Перейти к публикации
kentavr

Реформы в обществе - аверс и реверс.

Оцените эту тему

Рекомендованные сообщения

@robotek просто Мелинда не знает, что нет здесь никакой элиты. Есть сборище случайных людей, которые решили, что они элита в силу наличия денег, достаточной наглости , жестокости или связей. 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Clown сказал:

@robotek просто Мелинда не знает, что нет здесь никакой элиты. Есть сборище случайных людей, которые решили, что они элита в силу наличия денег, достаточной наглости , жестокости или связей. 

Согласен

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Clown сказал:

@robotek просто Мелинда не знает, что нет здесь никакой элиты. Есть сборище случайных людей, которые решили, что они элита в силу наличия денег, достаточной наглости , жестокости или связей. 

Просто сейчас идет передел  того что досталось за копейки

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Верхованя Рада должна утвердить закон по которому работающие люди в Украине  не имеют права  быть нищими  и жить на субсидии  от правительства .  Потому что это нонсенс когда   работающие люди нищие .

если  работающий  человек нищий  значит его обманывает и грабит  его работодатель .

Изменено пользователем Muzik

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Muzik сказал:

Просто сейчас идет передел  того что досталось за копейки

 

Элита общества от этого не зависит. Элитарность - это особое мировоззрение, система ценностей, воспитание, которое передается из поколения в поколение. 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
16 минут назад, Clown сказал:

Элита общества от этого не зависит. Элитарность - это особое мировоззрение, система ценностей, воспитание, которое передается из поколения в поколение. 

Аплодирую.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, Clown сказал:

 

Элита общества от этого не зависит. Элитарность - это особое мировоззрение, система ценностей, воспитание, которое передается из поколения в поколение. 

Многие бандиты и воры  прикрываются  этим . А еще меценатством и благотворительностью .

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 13.07.2017 в 12:28, Clown сказал:

 

Элита общества от этого не зависит. Элитарность - это особое мировоззрение, система ценностей, воспитание, которое передается из поколения в поколение. 

В ідеалі, так! Та еліти різними бувають. Зокрема, до владних еліт часто входять люди вельми далекі від ідеалу.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

10 пілотних міністерств набирає на службу сотні чиновників, які працюватимуть за 50-70 тисяч гривень на місяць.

 

 

Фінансувати реформу українського уряду буде зокрема Євросоюз, який виділятиме на це 100 мільйонів доларів протягом 2017-2020 років, пише ВВС. Уряд вже затвердив низку нормативних актів, що відкривають наступний етап реформи державного управління. Конкурс, за умовами реформи, повинен бути відкритим.

У експериментальних міністерствах створять нові структурні підрозділи – директорати політики та стратегічного планування, які займатимуться реформами. Уряд хоче залучити через конкурс фахівців з громадського сектору і бізнесу.

Також, після 4 вересня влада запустить єдиний портал, на якому викладатиме усі вакансії. Там можна буде подати документи на конкурс онлайн.

 

Заступник міністра інфраструктури Максим Нефьодов вже анонсував, що на конкурсі планують набрати близько тисячі чиновників на "цілком привабливі оклади". Голова національного агентства з питань держслужби Костянтин Ващенко розповів, що керівники директоратів отримуватимуть 70 тисяч гривень (2,75 тисячі доларів), керівник експертної групи – 60 тисяч гривень (2,35 тисячі доларів), а експерт – близько 50 тисяч гривень (2 тисячі доларів).

Зараз чиновники в Кабміні отримують на порядок меншу платню. Представництво ЄС в Україні вже привітало рішення уряду. Там вказали, що головним завданням нових структур та працівників буде реалізація реформ в Україні та імплементація угоди про асоціацію з ЄС.


 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В Україні йде контрреволюція, – відомий український історик закликав не критикувати владу

 

Україна пройшла довгий і важкий шлях реформ та становлення, але "останній кілометр" наразі неподоланий.

Таку думку висловив історик Ярослав Грицак, пише "Нове время". За його словами, Україна "майже" на місці, але "майже" поки що не рахується.

 

Потрібно подолати певну "точку неповернення", досягти граничного перелому.

Моє суб'єктивне відчуття: зараз ми починаємо рухатися назад. Йде солодка контрреволюція, система переходить в режим повільного настання. Що робити в такій ситуації? Перестати критикувати владу. Це легко, і немає нічого приємнішого, але давайте критикувати себе — велика частина відповідальності за те, що відбулося чи не відбулося в країні, лежить на нас,
– сказав Грицак.

 

Зміни, продовжує історик, повинні бути перш за все політичні - це випливає з "логіки революцій". І доки не буде реальної правової держави чи верховенства права - не буде й нових правил гри.

Існує ціла школа, що вважає: що війна є позитивним фактором для економіки. Парадоксальна теза, але з точки зору реформ війна не є серйозною перешкодою, хоч і залишається трагедією. Але історично реформи починаються не від хорошого життя, а тоді, коли є виклик чи загроза,
– завершив він.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Противоречивые реформы

11:45, 14 октября

 

Не знаю как у вас, а у меня уже давно накопилась усталость от реформ, непрекращающихся три десятилетия. И чем дольше и активнее они идут, тем труднее становится наша жизнь. Пожалуй, правы китайцы, которые считают самым трудным испытанием – жить во времена перемен.

 

Минувшая неделя не стала исключением – изменилось пенсионное обеспечение страны. Правительство много и красиво рассказывает о повышении текущих пенсий, в частности, о проведении так называемого «осовременивания». Но, разве существующий закон об индексации доходов граждан уже не работает? Формально этот закон никто не отменял, а на практике ни нынешнее, ни предыдущие правительства его не выполняют. И у меня нет никакой уверенности, что будут выполнять дальше. Тем более в каком-то там 2019 году, до которого нынешний состав правительства точно недоработает.

Или, взять, к примеру, накопительную пенсию, которую сейчас представляют, как панацею от всех бед солидарной пенсионной системы. Вот представьте, что каждый месяц с вашей зарплаты отчисляют 7% в эту накопительную систему. Даже если это зарплата в 10 000 гривен, то реальные отчисления составят всего 700 гривен в месяц. Притом, как у нас индексируют пенсии, за десятилетия инфляции они превратятся в бумажки. То есть, этот вариант пенсионного обеспечения ничуть не лучше, чем солидарная система, и работать эффективно может лишь в том случае, если выполняются все другие обязательства правительства, которое и управляет нашими пенсионными деньгами. Но как раз с этим и проблема.

Мы возвращаемся в исходную точку, где каждый из нас должен сам решить, как ему выживать на пенсии сейчас или в будущем. Потому что с нынешним уровнем пенсионного обеспечения говорить про достойную старость не приходится. И выход видится только один – пока власть подходит к реформам с формальных позиций, с тех позиций, что для нее важен бездефицитный пенсионный фонд, а не уровень жизни пенсионеров – заботиться о своей старости нужно самому. Иначе доживать придется на скудные гроши.

Но такое впечатление, что наши народные депутаты не видят этих противоречий между нашими ожиданиями и их решениями, и продолжают запускать реформы пачками. За последние пару недель приняты реформы образования, судебной власти, медицины. И все они, как и реформа пенсионного обеспечения, касаются нашей с вами жизни. Например, в школах хотят объединить изучение химии, физики, биологии, географии и астрономии в один предмет. Как это отразится на кругозоре будущего поколения граждан, от которых мы будем зависеть, когда выйдем на пенсию?

 

Или взять судебную реформу. Теперь следствие по уголовным производствам ограничено сроком от трех до шести месяцев, в зависимости от степени тяжести преступления. С одной стороны, это защищает права тех, кто необоснованно подозревается в преступлении. С другой стороны, мы рискуем столкнуться с тем, что в полиции попросту не будут возбуждать уголовные производства, если расследовать дело и доказать вину подозреваемого в быстрые сроки невозможно. При этом финансирование и обеспечение полиции остаются на крайне низком уровне. Все это приведет к тому, что заявления граждан будут попросту игнорироваться. Мы это уже проходили, все это уже было! Проблема, которая касается не отношений в высоких кабинетах, а нас, обычных граждан – не решена.

И так происходит с большинством реформ. Создается впечатление, что многие из них делаются не для нас, а для отчета перед теми, кто обещает безвиз, новый кредит или еще какие-то «плюшечки» для правительства.

 

На подходе новые реформы. Но, честно, хочется, чтобы они – депутаты и прочие реформаторы в правительстве - остановились. Хоть ненадолго дали нам передышку. И навели порядок с теми реформами, которые уже приняли, добились выполнения тех законов, за которые еще вчера они же и голосовали. Например, напечатали наконец-то бланки паспортов с биометрикой. А то безвиз вроде как бы и есть, а воспользоваться им настоящая проблема.

Сергей Гузь

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Прочитав намедні філософські вишукування Андрія Іванченка. Замислився... Трохи занудно, особливо спочатку, стислості не вистачає, та все ж таки з багатьма позиціями можна погодитися. Пропоную новий срач на тему: "Від кого залежить майбутнє України, від молодих, чи літніх?"

Для затравки, власне авторська стаття:

 

На зламі цінностей або кордони війни.

 

Скрытый текст

 

На зламі цінностей.

На межі між 2017 та 2018 роках Україна, яка перейшла у четвертий рік  військового конфлікту дуже символічно отримала два дня святкування Різдва Христового – 25 грудня разом з західним суспільством та 7 січня  традиційне святкування сучасного українського  суспільства. І хоча більшість мусила б не помітити (адже кількість святкових днів у календарі не змінилась) соціально психологічні зміни такого подвійного святкування, але приємні відчуття мені не дають спокою…

Я не є прихильником визначеної релігійної конфесії, і с задоволенням відвідую будь який Храм, де відчуваю силу Бога, силу Любові, Добра та Віри, навіть якщо люди, що наповнюють Храм, дещо не відповідають моїм очікуванням. Тому ні в якому разі своїм текстом не хочу образити будь кого, хто є глибоко віруючою людиною та притримується визначених релігійних правил. Спробую висловити свою думку в дещо ширшому розумінні, яке відкрилося для мене в ці святкові дні на межі 2017 та 2018 року.

Кожна людина це система цінностей, яку створювали батьки та оточення з дитинства. Кожен день та кожен досвід людини впливає на нашу систему цінностей. Людина істота соціальна та безумовно, знаходячись у будь якому суспільстві, сприймає вплив поля цінностей на свою особистість, і не важливо, чи обізнано це відбувається чи ні.  Знаходячись в  полі цінностей своєї сім’ї, свого оточення,  свого міста, країни – кожна людина реагує. Сильні особистості мають хоробрість  виказувати спротив  навіть  цінностям суспільства, мудрі мають уміння привносити в цінності суспільства свій вплив, де-хто піддається впливу та рухається за течією.

Узагальнена картина індивідуальних цінностей  з урахуванням кожної особистості і є цінності суспільства. Визначити цінності суспільства навіть однієї країни завдання надскладне тому, що цінності перебувають в постійних змінах. Але оглядаючись на великі інтервали часу ми маємо можливість досліджувати, як змінюється  поле цінностей України чи окремо взятого міста в Україні. Якщо поглянути на Україну  одразу після розвалу СРСР та сьогодні у координатах цінностей  – ми маємо надзвичайні зміни. Зміни цінностей обов’язково призводять до змін у житті та оточенні, і позитивні зміни  у цінностях не завжди призводять до позитивних змін у житті, але з часом….

Не можна засуджувати людину за її систему цінностей, можна лише зрозуміти причини з яких виникли ці цінності. Наприклад народ України пройшов через чисельні  випробування: загарбницькі війни, революції, випробування голодом, переслідуваннями за інші думки, знищення релігій та інше, і наслідком цих випробувань було створення  тих цінностей, які допомагали вижити цілим родинам (як би ми критично до них не відносились).  З огляду сьогодення ці цінності виглядають не позитивними, наприклад:  недовіра до оточення, зв’язки з впливовими людьми та можливість домовитись, дії  або бездіяльність через страх бути засудженим та покараним, відсутність  ініціатив. Саме історичні події відображені в індивідуальному досвіді кожної людини створили систему поведінки, де  на першому місті не дія, а очікування, не власна активність, а делегування повноважень, тому, кого ми будемо вважати лідером або через не виправдані очікування та не виконанні вимоги  тихо засуджувати.  У владі чи у трудових відносинах люди звикли шукати “татка”, який зробить за нас все, а ми будемо співати славу та насолоджуватись створеним благом. Десь в тому світі історичного минулого ми побачили та запам’ятали щастя і готові захищати історичне минуле, сподіваючись на його повернення у  зовсім іншому сучасному світі електронних технологій, не розуміючи неможливість зворотнього руху історії.  Проживаючи у великому Світі ( планета Земля, Україна, окреме місто, вулиця), ми спотворили відчуття власності до маленької (чи великої) домівки,  простору автомобіля та купюрам власного гаманця, віддавши можливість бути власником Світу комусь іншому.  Нам стало дійсно набагато легше відчувати себе частиною чогось великого, відправляючи відповідальність Великому, а собі залишаючи Марні надії, що Великий буде працювати саме на Вас маленького.

Але узагальнення цінностей цікаво  розглядати через певні проміжки часу, в статичній картині  більш цікаво розглядати індивідуальну структуру цінностей у суспільстві.

 

По різним оцінкам  в Україні  від 4,1%  людей мають ту систему цінностей, яка в сучасних умовах здатна забезпечувати розвиток суспільства та через своє соціальне активне становище  мають можливості впливати на розвиток суспільства, інша частина суспільства або виявляє інертність до руху або через своє тяжіння до ностальгічного минулого виявляє протистояння розвитку. В той час  як в Західному суспільстві 15% відсотків середнього класу, озброєного сучасними прогресивними цінностями, рухає суспільство у напрямку зростання добробуту.

Близько 60% мешканців України знаходяться в зоні очікування і відсутності активності через страх, що може бути і гірше (адже люди пам’ятають, що спротив, революції та будь яка боротьба призводить до погіршення стану та відмовляються від своїх прав через страх). Близько 15% вже втратили свій страх, але не здатні створювати системи  які б змінювали життя через брак ресурсів часу, фінансових ресурсів та знань, але їх рушійна сила – це бажання самовираження. Близько 20% – відмовились від традиційних цінностей на користь секулярно-раціональних, але не мають потреб у самовираженні забезпечуючи  свій власний добробут у відповідь на страх залишатися у некомфортних зонах зубожіння. (http://gurt.org.ua/news/recent/17872/bull/)

Структура українського суспільства не дозволяє створити прорив  можливостей, адже 55% населення це літні люди, яким надзвичайно важко змінювати цінності сформовані протягом життя.  15 відсотків людей молодого та  середнього віку здатні до змін у свідомості для прогресивного руху, біля 3% людей – направленні на здоровий спосіб життя та екологічний сталий розвиток  і вважають саме це головним рушієм розвитку суспільства. Нажаль проти розвитку  суспільства виступають ті люди, які мають бажання  повернути історію назад 10% та ті, хто перебуває в стадії руху по течії 15%, деградуючи у  шкідливих звичках та звичках жити за рахунок державної допомоги або незаконної діяльності.

 

З ким наше майбутнє?

Рухає країну до розвитку  –  середній клас. І попри те, що в країні іде цілеспрямована політика на знищення середнього класу через монополізацію, корупцію та спотворення правил на економічних ринках – середній клас в Україні постійно зростає. На мій погляд середній клас не визначається  виключно своїми фінансовими статками, як це інколи прийнято вважати. Середній клас це поєднання можливості вільно  та критично думати та мати бажання і можливості впливати на ситуацію через активні дії. Рушійною силою середнього класу – є система спільних прогресивних  цінностей та бажання  поширення системи цінностей.

В Україні відчувається це поширення  прогресивної системи цінностей, яка надає спорідненість із західним суспільством. З кожним роком у українців збільшується попит на рівність всіх перед законом, українці знову здатні до самозахисту своїх інтересів. Спостерігаючи за успішним світовим досвідом, ми  надаємо особливе місце інтелектуальним цінностям та переоцінюємо перспективу власного розвитку перед  кіпою грошей сьогодні. Українці схильні до дій для побудови майбутнього. Ми знову готові відкрито з довірою спілкуватися в рівних умовах для розвитку та спільного творення. Ми отримали відчуття власності та відповідальності за навколишнє середовище – чи то вулиця, чи місто, чи  у питаннях України та Світу в цілому. Ми не бажаємо бути маленькою бездіяльною частиною чогось великого та вклонятися одноосібному лідеру-творцю, ми стаємо схильними до круглого столу у взаємовідносинах з оточенням на рівних умовах. Українці за мультилідерство, але з персональною відповідальністю.

Ми ще тільки на початку шляху ставлення та розвитку, але визнання на державному рівні цінностей західного суспільства (яке для мене символічно саме у святкуванні Різдва 25 грудня) – це перший крок до цивілізованого узгодження цінностей не через конфлікти та війни, а через дослідження та діалог.

Військові кордони у битві за цінності

Військові події на Донеччині  це боротьба за цінності. Люди, які роками звикли думати у зручній системі цінностей, підбурювані тими, хто утворив великі статки та використовував інших  у звичній системі цінностей, забезпечив собі  та родинам щасливе життя, – стали на захист своїх цінностей без дослідження і діалогу. Міста, які відчули цей потужний удар, знаходячись на безпосередній лінії вогню, мали можливість швидше провести дослідження через порівняння.

Мені сьогодні здається, що ціностний кордон між двома системами пролягає не через ті самі міста де відбувається озброєний конфлікт. Цей кордон проходить через кожного з нас, наскільки ми обрали ту чи іншу систему цінностей, наскільки узгодили їх в собі.

Міста Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь виглядають менш окупованими ніж інші міста Дніпропетровської, Запорізької та інших областей України, де цінності багатьох                        “мажуться на Хліб” . Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь отримали надзвичайний досвід – необхідність активності суспільства, через  участь у всіх сферах життя міста, і без цієї активності місто набуває інших цінностей та змінює напрямок розвитку. Нажаль міста,  такі як Кам’янське та Дніпро, позбувшись назви,  що проектує систему цінностей минулого, залишились у зоні конфлікту цінностей.

Міська влада Кам’янського попри чисельні декларації про підтримку України, про підтримку реформ та державного курсу на європейські політики повністю підтримує цінності агресора. Міська влада не стала прозорішою, ми не стали відкритими перед громадою, не підтримуються принципи рівних прав громадян, залишаються  бізнес можливості через контакти з впливовими, влада не зацікавлена у активності мешканців міста та встановлює чисельні бар’єри у спілкуванні. Влада зацікавлена у постійному творенні образа “благодійника” (за кошти міського бюджету) якому повинні вклонятися всі мешканці. Більшість ЗМІ відпрацьовують лояльність до влади.  Саме така влада створює сьогодні всі умови для довгострокового конфлікту, однією рукою надаючи допомогу українським  воїнам на фронті, а іншою рукою підтримуючи систему цінностей   (або якщо хочете феодальний устрій)  країни з якою ми воюємо. Як би ж хлопці з фронту знали, що ті снаряди, які прилітають до них з боку ворога підтримані  ідеологічно тими, хто від імені влади привіз їм гуманітарну допомогу та  робив фото для ЗМІ біля танку….

АТОшнікам для зниження уваги до дій влади пропонують всіляку допомогу від земельних ділянок до ремонту квартир  саме ті, хто підтримує ідеологічну зброю проти України та їх побратимів, що залишились на війні.

Бізнес тихенько не перечить владі, бо має страх… Майже кожного придбано  владою за індивідуальним підходом. Вчителі будуть тихо мовчати, бо отримали підвищення заробітної платні. Директори шкіл тихенько будуть займати  місця на сесіях міської ради для того щоб на сесію не потрапили ті, що мають іншу думку.

Всі ознаки в місті Кам’янське (впевнений так в багатьох містах України) дозволяють стверджувати: Кам’янське – місто пізньосередньовічної країни з ознаками феодалізму. Останні сесії Кам’янської міської ради надають мені розуміння, що місто окуповане владою, яка має цінності спотвореного  грошима СРСР пізнього періоду. Вони начебто співають гімн України, а діють як в радянські часи, підтримуючи свого генерального секретаря сусідньої країни. Підтримка ж генерального секретаря Кам’янської міської ради не за рахунок ідеологічних  поглядів, а за рахунок банальних фінансових зацікавленостей. Кожний з депутатів, хто відмовився від свого права голосу, отримав право розпоряджатися окремим напрямком життя в місті, окремою частинкою бюджету та має окрему частку любові “Великого Володаря” малого світу, що ось-ось загине на історичних пагорбах змін. Не по газетних шпальтах оцінюйте їх, а по реальним цінностям та справам у відповідності до них. Переможець у війні визначається не там де говорять гармати, переможець у війні  визначається там, де з’являються сильні спільні цінності,  спільні цінності влади та народу, який готовий та здатен їх  приймати в серці та захищати на кордоні.

Саме  відсутність цих спільних цінностей влади та народу не дозволило закінчити військові дії на кордоні за лічені дні (як то обіцяв гарант Української Зради). Бо сьогодні цінності влади в Україні ( у більшості випадків) спорідненні з цінностями ворога, а український народ сам на сам боронить свою рідну землю та мрію про майбутнє для дітей в Україні.

Але годинник історії невпинно іде вперед. І попри страх та не усвідомленість більшості кожного дня відчуваю, як десь в Кам’янському ( чи в іншому місті) ще одна людина відкриває очі та має бажання вдихнути свіжого вільного повітря змін, приймаючи інші цінності зовсім іншої якості життя. А реформування України вже не можливо зупинити бо воно почалось знизу.

Сьогодні ми зробили величезний крок вперед, визнавши на державному рівні систему цінностей до якої прагнули прихильники Євроінтеграції. Наша мета знайти в кожному з нас сили для узгодження  двох систем цінностей  без війни та створити свою унікальну систему цінностей, яка разом з національною ідеєю України, дозволить зробити значний стрибок у зростанні України у світовому суспільстві   розвинутих країн – партнерів.

Тримайте свій кордон цінностей у злагоді! Кордон війни лише в тобі, а не десь далеко на Донеччині!

Саме  утворення спільних цінностей в одній Богом даній країні забезпечить їй МИР, культурне  та економічне зростання!

 

 

_________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Спільні цінності... Яка гарна мрія! Яка незбутня утопія!

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
45 минут назад, kentavr сказал:

Прочитав намедні філософські вишукування Андрія Іванченка. Замислився... Трохи занудно, особливо спочатку, стислості не вистачає, та все ж таки з багатьма позиціями можна погодитися. Пропоную новий срач на тему: "Від кого залежить майбутнє України, від молодих, чи літніх?"

Для затравки, власне авторська стаття:

 

На зламі цінностей або кордони війни.

 

  Показать контент

 

На зламі цінностей.

На межі між 2017 та 2018 роках Україна, яка перейшла у четвертий рік  військового конфлікту дуже символічно отримала два дня святкування Різдва Христового – 25 грудня разом з західним суспільством та 7 січня  традиційне святкування сучасного українського  суспільства. І хоча більшість мусила б не помітити (адже кількість святкових днів у календарі не змінилась) соціально психологічні зміни такого подвійного святкування, але приємні відчуття мені не дають спокою…

Я не є прихильником визначеної релігійної конфесії, і с задоволенням відвідую будь який Храм, де відчуваю силу Бога, силу Любові, Добра та Віри, навіть якщо люди, що наповнюють Храм, дещо не відповідають моїм очікуванням. Тому ні в якому разі своїм текстом не хочу образити будь кого, хто є глибоко віруючою людиною та притримується визначених релігійних правил. Спробую висловити свою думку в дещо ширшому розумінні, яке відкрилося для мене в ці святкові дні на межі 2017 та 2018 року.

Кожна людина це система цінностей, яку створювали батьки та оточення з дитинства. Кожен день та кожен досвід людини впливає на нашу систему цінностей. Людина істота соціальна та безумовно, знаходячись у будь якому суспільстві, сприймає вплив поля цінностей на свою особистість, і не важливо, чи обізнано це відбувається чи ні.  Знаходячись в  полі цінностей своєї сім’ї, свого оточення,  свого міста, країни – кожна людина реагує. Сильні особистості мають хоробрість  виказувати спротив  навіть  цінностям суспільства, мудрі мають уміння привносити в цінності суспільства свій вплив, де-хто піддається впливу та рухається за течією.

Узагальнена картина індивідуальних цінностей  з урахуванням кожної особистості і є цінності суспільства. Визначити цінності суспільства навіть однієї країни завдання надскладне тому, що цінності перебувають в постійних змінах. Але оглядаючись на великі інтервали часу ми маємо можливість досліджувати, як змінюється  поле цінностей України чи окремо взятого міста в Україні. Якщо поглянути на Україну  одразу після розвалу СРСР та сьогодні у координатах цінностей  – ми маємо надзвичайні зміни. Зміни цінностей обов’язково призводять до змін у житті та оточенні, і позитивні зміни  у цінностях не завжди призводять до позитивних змін у житті, але з часом….

Не можна засуджувати людину за її систему цінностей, можна лише зрозуміти причини з яких виникли ці цінності. Наприклад народ України пройшов через чисельні  випробування: загарбницькі війни, революції, випробування голодом, переслідуваннями за інші думки, знищення релігій та інше, і наслідком цих випробувань було створення  тих цінностей, які допомагали вижити цілим родинам (як би ми критично до них не відносились).  З огляду сьогодення ці цінності виглядають не позитивними, наприклад:  недовіра до оточення, зв’язки з впливовими людьми та можливість домовитись, дії  або бездіяльність через страх бути засудженим та покараним, відсутність  ініціатив. Саме історичні події відображені в індивідуальному досвіді кожної людини створили систему поведінки, де  на першому місті не дія, а очікування, не власна активність, а делегування повноважень, тому, кого ми будемо вважати лідером або через не виправдані очікування та не виконанні вимоги  тихо засуджувати.  У владі чи у трудових відносинах люди звикли шукати “татка”, який зробить за нас все, а ми будемо співати славу та насолоджуватись створеним благом. Десь в тому світі історичного минулого ми побачили та запам’ятали щастя і готові захищати історичне минуле, сподіваючись на його повернення у  зовсім іншому сучасному світі електронних технологій, не розуміючи неможливість зворотнього руху історії.  Проживаючи у великому Світі ( планета Земля, Україна, окреме місто, вулиця), ми спотворили відчуття власності до маленької (чи великої) домівки,  простору автомобіля та купюрам власного гаманця, віддавши можливість бути власником Світу комусь іншому.  Нам стало дійсно набагато легше відчувати себе частиною чогось великого, відправляючи відповідальність Великому, а собі залишаючи Марні надії, що Великий буде працювати саме на Вас маленького.

Але узагальнення цінностей цікаво  розглядати через певні проміжки часу, в статичній картині  більш цікаво розглядати індивідуальну структуру цінностей у суспільстві.

 

По різним оцінкам  в Україні  від 4,1%  людей мають ту систему цінностей, яка в сучасних умовах здатна забезпечувати розвиток суспільства та через своє соціальне активне становище  мають можливості впливати на розвиток суспільства, інша частина суспільства або виявляє інертність до руху або через своє тяжіння до ностальгічного минулого виявляє протистояння розвитку. В той час  як в Західному суспільстві 15% відсотків середнього класу, озброєного сучасними прогресивними цінностями, рухає суспільство у напрямку зростання добробуту.

Близько 60% мешканців України знаходяться в зоні очікування і відсутності активності через страх, що може бути і гірше (адже люди пам’ятають, що спротив, революції та будь яка боротьба призводить до погіршення стану та відмовляються від своїх прав через страх). Близько 15% вже втратили свій страх, але не здатні створювати системи  які б змінювали життя через брак ресурсів часу, фінансових ресурсів та знань, але їх рушійна сила – це бажання самовираження. Близько 20% – відмовились від традиційних цінностей на користь секулярно-раціональних, але не мають потреб у самовираженні забезпечуючи  свій власний добробут у відповідь на страх залишатися у некомфортних зонах зубожіння. (http://gurt.org.ua/news/recent/17872/bull/)

Структура українського суспільства не дозволяє створити прорив  можливостей, адже 55% населення це літні люди, яким надзвичайно важко змінювати цінності сформовані протягом життя.  15 відсотків людей молодого та  середнього віку здатні до змін у свідомості для прогресивного руху, біля 3% людей – направленні на здоровий спосіб життя та екологічний сталий розвиток  і вважають саме це головним рушієм розвитку суспільства. Нажаль проти розвитку  суспільства виступають ті люди, які мають бажання  повернути історію назад 10% та ті, хто перебуває в стадії руху по течії 15%, деградуючи у  шкідливих звичках та звичках жити за рахунок державної допомоги або незаконної діяльності.

 

З ким наше майбутнє?

Рухає країну до розвитку  –  середній клас. І попри те, що в країні іде цілеспрямована політика на знищення середнього класу через монополізацію, корупцію та спотворення правил на економічних ринках – середній клас в Україні постійно зростає. На мій погляд середній клас не визначається  виключно своїми фінансовими статками, як це інколи прийнято вважати. Середній клас це поєднання можливості вільно  та критично думати та мати бажання і можливості впливати на ситуацію через активні дії. Рушійною силою середнього класу – є система спільних прогресивних  цінностей та бажання  поширення системи цінностей.

В Україні відчувається це поширення  прогресивної системи цінностей, яка надає спорідненість із західним суспільством. З кожним роком у українців збільшується попит на рівність всіх перед законом, українці знову здатні до самозахисту своїх інтересів. Спостерігаючи за успішним світовим досвідом, ми  надаємо особливе місце інтелектуальним цінностям та переоцінюємо перспективу власного розвитку перед  кіпою грошей сьогодні. Українці схильні до дій для побудови майбутнього. Ми знову готові відкрито з довірою спілкуватися в рівних умовах для розвитку та спільного творення. Ми отримали відчуття власності та відповідальності за навколишнє середовище – чи то вулиця, чи місто, чи  у питаннях України та Світу в цілому. Ми не бажаємо бути маленькою бездіяльною частиною чогось великого та вклонятися одноосібному лідеру-творцю, ми стаємо схильними до круглого столу у взаємовідносинах з оточенням на рівних умовах. Українці за мультилідерство, але з персональною відповідальністю.

Ми ще тільки на початку шляху ставлення та розвитку, але визнання на державному рівні цінностей західного суспільства (яке для мене символічно саме у святкуванні Різдва 25 грудня) – це перший крок до цивілізованого узгодження цінностей не через конфлікти та війни, а через дослідження та діалог.

Військові кордони у битві за цінності

Військові події на Донеччині  це боротьба за цінності. Люди, які роками звикли думати у зручній системі цінностей, підбурювані тими, хто утворив великі статки та використовував інших  у звичній системі цінностей, забезпечив собі  та родинам щасливе життя, – стали на захист своїх цінностей без дослідження і діалогу. Міста, які відчули цей потужний удар, знаходячись на безпосередній лінії вогню, мали можливість швидше провести дослідження через порівняння.

Мені сьогодні здається, що ціностний кордон між двома системами пролягає не через ті самі міста де відбувається озброєний конфлікт. Цей кордон проходить через кожного з нас, наскільки ми обрали ту чи іншу систему цінностей, наскільки узгодили їх в собі.

Міста Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь виглядають менш окупованими ніж інші міста Дніпропетровської, Запорізької та інших областей України, де цінності багатьох                        “мажуться на Хліб” . Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь отримали надзвичайний досвід – необхідність активності суспільства, через  участь у всіх сферах життя міста, і без цієї активності місто набуває інших цінностей та змінює напрямок розвитку. Нажаль міста,  такі як Кам’янське та Дніпро, позбувшись назви,  що проектує систему цінностей минулого, залишились у зоні конфлікту цінностей.

Міська влада Кам’янського попри чисельні декларації про підтримку України, про підтримку реформ та державного курсу на європейські політики повністю підтримує цінності агресора. Міська влада не стала прозорішою, ми не стали відкритими перед громадою, не підтримуються принципи рівних прав громадян, залишаються  бізнес можливості через контакти з впливовими, влада не зацікавлена у активності мешканців міста та встановлює чисельні бар’єри у спілкуванні. Влада зацікавлена у постійному творенні образа “благодійника” (за кошти міського бюджету) якому повинні вклонятися всі мешканці. Більшість ЗМІ відпрацьовують лояльність до влади.  Саме така влада створює сьогодні всі умови для довгострокового конфлікту, однією рукою надаючи допомогу українським  воїнам на фронті, а іншою рукою підтримуючи систему цінностей   (або якщо хочете феодальний устрій)  країни з якою ми воюємо. Як би ж хлопці з фронту знали, що ті снаряди, які прилітають до них з боку ворога підтримані  ідеологічно тими, хто від імені влади привіз їм гуманітарну допомогу та  робив фото для ЗМІ біля танку….

АТОшнікам для зниження уваги до дій влади пропонують всіляку допомогу від земельних ділянок до ремонту квартир  саме ті, хто підтримує ідеологічну зброю проти України та їх побратимів, що залишились на війні.

Бізнес тихенько не перечить владі, бо має страх… Майже кожного придбано  владою за індивідуальним підходом. Вчителі будуть тихо мовчати, бо отримали підвищення заробітної платні. Директори шкіл тихенько будуть займати  місця на сесіях міської ради для того щоб на сесію не потрапили ті, що мають іншу думку.

Всі ознаки в місті Кам’янське (впевнений так в багатьох містах України) дозволяють стверджувати: Кам’янське – місто пізньосередньовічної країни з ознаками феодалізму. Останні сесії Кам’янської міської ради надають мені розуміння, що місто окуповане владою, яка має цінності спотвореного  грошима СРСР пізнього періоду. Вони начебто співають гімн України, а діють як в радянські часи, підтримуючи свого генерального секретаря сусідньої країни. Підтримка ж генерального секретаря Кам’янської міської ради не за рахунок ідеологічних  поглядів, а за рахунок банальних фінансових зацікавленостей. Кожний з депутатів, хто відмовився від свого права голосу, отримав право розпоряджатися окремим напрямком життя в місті, окремою частинкою бюджету та має окрему частку любові “Великого Володаря” малого світу, що ось-ось загине на історичних пагорбах змін. Не по газетних шпальтах оцінюйте їх, а по реальним цінностям та справам у відповідності до них. Переможець у війні визначається не там де говорять гармати, переможець у війні  визначається там, де з’являються сильні спільні цінності,  спільні цінності влади та народу, який готовий та здатен їх  приймати в серці та захищати на кордоні.

Саме  відсутність цих спільних цінностей влади та народу не дозволило закінчити військові дії на кордоні за лічені дні (як то обіцяв гарант Української Зради). Бо сьогодні цінності влади в Україні ( у більшості випадків) спорідненні з цінностями ворога, а український народ сам на сам боронить свою рідну землю та мрію про майбутнє для дітей в Україні.

Але годинник історії невпинно іде вперед. І попри страх та не усвідомленість більшості кожного дня відчуваю, як десь в Кам’янському ( чи в іншому місті) ще одна людина відкриває очі та має бажання вдихнути свіжого вільного повітря змін, приймаючи інші цінності зовсім іншої якості життя. А реформування України вже не можливо зупинити бо воно почалось знизу.

Сьогодні ми зробили величезний крок вперед, визнавши на державному рівні систему цінностей до якої прагнули прихильники Євроінтеграції. Наша мета знайти в кожному з нас сили для узгодження  двох систем цінностей  без війни та створити свою унікальну систему цінностей, яка разом з національною ідеєю України, дозволить зробити значний стрибок у зростанні України у світовому суспільстві   розвинутих країн – партнерів.

Тримайте свій кордон цінностей у злагоді! Кордон війни лише в тобі, а не десь далеко на Донеччині!

Саме  утворення спільних цінностей в одній Богом даній країні забезпечить їй МИР, культурне  та економічне зростання!

 

 

_________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Спільні цінності... Яка гарна мрія! Яка незбутня утопія!

 

З такими позиціями згодні теж?

Міська влада Кам’янського попри чисельні декларації про підтримку України, про підтримку реформ та державного курсу на європейські політики повністю підтримує цінності агресора. Міська влада не стала прозорішою, ми не стали відкритими перед громадою, не підтримуються принципи рівних прав громадян, залишаються  бізнес можливості через контакти з впливовими, влада не зацікавлена у активності мешканців міста та встановлює чисельні бар’єри у спілкуванні. Влада зацікавлена у постійному творенні образа “благодійника” (за кошти міського бюджету) якому повинні вклонятися всі мешканці. Більшість ЗМІ відпрацьовують лояльність до влади.  

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
56 минут назад, mild patriot сказал:

З такими позиціями згодні теж?

Я НЕ сказав зі всіма! Сказав - з багатьма. З багатьма за сабжем, а не за політичними феєріями автора.

Критика влади опозицією - звичайна справа. Чим їй ще себе зайняти? Епопея з встановленням загальнобудинкових газових лічильників скінчилася, нових аншлагів катма. Треба ж якось на себе увагу звертати. Бо виборці й забути можуть до наступних виборів.:)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, kentavr сказал:

Я НЕ сказав зі всіма! Сказав - з багатьма. З багатьма за сабжем, а не за політичними феєріями автора.

Критика влади опозицією - звичайна справа. Чим їй ще себе зайняти? Епопея з встановленням загальнобудинкових газових лічильників скінчилася, нових аншлагів катма. Треба ж якось на себе увагу звертати. Бо виборці й забути можуть до наступних виборів.:)

Это кто оппозиция? Иванченко? :icon_mrgreen:

Да Вы хоть ФБ его почитайте и найдите где он хоть в чем-то мэром не доволен.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
59 минут назад, kentavr сказал:

Прочитав намедні філософські вишукування Андрія Іванченка. Замислився... Трохи занудно, особливо спочатку, стислості не вистачає, та все ж таки з багатьма позиціями можна погодитися. Пропоную новий срач на тему: "Від кого залежить майбутнє України, від молодих, чи літніх?"

Для затравки, власне авторська стаття:

 

На зламі цінностей або кордони війни.

 

  Показать контент

 

На зламі цінностей.

На межі між 2017 та 2018 роках Україна, яка перейшла у четвертий рік  військового конфлікту дуже символічно отримала два дня святкування Різдва Христового – 25 грудня разом з західним суспільством та 7 січня  традиційне святкування сучасного українського  суспільства. І хоча більшість мусила б не помітити (адже кількість святкових днів у календарі не змінилась) соціально психологічні зміни такого подвійного святкування, але приємні відчуття мені не дають спокою…

Я не є прихильником визначеної релігійної конфесії, і с задоволенням відвідую будь який Храм, де відчуваю силу Бога, силу Любові, Добра та Віри, навіть якщо люди, що наповнюють Храм, дещо не відповідають моїм очікуванням. Тому ні в якому разі своїм текстом не хочу образити будь кого, хто є глибоко віруючою людиною та притримується визначених релігійних правил. Спробую висловити свою думку в дещо ширшому розумінні, яке відкрилося для мене в ці святкові дні на межі 2017 та 2018 року.

Кожна людина це система цінностей, яку створювали батьки та оточення з дитинства. Кожен день та кожен досвід людини впливає на нашу систему цінностей. Людина істота соціальна та безумовно, знаходячись у будь якому суспільстві, сприймає вплив поля цінностей на свою особистість, і не важливо, чи обізнано це відбувається чи ні.  Знаходячись в  полі цінностей своєї сім’ї, свого оточення,  свого міста, країни – кожна людина реагує. Сильні особистості мають хоробрість  виказувати спротив  навіть  цінностям суспільства, мудрі мають уміння привносити в цінності суспільства свій вплив, де-хто піддається впливу та рухається за течією.

Узагальнена картина індивідуальних цінностей  з урахуванням кожної особистості і є цінності суспільства. Визначити цінності суспільства навіть однієї країни завдання надскладне тому, що цінності перебувають в постійних змінах. Але оглядаючись на великі інтервали часу ми маємо можливість досліджувати, як змінюється  поле цінностей України чи окремо взятого міста в Україні. Якщо поглянути на Україну  одразу після розвалу СРСР та сьогодні у координатах цінностей  – ми маємо надзвичайні зміни. Зміни цінностей обов’язково призводять до змін у житті та оточенні, і позитивні зміни  у цінностях не завжди призводять до позитивних змін у житті, але з часом….

Не можна засуджувати людину за її систему цінностей, можна лише зрозуміти причини з яких виникли ці цінності. Наприклад народ України пройшов через чисельні  випробування: загарбницькі війни, революції, випробування голодом, переслідуваннями за інші думки, знищення релігій та інше, і наслідком цих випробувань було створення  тих цінностей, які допомагали вижити цілим родинам (як би ми критично до них не відносились).  З огляду сьогодення ці цінності виглядають не позитивними, наприклад:  недовіра до оточення, зв’язки з впливовими людьми та можливість домовитись, дії  або бездіяльність через страх бути засудженим та покараним, відсутність  ініціатив. Саме історичні події відображені в індивідуальному досвіді кожної людини створили систему поведінки, де  на першому місті не дія, а очікування, не власна активність, а делегування повноважень, тому, кого ми будемо вважати лідером або через не виправдані очікування та не виконанні вимоги  тихо засуджувати.  У владі чи у трудових відносинах люди звикли шукати “татка”, який зробить за нас все, а ми будемо співати славу та насолоджуватись створеним благом. Десь в тому світі історичного минулого ми побачили та запам’ятали щастя і готові захищати історичне минуле, сподіваючись на його повернення у  зовсім іншому сучасному світі електронних технологій, не розуміючи неможливість зворотнього руху історії.  Проживаючи у великому Світі ( планета Земля, Україна, окреме місто, вулиця), ми спотворили відчуття власності до маленької (чи великої) домівки,  простору автомобіля та купюрам власного гаманця, віддавши можливість бути власником Світу комусь іншому.  Нам стало дійсно набагато легше відчувати себе частиною чогось великого, відправляючи відповідальність Великому, а собі залишаючи Марні надії, що Великий буде працювати саме на Вас маленького.

Але узагальнення цінностей цікаво  розглядати через певні проміжки часу, в статичній картині  більш цікаво розглядати індивідуальну структуру цінностей у суспільстві.

 

По різним оцінкам  в Україні  від 4,1%  людей мають ту систему цінностей, яка в сучасних умовах здатна забезпечувати розвиток суспільства та через своє соціальне активне становище  мають можливості впливати на розвиток суспільства, інша частина суспільства або виявляє інертність до руху або через своє тяжіння до ностальгічного минулого виявляє протистояння розвитку. В той час  як в Західному суспільстві 15% відсотків середнього класу, озброєного сучасними прогресивними цінностями, рухає суспільство у напрямку зростання добробуту.

Близько 60% мешканців України знаходяться в зоні очікування і відсутності активності через страх, що може бути і гірше (адже люди пам’ятають, що спротив, революції та будь яка боротьба призводить до погіршення стану та відмовляються від своїх прав через страх). Близько 15% вже втратили свій страх, але не здатні створювати системи  які б змінювали життя через брак ресурсів часу, фінансових ресурсів та знань, але їх рушійна сила – це бажання самовираження. Близько 20% – відмовились від традиційних цінностей на користь секулярно-раціональних, але не мають потреб у самовираженні забезпечуючи  свій власний добробут у відповідь на страх залишатися у некомфортних зонах зубожіння. (http://gurt.org.ua/news/recent/17872/bull/)

Структура українського суспільства не дозволяє створити прорив  можливостей, адже 55% населення це літні люди, яким надзвичайно важко змінювати цінності сформовані протягом життя.  15 відсотків людей молодого та  середнього віку здатні до змін у свідомості для прогресивного руху, біля 3% людей – направленні на здоровий спосіб життя та екологічний сталий розвиток  і вважають саме це головним рушієм розвитку суспільства. Нажаль проти розвитку  суспільства виступають ті люди, які мають бажання  повернути історію назад 10% та ті, хто перебуває в стадії руху по течії 15%, деградуючи у  шкідливих звичках та звичках жити за рахунок державної допомоги або незаконної діяльності.

 

З ким наше майбутнє?

Рухає країну до розвитку  –  середній клас. І попри те, що в країні іде цілеспрямована політика на знищення середнього класу через монополізацію, корупцію та спотворення правил на економічних ринках – середній клас в Україні постійно зростає. На мій погляд середній клас не визначається  виключно своїми фінансовими статками, як це інколи прийнято вважати. Середній клас це поєднання можливості вільно  та критично думати та мати бажання і можливості впливати на ситуацію через активні дії. Рушійною силою середнього класу – є система спільних прогресивних  цінностей та бажання  поширення системи цінностей.

В Україні відчувається це поширення  прогресивної системи цінностей, яка надає спорідненість із західним суспільством. З кожним роком у українців збільшується попит на рівність всіх перед законом, українці знову здатні до самозахисту своїх інтересів. Спостерігаючи за успішним світовим досвідом, ми  надаємо особливе місце інтелектуальним цінностям та переоцінюємо перспективу власного розвитку перед  кіпою грошей сьогодні. Українці схильні до дій для побудови майбутнього. Ми знову готові відкрито з довірою спілкуватися в рівних умовах для розвитку та спільного творення. Ми отримали відчуття власності та відповідальності за навколишнє середовище – чи то вулиця, чи місто, чи  у питаннях України та Світу в цілому. Ми не бажаємо бути маленькою бездіяльною частиною чогось великого та вклонятися одноосібному лідеру-творцю, ми стаємо схильними до круглого столу у взаємовідносинах з оточенням на рівних умовах. Українці за мультилідерство, але з персональною відповідальністю.

Ми ще тільки на початку шляху ставлення та розвитку, але визнання на державному рівні цінностей західного суспільства (яке для мене символічно саме у святкуванні Різдва 25 грудня) – це перший крок до цивілізованого узгодження цінностей не через конфлікти та війни, а через дослідження та діалог.

Військові кордони у битві за цінності

Військові події на Донеччині  це боротьба за цінності. Люди, які роками звикли думати у зручній системі цінностей, підбурювані тими, хто утворив великі статки та використовував інших  у звичній системі цінностей, забезпечив собі  та родинам щасливе життя, – стали на захист своїх цінностей без дослідження і діалогу. Міста, які відчули цей потужний удар, знаходячись на безпосередній лінії вогню, мали можливість швидше провести дослідження через порівняння.

Мені сьогодні здається, що ціностний кордон між двома системами пролягає не через ті самі міста де відбувається озброєний конфлікт. Цей кордон проходить через кожного з нас, наскільки ми обрали ту чи іншу систему цінностей, наскільки узгодили їх в собі.

Міста Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь виглядають менш окупованими ніж інші міста Дніпропетровської, Запорізької та інших областей України, де цінності багатьох                        “мажуться на Хліб” . Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь отримали надзвичайний досвід – необхідність активності суспільства, через  участь у всіх сферах життя міста, і без цієї активності місто набуває інших цінностей та змінює напрямок розвитку. Нажаль міста,  такі як Кам’янське та Дніпро, позбувшись назви,  що проектує систему цінностей минулого, залишились у зоні конфлікту цінностей.

Міська влада Кам’янського попри чисельні декларації про підтримку України, про підтримку реформ та державного курсу на європейські політики повністю підтримує цінності агресора. Міська влада не стала прозорішою, ми не стали відкритими перед громадою, не підтримуються принципи рівних прав громадян, залишаються  бізнес можливості через контакти з впливовими, влада не зацікавлена у активності мешканців міста та встановлює чисельні бар’єри у спілкуванні. Влада зацікавлена у постійному творенні образа “благодійника” (за кошти міського бюджету) якому повинні вклонятися всі мешканці. Більшість ЗМІ відпрацьовують лояльність до влади.  Саме така влада створює сьогодні всі умови для довгострокового конфлікту, однією рукою надаючи допомогу українським  воїнам на фронті, а іншою рукою підтримуючи систему цінностей   (або якщо хочете феодальний устрій)  країни з якою ми воюємо. Як би ж хлопці з фронту знали, що ті снаряди, які прилітають до них з боку ворога підтримані  ідеологічно тими, хто від імені влади привіз їм гуманітарну допомогу та  робив фото для ЗМІ біля танку….

АТОшнікам для зниження уваги до дій влади пропонують всіляку допомогу від земельних ділянок до ремонту квартир  саме ті, хто підтримує ідеологічну зброю проти України та їх побратимів, що залишились на війні.

Бізнес тихенько не перечить владі, бо має страх… Майже кожного придбано  владою за індивідуальним підходом. Вчителі будуть тихо мовчати, бо отримали підвищення заробітної платні. Директори шкіл тихенько будуть займати  місця на сесіях міської ради для того щоб на сесію не потрапили ті, що мають іншу думку.

Всі ознаки в місті Кам’янське (впевнений так в багатьох містах України) дозволяють стверджувати: Кам’янське – місто пізньосередньовічної країни з ознаками феодалізму. Останні сесії Кам’янської міської ради надають мені розуміння, що місто окуповане владою, яка має цінності спотвореного  грошима СРСР пізнього періоду. Вони начебто співають гімн України, а діють як в радянські часи, підтримуючи свого генерального секретаря сусідньої країни. Підтримка ж генерального секретаря Кам’янської міської ради не за рахунок ідеологічних  поглядів, а за рахунок банальних фінансових зацікавленостей. Кожний з депутатів, хто відмовився від свого права голосу, отримав право розпоряджатися окремим напрямком життя в місті, окремою частинкою бюджету та має окрему частку любові “Великого Володаря” малого світу, що ось-ось загине на історичних пагорбах змін. Не по газетних шпальтах оцінюйте їх, а по реальним цінностям та справам у відповідності до них. Переможець у війні визначається не там де говорять гармати, переможець у війні  визначається там, де з’являються сильні спільні цінності,  спільні цінності влади та народу, який готовий та здатен їх  приймати в серці та захищати на кордоні.

Саме  відсутність цих спільних цінностей влади та народу не дозволило закінчити військові дії на кордоні за лічені дні (як то обіцяв гарант Української Зради). Бо сьогодні цінності влади в Україні ( у більшості випадків) спорідненні з цінностями ворога, а український народ сам на сам боронить свою рідну землю та мрію про майбутнє для дітей в Україні.

Але годинник історії невпинно іде вперед. І попри страх та не усвідомленість більшості кожного дня відчуваю, як десь в Кам’янському ( чи в іншому місті) ще одна людина відкриває очі та має бажання вдихнути свіжого вільного повітря змін, приймаючи інші цінності зовсім іншої якості життя. А реформування України вже не можливо зупинити бо воно почалось знизу.

Сьогодні ми зробили величезний крок вперед, визнавши на державному рівні систему цінностей до якої прагнули прихильники Євроінтеграції. Наша мета знайти в кожному з нас сили для узгодження  двох систем цінностей  без війни та створити свою унікальну систему цінностей, яка разом з національною ідеєю України, дозволить зробити значний стрибок у зростанні України у світовому суспільстві   розвинутих країн – партнерів.

Тримайте свій кордон цінностей у злагоді! Кордон війни лише в тобі, а не десь далеко на Донеччині!

Саме  утворення спільних цінностей в одній Богом даній країні забезпечить їй МИР, культурне  та економічне зростання!

 

 

_________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Спільні цінності... Яка гарна мрія! Яка незбутня утопія!

 

Чому утопія, скажімо гроші безспірна спільна соціальна цінність. 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Розвитку немає тому, що провінційне суспільство не прислухається з повагою до рідкісних геніїв типу Іванченка. Прогрес іде не від колгоспних зборів, а від дивакуватих однаків.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
32 минуты назад, Михаил Балтакса сказал:

Да Вы хоть ФБ его почитайте и найдите где он хоть в чем-то мэром не доволен.

Власне, тільки це і бачу. І відкрито і приховано.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, mild patriot сказал:

 

Чому утопія, скажімо гроші безспірна спільна соціальна цінність. 

Вам не знайомі люди, котрі не вважають гроші чимось головним у житті?  :facepalm:

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Люблю читати думки Павла!

 

Символические достижения

 Павел Казарин, «Крым. Реалии»

07.11.2018 13:06

 

Мы любим ругать власть за имитацию. Говорим о том, что борьба с коррупцией важнее декоммунизации. Что налоговая реформа насущнее цвета беретов. И делаем вывод о том, что «сделанное» – лишь способ отвлечь нас от «несделанного».

И в этот момент мы становимся заложниками своей же логики. По нескольким причинам.

 

Во-первых, потому что нет никакого противопоставления. Реформы символического и реформы институционального – это не разговор про «или-или». Одно никак не противоречит другому. У нас нет ситуации, когда есть некий ограниченный «реформаторский ресурс», который можно потратить лишь на что-то одно. В этом смысле декоммунизация не противоречит налоговой реформе. Впрочем, и не помогает. Это просто разные процессы – которые вполне могут идти параллельно.

Во-вторых, мы обычно исходим из того, что с помощью реформ в «символической» сфере (новые даты, топонимика, исторический нарратив) власть пытается скрыть отсутствие прогресса в сфере «институциональной» (реформа судов, прокуратуры, налоговой). Но как только мы берем эту точку зрения на вооружение – то попадаем в ловушку.

Потому что успешность реформ в любой сфере определяется уровнем противодействия. Лоббисты перемен всегда сражаются с лоббистами сохранения статус-кво.

Символическая трансформация была невозможна до 2014-го. У этого процесса существовало вполне конкретное антилобби. Имя которому – люди с просоветскими взглядами и политики, которые кормились за счет их лояльности. Еще пять лет назад представить появление в армии приветствия «Слава Украине» было попросту невозможно. Как и появление в календаре новых дат. А на улицах – новой топонимики.

Война и оккупация попросту сместили баланс сил. Маргинализация пророссийской повестки создала окно возможностей. То самое, в которое удалось протиснуться всему тому символическому ряду, который стал новой нормой. Москва попросту разрушила ту систему сдержек, которая десятилетиями сохраняла советское наследие на знаменах и улицах. Лоббисты статус-кво проиграли лоббистам перемен. И потому стилистическое обновление стало таким стремительным и повсеместным.

И именно по этой же причине в Украине буксуют реформы институционального. Потому что в этой сфере позиции «лоббистов статус-кво» ничуть не ослабли. Касты в таможне, прокуратуре, судах никуда не делись. Война и оккупация не ослабили их устойчивость. И ровно поэтому «лоббистам перемен» в этой сфере приходится куда сложнее, чем их коллегам, занимавшимся реформой символики.

Символические перемены идут не за счет институциональных. Это просто два параллельных процесса. Эффективность реформ в каждом случае определяется балансом сил. И нет смысла противопоставлять одно другому. Перемены в одной сфере достигаются не за счет отсутствия их в другой.

И если вас раздражает объем «несделанного» – это вовсе не повод винить «выполненное». В конце концов, обесценивание – это все-таки про эмоции, а не про логику.

 

_____________________________________________________________________________________________________________________

Прямо для нашого "логістика" стаття написана! :icon_mrgreen:

  • Like 1

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или войдите в него для комментирования

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать аккаунт

Зарегистрируйтесь для получения аккаунта. Это просто!

Зарегистрировать аккаунт

Войти

Уже зарегистрированы? Войдите здесь.

Войти сейчас

  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу.

×