимости» и построению, в разрезе програм­мы ОУН, так называемой «Украинской самостоятельной соборной дер­жавы» (УССД) с буржуазно-демократической формой правления, УПА намерена перейти позже, когда «обе воюющие стороны истощат свои силы в столь длительной и изнурительной войне».

Другими словами, УПА готовится к активным повстанческим дей­ствиям против Советской власти в момент полного завершения Крас­ной Армией очищения территории Советской Украины от немецких зах­ватчиков или в период, непосредственно предшествующий этому.

УПА регулярно выпускает сообщения о боевых действиях своих от­рядов.

Сообщения эти составляются по материалам информационно-раз­ведывательной службы УПА и помещаются в печатном органе ЦК ОУН«BicTi»,издаваемом во Львове, где имеются подпольные типографии, издательство этой организации.

О серьезных подготовительных мероприятиях «Организации укра­инских националистов» по поднятию вооруженного восстания против Советской власти свидетельствует следующий факт.

В феврале 1943 года, когда части Красной Армии, преследуя отсту­пающего противника, вторглись в полосу среднего течения Днепра и ос­вободили ряд районов Днепропетровщины, Днепродзержинский под­польный комитет ОУН, обеспокоенный угрозой восстановления совет­ской власти, созвал нелегальное совещание городского актива ОУН. На этом совещании обсуждался вопрос об организации контрреволюцион­ного восстания на случай освобождения Красной Армией Днепродзер-жинского и других прилегающих к нему оккупированных немцами рай­онов.

Совещание констатировало количественный недостаток оружия и повстанческих кадров и предложило в связи с этим присутствующим активизировать работу по сбору оружия и вербовке в ОУН новых учас­тников.

Днепродзержинский окружной и Криничанский районный комите­ты ОУН в условиях немецкой оккупации вели активную националисти­ческую пропаганду среди украинского населения, усиленно популяризи­руя идеи создания «самостоятельной Украины», призывали украинцев в этих целях вступать в организацию для проведения борьбы как против немцев, так и против большевиков; агитировали за уклонение от увода в немецкое рабство, за срыв мероприятий германского командования и т. д.

Располагая широко разветвленной и искусно законспирированной сетью участников организации, во многих звеньях административно-хозяйственного аппарата оккупационных властей (в полиции, горрайуп­равах и др.), члены указанных комитетов, собираясь на явочных кварти­рах, обсуждали вопросы развертывания националистической работы среди украинского населения, изготовляли антигерманские и антисовет­ские листовки и прокламации, которые расклеивали на видных местах, разбрасывали по улицам, раздавали базарным торговкам под видом обер­точной бумаги и т. д.

Проводя свою националистическую работу под лозунгом «За Укра­ину самостоятельную, без русского коммуно-большевизма и немецкого национал-социализма», организация украинских националистов в Днеп­родзержинском и Криничанском районах огромное внимание уделяла идеологической обработке учащейся молодежи, протаскивая национа­листические концепции на уроках и лекциях в учебных заведениях, где работало значительное число преподавателей из состава участников орга­низации.

Установлено также, что «Организация украинских националистов» предпринимает активные шаги к распространению своего влияния и на Красную Армию, внедряя в ее ряды в подрывных националистических целях своих участников.

Зимой 1942-1943 гг. в связи с приближением фронта к местам со­средоточения подполья ОУН на Днепропетровщине Криничанский рай­онный комитет ОУН получил от центрального комитета этой организа­ции через некоего «Зинько» (установочные данные неизвестны) следую­щую директиву.

«Не унывать. Если придут красные — в их армию нужно идти. Везде необходимо проводить националистическую агитацию, особенно в ря­дах Красной Армии и среди населения, используя красноармейскую шинель».

Ориентируя Вас об изложенном,

ПРЕДЛАГАЮ:

1. Обеспечить повседневное агентурное обслуживание подозритель­ного по принадлежности к националистическому повстанческому под­полью элемента, периодически пополняя путем агентурного выявления учет лиц, в прошлом примыкавших к националистическому движению на Украине (бывших петлюровцев и участников других ранее ликвиди­рованных политбанд; бывших участников СБУ, УВО, УНД О, УНЦ, «Про-свиты», других националистических организаций и т. д.).

2. Во вновь освобожденных от немецких захватчиков областях в це­лях создания такого учета приступить к приобретению надежной агенту­ры за счет националистического элемента, производя квалифицирован­ные вербовки на базе компрометирующих материалов, а также за счет лиц, разочаровавшихся в национализме.

[...]

4. Разработке оуновского подполья уделить самое серьезное внима­ние, переключив на нее наиболее квалифицированную и проверенную агентуру.

Начальникам УНКВД осуществлять личный контроль за ходом аген­турной работы по разработке подполья ОУН, принимая непосредствен­ное участие в проведении всех серьезных агентурно-оперативных ме­роприятий.

5. Для обеспечения качественного разворота следствия по ликвиди­руемым агентурным материалам на повстанческие формирования ОУН привлекать к участию в допросах арестованных наиболее опытные ква­лифицированные кадры следователей. В процессе следствия по этим де­лам особое внимание обращать на выявление складов оружия, принад­лежащих оуновским формированиям.

В соответствии с имеющимися данными о широком внедрении «Организацией украинских националистов» своих участников в кара­тельные и другие официальные органы немецких властей, допросы всех лиц, арестованных УНКВД за службу в гестапо, «вспомогательной поли­ции», СД, жандармерии, войсках СС, бургомистратах и т. д. вести также в плоскости выявления их принадлежности к ОУН.

[...]

6. Учитывая почти полное отсутствие оперативного учета по линии 1-го спецотдела во вновь освобожденных областях Украины и в целях избежания вредного для дела параллелизма агентурно-следственную ра­боту по повстанческим формированиям ОУН в этих областях строго контактировать с органами НКГБ.

Практическое осуществление этого контакта возложить только на начальника ОББ или его заместителя.

7. Через тех же лиц во всех УНКВД практиковать периодический обмен информацией с органами НКГБ по вопросам чекистского изуче­ния «Организации украинских националистов»: методов ее подрывной работы, численности и вооружения оперирующих в области бандпов-станческих формирований УПА; местопребывания и состава ее цент­рального комитета и штаба УПА; каналов связи ее первичных формиро­ваний с подпольными комитетами и последних с ЦК и т. д.

8. В Киевской, Житомирской и других прилегающих к еще неосво­божденной территории Украины областях провести практические под­готовительные мероприятия по разгрому могущих просочиться сквозь линию фронта в наш тыл бандповстанческих формирований УПА, кон­тактируя наружно-оперативные действия с командирами частей внут­ренних войск НКВД.

9. Особое внимание уделить подбору квалифицированной агентуры для вывода в тыл противника и внедрения в ряды УПА с заданиями по разведывательной и разложенческой работе.

[...]

При вербовке зафронтовой агентуры учесть необходимость наличия у нее родственных и других близких связей на оккупированной еще нем­цами территории для ее прикрытия и основной семьи в нашем тылу для ее закрепления.

К 15 февраля 1944 года сообщите докладной запиской о ходе аген-турно-оперативной работы по вскрытию и ликвидации повстанческого подполья ОУН в области.

Народный комиссар внутренних дел УССР

комиссар госбезопасности Рясной1

ЦА ФСБ России

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Пані Людмило , велика подяка ! Щойно ось побачив . :)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Уривок з бесіди дослідника історії ОУН-УПА Дмитра Куделі з колишнім нікопольським підпільником-націоналістом Петром Гнатовичем Перепадою від 17 лютого 2003 року. (інтерв'ю подається зі скороченнями але без редакційних правок із збереженням автентичності мовного стилю) 

 

 

 

Д.К. (Дмитро Куделя): Петре Гнатовичу, коли ви вперше почули про Організацію? Від кого і коли?

П.П.: Значить, я уперше про Організацію почув тоді, коли у Нікополь вступили німці. Буквально на слідуючім тижні про це я почув. Потому що разом із німцями приїхали "западенці" - їх було троє у Нікополі. І я звернув увагу на те, що вони говорили із акцентом, що вони були одягнуті не так, як ми, а більш… більш вишукано, і вони були дуже ввічливими і вихованими. Оце я звернув увагу.

Д.К.: Хто були ти західняки?

П.П.: Оце ж я хочу сказать, що це була одна - Ульяна Целевич (П.П. знав її як Уляну Тимченко, прізвище Целевич виникло далі, під час наших дослідів - Д.К.), Анатолій Іванович Захарчук, начальник поліції потім, і наш керівник підпілля Крук Лук'ян Іванович.

Д.К.: Хто перший вам про ОУН розказав?

П.П.: Перший я не можу пригадать, власне кажучи, ми до цих прибулих, комсомольці, молодь, відносились не то, що з недовірою, а навіть, вороже. Потому що вони для нас чужі були. Вони приїхали разом з німцями, тобто вони приїхали разом з німцями, тобто вони були німецькими посібниками, колаборантами. А в такому разі ми, патріоти Совєцького Союза, відносились до них з презирством, із, можна сказать, з ворожістю. І оця ворожість довго утримувала в стороні від знайомства з ними, та й не було ніякої потреби: в їх свої завдання були, а нам, аби було якби пожить як-небудь…

Д.К.: Вони працювали в адміністрації відразу ж?

П.П.: Всі - да, були в адміністрації. Той - в поліції, Крук був на біржі труда, а Ульяна - культурою, "Просвітою"… в її відомстві були всі культурні заходи і міроприємства.

Д.К.: Відділом культури чи "Просвтою"?

П.П.: Мабуть, відділом культури відав Кисіль Тимофій Григорович. А вона була "Просвітою" (керувала - Д.К.). Но так, як вона була як би провідною, і з новими ідеями приїхала то вона і туда і туда влазила… Школи тоже вона способствувала, щоб були відкриті зразу ж, хоч це була прерогатива Киселю…

Д.К.: Ви пам'ятаєте її зовні?

П.П.: Пам'ятаю, а чого ж не пам'ятаю? Я не сказав, що вона була красива. Їх видавав оцей "западенський" акцент, говір. Зразу видно було. Тільки заговорив, перша фраза - уже ясно було, що вона за птиця…

Д.К.: "Уляна Тимченко" вона була?

П.П.: Да, Ульяна Петрівна Тимченко… Ну що ще? Діло в тім, що так, як з ними мені не приходилось спілкуваться взагалі, але я знав… От, наприклад, такий випадок: Вечір пам'яті Тараса Григоровича Шевченка у великому кінотеатрі колишньому нашому, хотя там і були німецькі фільми показували… Кінотеатр Лєніна при етом… а як його оддали "Просвіті" - він став називаться імені Шевченка, в період окупації. Там, значить, в перших рядах - в першому, другому, в третьому подеколи вкраплені німці-солдати, там, один, два поряд, друзі прийшли… а я десь був в шостому-сьомому ряду. І от коли на сцені заспівали "Заповіт"… (Це було в сорок другому році, весною, уже "Просвіта" була організована і діяла). Коли заспівали "Заповіт", то десь у третьому-четвертому ряду раптом один із присутніх підвівся, і я впізнав у ньому того, хто приїхав із западних районів. Це був Лук'ян Крук. І за його прикладом підвелися і сусіди, і задні, і я підвівся, а німці тоді почали оглядаться та й самі піднялися. Раз усі піднімаються, і їм довелось підніматься! Ну, це було демонстрація, ніби гімн український виконувався. От тоді я його запам'ятав, що це він. Він був середнього роста, кремезний. І що характерно, я уже не знаю, що це була їхня мода така, що плечі отак вище торчали, чим у нас, покаті, чи в їх така структура, у "западенців", була. Ну, у всякому разі він був нижче середнього росту. Він жив на квартирі в Юрка Чернявського. Це Карла Маркса, 135, де він і зараз живе в батьківській хаті. Там його кімната є (Крука - Д.К.). Працював він у біржі праці і снабжав Організацію всіми бланками необхідними і сповіщав, коли буде ешелон в Германію, треба ховаться. У всякому разі нужний був чоловік, він робив хороші справи. Я тоді не знав. Ну, а далі, я коли дав згоду співпрацювать із Організацією. Це було в кінці сорок другого року, пізньої осені, потому що вже грязь була, я помню. Тоді мене познайомили з ним, як із керівником. Він повинен був бачить кожного, хто привлікався (залучався - Д.К.) до діяльності Організації. Вадим мене привів до нього, у двір Юрка, і представив. І я вже не пам'ятаю, як, що ми один на один поговорили, і він щось дав якісь брошури, щоб я ознайомився… Деякі я не міг зрозуміть, це, боюсь, чи в той раз, чи після того, коли б не Донцов був зі своїми філософськими творами, що там я ні в бісового батька не зрозумів, як теля. Однак, я… мене не стільки приваблювала сама ідея національного визволення, скільки боротьба з німцями. Ось вони були на шиї, з ними треба було бороться! Я не міг терпіть, щоб по моїй землі ходили чужаки, а я був у стороні. І я ладен був з чортом об'єднать свої зусилля, аби проти німців. І я пішов туда для боротьби проти німців, фактично.

Д.К.: А про комсомольське підпілля в Нікополі Ви не чули?

П.П.: Комсомольське підпілля ми взнали тільки після їхнього розстрілу. Там дві чи три групи розстріляли. Одну групу розстріляли в сорок третьому році… Та, мабуть, обидві групи, чи три групи в сорок третьому році. Одну весною, а дві - пізніше. Но вони були самодєятельні, вони не мали оцих…

Д.К.: Керівництва?

П.П.: Керівництва, по-перше, а по-друге, вони не знали правил конспірації. Вони методами проб і помилок… а помилки коштували їм життя.

Д.К.: А що вони робили? 

П.П.: Ну, як вони що робили? Вони збирали, навіть, загальні збори своїх діячів. Тойсть (тобто - Д.К.), один одного бачив. Стоїло одного придавить, він не міг витримать… а допікали там і утюгом (праскою - Д.К.), цигарками пекли, і кості ламали, і пальці давили в дверях. 

Д.К.: Цим поліцаї займалися? 

П.П.: Ні, це - гестапо, німці… СД, гестапо - ото вони в основному боролися проти організацій. 

Д.К.: У вас була група: Чернявський, Вадим Вовк і ви? 

П.П.: Це була група. Ще був один товариш - Віктор БальвА (наголос на останньому складі - Д.К.). Но це була людина пасивна - він ті листівки, які я йому, за дорученням Вадима, передавав, він не розповсюджував, а зокопував в огороді під грушою. 

Д.К.: Не пам'ятаєте, які тексти були в них? 

П.П.: Різні були листівки: звернення до молоді, звернення до селян, звернення до поліцаїв. Особенно в сорок третьїм году, як уже УПА (…): не їдьте на Захід служить німцям, а їдьте в ліси в УПА. Для поліцаїв евакуйованих. А то для молоді: саботуйте всякі міроприємства (заходи - Д.К.), шкодьте, чим можете, німцям, запасайтеся зброєю, як можете. А для селян: утаюйте (приховуйте - Д.К.) харчові продукти, намагайтеся поменше їх здавать німцям, ну і тоже ж таке саме: не виконуйте їхні рішення, саботуйте. Пасивний спротив. Значить, ваша ціль (чи - наша з вами ціль) - самостійна національна держава без всяких окупантів і т.д. і т.п. Уверху листівки однієї помню: "Геть Гітлера!", в другому кутку - "Геть Сталіна!" Сталіна немає уже, вони уже десь у Сталінграді отам воюють, а листівка все рівно випускалася. Оце мені й пришили. Я кажу: "Я прийшов туда для боротьби з німцями!" А вони цього не пишуть (…) (у справі - Д.К.): "Це нам не нужно, це тебе хай німці, якби піймали, питали. А ти нам розказуй, як ви з совєцькой властю боролись!" Як я міг з нею боротись, єслі її не було там, вона була десь у Сталінграді! Як я міг боротися з нею?! - От ти нам не розказуй, як було! - Писали тільки те, що їм треба. Я деякі не підписував, возражав. Він сердився, рвав, писав заново, і те ж саме писав, тільки… 

Д.К.: Який слідчий був найпаскудніший? 

П.П.: А він один, фактично, був. Він був попередньо в Ярославлі, у великому, отам у Росії, який упевнився, що я - це я, що на мене прийшли матеріяли… Я служив в Ярославлі… А потім півроку я сидів у "Бутирках", і в мене був майор Виноградов. Він був чиновник, він виконував те, що йому треба було, (як наказувала - Д.К.) їхня інструкція: обвинить мене у націоналізмі любими средствами. Значить, що б я не говорив, він все рівно писав… як я збунтувався, коли він назвав "німецько-укрАїнська організація фашистська ОУН", то я сказав: - Це - єрунда, цього не було! Це була іменно тільки укрАїнська, ніяка не німецька, ніяка не фашистська, а це була укрАїнська націоналістична організація! Так він уже потом, після того, не писав цього. Так мені у приговор все равно вклеїли (…) це вираженіє, тому що треба було усугубить мою вину. Судили не мене, я, власне кажучи, протів совєцької власті нічого не успів створить, я тоді був на її боці, мені важно було протів німців, вони ж були осьо на шиї!… А мені записали, що я… 

Д.К.: Але ж ви були за Вільну Україну? 

П.П.: Ну так ясне діло, я згоден уже був з програмою, після того… Но тільки я вважав, що це недостіжімо, що протів цих потужних сил неможливо нашому народу… 

Д.К.: А хто був вашим найпершим керівником? 

П.П.: Вадим (Вовк - Д.К.). Він мені запропонував дать згоду на вступ, і я дав згоду… А над ним Лук'ян Крук

 

 

Стенограма розмови дніпропетровських дослідників Дмитра Куделеі і Павла Хобота з учасниками підпілля ОУН-УПА на Дніпропетровщині і Кіровоградщині: заступником керівника Крайового Проводу ОУН-УПА на Східній Україні Василя Кука, організаційним референтом Петром Дужим і підпільником Миколою Самойленком. Київський Будинок Вчителя, Київ, 1993 рік (СПЕЦКОР: матеріал подається без редакційних правок). 

 


Самійленко Микола (звертаючись до П.Дужого): - Йдеться ось про що… що боївки на Кіровоградщині - оце Хмельовський район, Мало-Висківський район, туди - Голованівський ліс, Олександрівський ліс…

Петро Дужий: - Так, так… Новоукраїнка, Аджамка, Олександрівка, Фундуклеївка, Капітонівські ліси (імовірно, Капітанівські - Д.К.)- скрізь я там був, і скрізь я там організував…

Дмитро Куделя: - Пане Петре, у Дніпропетровську під яким прізвищем Ви жили? (мається на увазі час підпільної роботи під час нім. окупації)?

П.Д.: - Крученко… Сергій Михайлович Крученко я був…

Д.К.: - А з Куком бачилися в Дніпропетровську?

П.Д.: (сміється): Я був його заступником, як же не бачився?

Д.К.: - А Романа Макуху також… там же, в Дніпропетровську?

П.Д.: - Це мій учень!

Д.К.: - У нього був випечений тризуб на лобі?

П.Д.: - За це я не можу сказати. Я знаю в той час, що не було, але, розумієте… Він є, і це написали в газеті, де це? Власне, він - не Макуха. Макух!

Павло Хобот: - Може…

П.Д.: - Не "може", а він називався Макух Степан, розумієте? Це був дуже ідейний хлопець… Я був у Дніпропетровську із травня сорок другого року до літа, майже до осені сорок третього. Після того я вже був у Кіровоградщині, конкретно по організації відділів УПА в Холодноярщині.

Д.К.: - Ви були провідником в УПА там, на Кіровоградщині?

П.Д.: - Я був організатором.

Д.К.: - А хто організаційний центр очолював, хто керував?…

П.Д.: - ОУН. ОУН місцева. В нас було кілька чоловік, ми організували з тих людей… обласний провідник "Остап" - Безпалько Осип з Золочівщини, який потім загинув. Тоді ще Медвідь Михайло, дальше - один ще такий, мав псевдонім "Граб", якого зараз я не… прізвище я знаю, але я маю записано окремо… Галичанин… Але були і з Східної України теж… Значить, яка була ідея? Творення відділів УПА в Холодноярщині. Вже більшовики наближалися десь коло Золотоноші, Лубен… вже до Дніпропетровська десь там наближалися. Отжеж, закріпитись частинам УПА, відділам УПА на терені Холодноярщини за такий короткий час було неможливо, але організували, бо люди не хотіли… от в Капитонівських лісах з нами зв'язався один командир загону, який командував двісті п'ятдесять(ма) чоловік(ами), який не був не більшовицький, ні, поки що, в УПА.

М.С.: - Так-так-так…

П.Д.: - Ми мали з ним об'єднатися, створити спільню і відступати. З наступом більшовиків відступати десь, може, до Умані, до Винниці (так вимовляє - Д.К.), а можливо, навіть, і до західних областей України. Там перейти фронт, і тоді, в тих місцях де це все організувалося, вертатися назад, і там вже закріплюватися.

М.С.: - А ми готували зброю, харчі, одежу…

П.Д.: - Отакий був план.

Д.К.: - З "Батьком" Ви контактувалися?

П.Д.: - "Батька" я знаю окремо. Грабець - то мій товариш близький ще з давніх часів, але він належав до УПА-"Північ", він не звідти виходив, він виходив від "Клима Савура" зі своїми частинами, переходив Вінниччину і - туди дальше.

Д.К.: - А в Дніпропетровську де Ви жили?

П.Д.: - Вулиця Карла Лібкнехта і вулиця, яка називалася Базарна, там, де був… наріжний дім, де був художник Максименко.

Д.К.: - Значить, Ви жили разом із Куком, там поруч?

П.Д.: - Недалеко. Я був у мешканні Кулинича, учителя, по вулиці Лібкнехта, наріжний дім. Я не пам'ятаю номера його вже…

Д.К.: - Ми знайшли сина Максименка, він живий…

П.Д.: - А Максименко - сам старий - був художник… та й син художник.

П.Х.: - Син був причетний до ОУН?

П.Д.: - Був причетний. Вони, художники, обидва були причетні -і батько і син… ну, вони, так сказати, були нами… то не було так, розумієте, щоб вони проводили ту роботу, але були нашими симпатиками…

М.С.: - Ну, так, як Струк і…

Д.К.: - Ви з ким іще прийшли в Дніпропетровськ, і звідки?

П.Д.: - Я прийшов в той час, коли там уже була організація, в самому Дніпропетровську очолював тоді ще Олійник, який пізніше був командиром "Енеєм" на Волині. Петро Олійник.

П.Х.: - Ви разом із Куком прийшли?

П.Д.: - Я навіть раніше (зупиняється)… Десь менше-більше в один час.

Д.К.: - Ви один йшли чи ще хтось був?

П.Д.: - Я їхав сам. Я мав свої документи, свою зброю і так дальше. Крім того, я мав своїх кур'єрів, то ті кур'єри не сиділи зі мною, роз'їжджали весь час… Я приїхав до Дніпропетровська, в Дніпропетровську ми організували Крайовий провід, тобто відновили вже його фактично, і вели там роботу. Причому Дніпропетровськ… Туди входила Запорізька область, Крим, Луганськ, Донецьк, Кіровоград, Миколаїв, Херсон, Одеса. Оце належало до нас.

Д.К.: - А зв'язки ви мали зо всіма областями?

П.Д.: - Безумовно, що зо всіма.

Д.К.: - А звіти ви посилали кому?…

П.Д.: - До Головного Проводу.

Д.К.: - Ну, кур'єри - то була технічна сила, що перевозили…

П.Х.: - Про Семчишина розкажіть…

П.Д.: - Викрали ми його з тюрми, і післали його до Одеси… "Річку"… (неправильно називає його Мирослав, насправді - Тиміш - Д.К.)… Працювало їх чоловік(а) чотири, вони були в тюрмі, і їх німці почали використовувати, частину в'язнів, з тюрми через дорогу… там були якісь гаражі, подвір'я таке… і давали їм роботу пакувати там якісь харчі, подарунки для тих військових частин, що були на фронті. Ми весь час слідкували за ними… (…) Це був сорок другий рік, десь місяць вересень… по-моєму, вересень був, так. Ми ту справу передали Службі Безпеки - конкретно, операцію проводив "Граб"… Дали їм сигнал, що викрадуть їх. І в той спосіб, що… були німці, що не пильнували так дуже строго. Десь при закінченні роботи, десь коло години четвертої-п'ятої по полудні… Частина з того подвір'я була загорожена колючим дротом, там зробили їм, розумієте, такий отвір, тоді вхопили так…

Д.К.: - То була центральна тюрма?

П.Д.: - Так… Дуже в короткому часі після того, як їх викрали, "Річка" був настільки знеможений, що десь, може, двісті-триста метрів не міг іти. Отже, його взяли під руки,і провели його до будинку по вулиці імені МОПРа, будинки залізничників. Великі корпуси, там були, по-моєму, сто тридцять шість, чи щось, квартир. Чи навіть більше. Ми там мали свою… Ми там мали не тільки цю - кілька мали квартир, де ми мали ключі… господар мав свої ключі, коли господар ішов на роботу, ми мали свої. Ми приходили туди, замикалися… Ми тоді лікували "Річку", він був зовсім дуже в такому депресивному стані. Довели його до повної свідомості і устійнили, що "Річці" працювати не можна, його німці розстріляють тут же. Нарада була - що робити? "Річку" відправили до Одеси.

Д.К.: - Його за націоналістичну діяльність заарештували?

П.Д.: - Він же у похідній групі був, південній. Його арештували ще в сорок першому році.

Д.К.: - Василя Регея Ви знали?

П.Д.: - Він там же був. Так, знав… Їх було… Тих, інших, ми їх відправили… Так, "Річку" ми залишили на Правобережжі в тому будинку, а тих трьох помістили на Лівобережжі, Амур-Піски. Не пригадую собі, в яку квартиру. Вони побули там… І з Лівобережжя через три-чотири дні, може тиждень, може, два тижні, не пам'ятаю… щоб вони трохи окріпли. Ми їх перевдягнули, все, і так дальше, ми їм виробили документи - "ліві", очевидна річ, і ми відправили їх замість тієї області Дніпропетровської, якщо непомиляюся, на Волинь.

Д.К.: - А хто очолював Службу безпеки?

П.Д.: - "Граб". А заступник був… е-е-е… "Вірменин". То псевдоніми. (…)

П.Д.: - "Кость" - його правдиве прізвище Білик, син директора гімназії (нерозбірливо)… Високий, два метри. Він був у військових частина німецьких, втік з тих частин есесівських. Мав форму свою, прийшов зі зброєю. Ми його перевдягли, зробили йому цивільне вбрання, а коли треба було (для проведення) акцій, він перевдягався, розумієте… Він володів німецькою мовою так само, як німець і на всякі акції посилали…

Д.К.: - А "Марусю" Ви знали?

П.Д.: - Знаю, машиністка була в нас така.

Д.К.: - А вулиця 7-а Переможна?…

П.Д.: - Я не можу сказати. "Маруся" працювала і писала на машині на Лівобережжі. На Правобережжі ми мали… Були, якийсь час навіть вона була на Правобережжі, десь коло проспекту Маркса, але пізніше там була квартира така не дуже надійна, то ми відіслали її на Лівий берег… і я одного разу чуть не втонув, бо було в березні - по Дніпру вже йшла, по льоду йшла вже вода, отак (показує), отакої глибини, і якраз треба було переходити мені на Лівий берег, і я дістав таку тичку, ломаку таку довшу - і йшов. І я прийшов. А після мене йшов один есбіст, розумієте, і провалився. І був би втонув зовсім, якщо б… (запис уривається)…

Д.К.: - Пане Петре, а хто був у Крайовому проводі?

П.Д.: - У Крайовому проводі так: Кук - Крайовий провідник, я уже засим його заступник, референт політичний і пропаганди - Логуш Омелян-"Іванів", "Граб" - СБ, "Лемко" - юнацтво. Оце була п'ятірка керівна, а до того ми мали людей уже, які не рахувалися членами Крайового проводу, але як в апараті тому працювали.

Д.К.: - Обласної управи вже не існувало на той час?

П.Д.: - Була міська… І була обласна, там же Криничанський район та цілий ряд іще…

Д.К.: - Олійниченко професор її очолював…

П.Д.: - Ну так то був ректор транспортного інституту…

Д.К.: - Але він очолював обласну управу, яку німці розігнали…

П.Д.: - Нє-нє-нє… Він був симпатик наш, але він членом не був…він був в управі… Це був ректор транспортного інституту. Високий такий, повна людина.

П.Х.: - А Корнієнко, він начальником поліції був?…

П.Д.: - Їм окремо займалось СБ. Люди, які були зв'язані з поліцією, або десь якісь органи очолювали, не мали права ніякого бути в Організації, жодного… Такими СБ займалася. Вона мала свої служби, вона мала своїх людей і так дальше, тому що… Там, з Корнієнком, не міг буть зв'язок якийсь ідейний, а чисто, так би сказати, технічний. Тільки так. Людей таких ніколи в Організацію не включали. І він не був членом Організації, я вам відразу кажу, а хоча він міг співпрацювати, але то…

Д.К.: - Сокіл прізвище Вам нічого не говорить? Був він у будинку "Просвіти", старий учитель…

П.Д.: - Годі мені сказати. Рябишенко там був, Розгін Іван був. Але Розгін Іван був такого мельниківського напрямку… Рябишенко працював також десь або в транспортнім інституті викладачем, чи, може, навіть доцентом… Рябишенко вийшов за кордон, потім був дуже активним за кордоном, так я чув про нього… Рябишенко, Олексіів… так… Педагог. Я у нього на квартирі теж деякий час був.

П.Х.: Вони симпатиками були, так? Не були членами ОУН?

П.Д.: - Ні, вони всі були членами, усі були членами ОУН, так. Тоді була ще завідуюча дитячим садком, що був по проспекті Карла Маркса. Прізвища я не пам'ятаю, називали "тьотя Мотя", була така висока жінка.

П.Х.: - А де друкувалися листівки, типографія була у вас якась?

П.Д.: - В Тритузнім, між Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом село Тритузне - це було повністю наше село. Ми там мали дуже гарних людей, там були і криївки вже, розумієте, у той час. Те, що і на Заході не було ще криївок, а ми вже там мали криївки. Тритузне - було село, де ми могли йти вдень і вночі, коли хочеш, і…

Д.К.: - А по районах Ви їздили?

П.Д.: - По районах не було, я - по областях їздив.

Д.К.: - Були прямі зв'язки з областями, наприклад, з Одесою, з Кіровоградом?

П.Д.: - Обов'язково, ну як же? Мусіло так бути. І найбільше, власне, я їздив, я постійно в роз'їздах був, я менше… ну, жив і в Дніпропетровську, але мусів по областях різних їздити, по яких уже вам назвав…

Д.К.: - А передавали літературу з Заходу весь час?… "Ідея і чин"…

П.Д.: - Весь час, весь час. Кур'єри постійно їздили… Я потім був редактором, коли вже був на Заході…

Д.К.: - З Ярославом Самотовкою, мельниківцем, Ви зустрічалися?

П.Д.: - Можливо так, не пригадую.

П.Х.: - А взагалі контакти були з мельниківцями хоч якісь?

П.Д.: - Вони там не мали якихось таких, розумієте?… Там окремо були, розумієте… Взагалі на той час на Півдні дуже мало їх…

М.С.: - Прихильників я зустрічав, а так…

П.Х.: - А з більшовицьким підпіллям були контакти?

П.Д.: - Були (впевнено - Д.К.). Но то СБ була з ними… У них був підпільний обком… пішов один есбіст, який добре знав російську мову, і з ними почав говорити. І каже… і почав їм рисувати, так сказати, такий комунізм… такий націонал-комунізм… Так вони плакали - кажуть: "Оце було б хорошо!". Їх мали усіх, отак о всіх мали! І літературу… Ще вони фальшиві гроші привезли, підкинули їм фальшиві гроші… там зроблено, то таке було - халтура (цей епізод незрозумілий - Д.К.)… А я мав з одним таким лідером - старим більшовиком. Він потім, навіть, коли слідство вели (НКВД - Д.К.), то він сказав про це - за ту дискусію, називався він Тимошенко - такий старий, років сімдесят, під сімдесят йому було… Я йому то казав, і так дальше… і по тому… він мені тим допоміг, бо коли моє слідство йшло, то кажуть: - "Ви встрєчалісь с прєдставітєлямі…" (А він нелегально жив!) Я кажу: "Та я не пам'ятаю". "Ну, вот Тимошенко ви нє помнітє?" Я кажу: "Я не знаю, може…" "Ну, вот етот Тимошенко сказав, что дєйствітєльно - ви виступалі протів нємцев"… То мені чекісти вже говорили… Але я… воно мені було потрібно…

Д.К.: - А яке Ваше псевдо було вже в Кіровограді?

П.Д.: - "Арсен". Весь час.

П.Х.: - Хто в Дніпропетровську займався переправленням молоді до УПА?

П.Д.: - Мені зараз важко тих людей назвати, але були такі.

П.Х.: - А такі псевдо - "Доктор", "Тарасов"…

П.Д.: - Були такі, пам'ятаю. "Доктор" був.

П.Х.: - "Чорний"?…

П.Д.: - Були, були… "Циганка" була зв'язкова з місцевих… Потім з того… Крюченко була, жінка… бо я був "КрУченко", а вона "КрЮченко".

П.Х.: - У Вас документи були на "Крученко", так?

П.Д.: - У мене документи були на "Крученко"… У… різні документи були, були документи (на ім'я) "Башта", коли я їхав - невизначеної національності, вроді молдован, розумієте? А були в мене на "Крученко"…

Д.К.: - А псевдо "Степан", то просто загальновживане, мабуть?

П.Д.: - Так, ну та то…

Д.К.: - Ви знали всю структуру СБ, так? Скільки чоловік вони мали?

П.Д.: - То була референтура своя, вони мали свої інструкції… Вони звітували по ідейній роботі, по політитичній, яку проводили. Але вони мали свої завдання окремі.

Д.К.: - Проти німців конкретні які-небудь факти…

П.Д.: - Проти німців… в основному йшла роз'яснювальна робота: хто вони, що вони і так дальше, яка позиція по ним має бути українців, це була найголовніша наша… Тому що нам… Ну, наприклад, ми там могли вбити Розенберга, коли він їхав відкритою лімузиною, розумієте… і то було дуже легко зробити, то можна було плік гранат кинути йому в машину і розірвало би його. А нащо це було робити? Були б перестріляли українську інтелігенцію. Нам принесли… ми знали до години, як він буде їхати, якими вулицями. Там була його контора навіть, якась, - Розенберга, розумієте? Ну, як то не буде Розенберг, то буде там якийсь Швайнберг чи інший. Ну й що з того? А перестріляють… Ми дуже, дуже дивилися так: коли робити якийсь акт, то дивитися, що може потягнути за собою, які жертви? Ну, що таке Розенберг?… Ну так в той час… Ми знали в кінці сорок першого року, що Німеччина війну програє.

Д.К.: - А напади на концтабір в Ігрені? Ви що-небудь пам'ятаєте?

П.Д.: - Були. То, що до звільнення в'язнів, то ми мали дуже багато звільнювали в'язнів. Але звільнювали в'язнів в більшості таких, що ми мали через свою агентуру, поліцію і так дальше, під виглядом - приходили люди узброєні… А як ні - розумієте, то так як той Білик був -вбирався в форму есесмана, говорив прекрасно по-німецьки, (що) ніхто не міг додуматися, з пістолетом дальше прийшов: "Мені той, той потрібні". Забрали, розумієте, людей - і все. Але не зловживали, тому що його могли тільки використовувати тільки в таких дуже… Потім під ним грунт вже горів… (Де він подівся) я не знаю: я виїхав і залишив його. Я виїхав у Кіровоградщину, а він ще залишався.Потім я вже з ним не мав (контакта). Але то була дуже відважно… і він робив нам надзвичайно дуже великі услуги. Ну, то між нами, в Організації був. То людина, щодо якої… він і на вигляд був на німця похож - рижий трохи…

М.С.: - Який трохи! В нього золоте волосся…

Д.К.: - Оце - "Півторак"?

М.С. і П.Д.: - "Півторак". "Кость" - Білик.

П.Д.: - Ми йому шили костюм, розумієте… значить, ми не могли його брати до мірки… якась суперечка… "Самі поміряйте, і дайте…". Коли зшили штани, то швець і каже: "Що то за людина така висока?"… Йому десь так, коло двох метрів, мав широкий такий, високий хід, трохи так похитувався…

М.С.: - Але не повний…

Д.К.: - А з Уляною Дидою-Целевич, Вовком - з нікопольським проводом ви зустрічалися?

П.Д.: - Можливо, я не пам'ятаю…

Д.К.: - А з Михайлом Пронченком? Кривим Рогом? (…)

П.Д.:- Ну то більше, як п'ятьдесят років, ви розумієте? Чи ви можете сказати, з ким зустрічалися… От я з Миколою міг зустрічатися, а я не знав.

Д.К.: - Звітували вам, на Крайовий провід?

П.Д.: - На Крайовий. Обласні давали звіти на Крайовий провід. Були подвійні звіти: були звіти чисто організаційні, суто -кількість членів і симпатиків, і були так звані суспільно-політичні огляди - кожного місяця робилися.

П.Х.: - Ті люди, що брали участь у підпіллі ОУН - одні приймали присягу, інші могли приймати участь, але не приймали присяги?

П.Д.: - Могло таке бути… Знаєте, добір такий був не дуже поспішаючи. Людина робить свою роботу, розумієте, вважає себе націоналістом. А що то - формальність…

Д.К.: - В офіційних установах які-небудь люди належали до ОУН, наприклад, голови промислових спілок?

П.Д.: - У дуже виняткових випадках, дуже виняткових…

Д.К.: - Професор Андрієвський мав стосунки з ОУН?

П.Д.: - Так, він близький був у взаєминах, але він з Розгіном, по-моєму, мав зв'язки…

П.Х.: - Він симпатиком був швидше?

П.Д.: - Так, так. (про працівників СБ): - …люди, які політично мусіли бути грамотними… то не могли бути люди того типу: (давай) поліцаїв бить! А то були люди, яких туди брали на ту роботу - в СБ - з кадрів організаційних, перевірені люди, які були, і могли виконувати завдання такі особливі. (…)

Д.К.: - А конспіративні квартири які ще у вас були, крім тої, що у Кулинича, крім Максименка?

П.Д.: - Десятки в мене особисто… Та, ми ж мали в Дніпропетровську, слухайте… ми приїхали… Олійник, тобто "Еней", який пізніше був командиром на Волині, то він організував на заводі Петровського яких сімдесять людей з робітників, які були віддані… я не знаю, чи вони були заприсяжені чи ні… і там ще коло якої півтора сотні симпатиків, які були віддані так повністю… Він той робітничий сектор організовував прекрасно…

Д.К.: - А Кость Федоряк - Ви чули за такого?

П.Д.: - Може й був такий, не пам'ятаю. Ви знаєте, на пам'ять не можна посилатися, тому що можна… от, мені дехто підходить і починає: де, що? - ну, хоч би, навіть, і ви питаннями деякими, то я собі по тому… воно асоціюється з іншим… ага, згадав одного, згадав другого, третього і вже там пішло.

Д.К.: - А Гадада Василь - "Юрко"?

П.Д.: - Був такий, був. Не в Крайовому проводі, я вам членів Крайового проводу назвав… Ось такий ще Кишенько був (у проводі), псевдонім "Професор". Той був на Лівобережжі весь час, який працював постійно із Логушем -"Івановим". Вони постійно там двійко працювали - це був політично-пропагандивний сектор. Ну, і там ще мали вони з собою людей, чи то всіх можна згадати?

Д.К.: - Багато було галичан?

П.Д.: - Галичан? Ну, в керівництві було, взагалі в усьому краю кілька десятків. Може, сімдесят…

Д.К.: - З Волині чи були провідники - не відомо… А Ви за завданням кого приїхали в Дніпропетровськ? Хто особисто давав завдання?

П.Д.: - Головний провід… Провідник. Микола Лебедь тоді був урядуючий провідник.

Д.К.: - І Лебедь Вам дав наказ їхати в Дніпропетровськ?

П.Д.: - Так, так.

Д.К.: - Він мав, мабуть, уже вісті, що не вистачає людей?

П.Д.: - Ні, ні, ні! Взагалі, там монтувався тоді Крайовий провід. Монтувався він у Галичині, а потому виїхавши там, ми підбирали вже людей на місці. Ну, і крім того до нас же там вже були. Там були окремі люди, навіть звена окремі… Дальше йшлося, щоб це все організувати, знаєте, так оформити, щоб це була струнка організація. Тому ще були окремі райони, деякі райони… бачите в цьому справа - був такий… така засада, такий принцип: український націоналіст проявляє діяльність свою… як він один знайдеться на якомусь там острові, і там є кілька українців, - і він починає робити роботу, згідно зі своєю совістю, згідно з тим, як він до того підготовлений, розумієте? Це ж така засада була. І ось за таким принципом кілька місяців працював Олійник. І прийшли ми і побачили: розгалужена організація вже є, прийшли на готове вже…

М.С.: - Я прийшов у червні місяці сорок другого року: це була вже велетенська мережа! І оці робітники з заводу Петровського… мені "Роман" дає на зв'язок чоловіка, я йду туди - мене зустрічають бувші комсомольці - чоловік сімнадцять - я з ними на базарі розкладаюся на цьому всьому… одну пляшку на шістнадцять чоловік пива, щоб нас не запідозріли, і я з ними веду роботу, пропаганду, посвячую їх у це явище. І з них половину стають такі завзяті хлопці, і російською мовою говорять і все…

Д.К.: - А Зиновія Матлу Ви знали?

П.Д.: - Знав, очевидно. Він вже помер десь в Америці…

Д.К.: - А в Дніпропетровську Ви вже з ним не зустрічалися?

П.Д.: - Ні, ні. Він же був провідником Південної групи похідної.

Д.К.: - А хто був Вашим попередником?

П.Д.:- Попередники - то ті, хто були арештовані…"Річка". Семчишин.

Д.К.: - Ганну Максимець знали Ви?

П.Д.: - Була, знаю… Робили, навіть, картотеку. Зробили картотеку, вивчили її, а потім спалили… "Білик" - я знаю про нього, він був по лінії СБ, він мені ніби не звітував ніколи, але знаю, бо це людина така дуже активна.

Д.К.: - СБ стояла трохи особняком, так? трохи збоку?

П.Д.: - Не особняком, то була така референтура, яка мала свої конкретні завдання… То були ті самі члени Організаці

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Присоединяйтесь к обсуждению

Вы можете опубликовать сообщение сейчас, а зарегистрироваться позже. Если у вас есть аккаунт, войдите в него для написания от своего имени.

Гость
Ответить в тему...

×   Вставлено в виде отформатированного текста.   Восстановить форматирование

  Разрешено не более 75 эмодзи.

×   Ваша ссылка была автоматически встроена.   Отобразить как ссылку

×   Ваш предыдущий контент был восстановлен.   Очистить редактор

×   Вы не можете вставить изображения напрямую. Загрузите или вставьте изображения по ссылке.

Загрузка...

  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу.

×
×
  • Создать...