Перейти к публикации

Лелека

Администраторы
  • Публикации

    45 544
  • Зарегистрирован

  • Посещение

  • Дней в лидерах

    109

Последний раз Лелека выиграл 15 августа

Публикации Лелека были самыми популярными!

Репутация

15 535 Очень хороший

О Лелека

  • Звание
    Слава Україні !!!
  • День рождения 23.10.1977

Информация

  • Пол
    Мужской
  • Город
    Кам`янське
  • Интересы
    Інтернет , фантастика , історія України , язичництво

Контакты

  • Skype
    Leleka2310

Посетители профиля

17 877 просмотров профиля
  1. Ян Валетов на фб лаявся. Вклався в сес . І тут зелений тариф понизили . Зелена енергетика від початку була запланована під конкретних типчиків .
  2. Бог зробив людей різними. Полковник Кольт зрівняв шанси . (С)
  3. саме тому треба заборонити користування автомобілями!!! а , й так . згідно статистики - найбільша частка вбивств скоюється за допомогою звичайного кухонного ножа.... Тому , на додачу до автіваок - заборонити й кухонні ножи теж .
  4. Американські соціологи свого часу проводили експеримент — в кімнату де граються діти підкидали незаряджений пістолет. Діти, в родинах яких не було зброї, починали бавитись з ним, направляти один на одного і таке інше. А діти з «озброєних» родин не доторкаючись до зброї одразу кликали дорослих. Напевно, це відео багато чого пояснить. Ось як треба виховувати культуру поводження зі зброєю. https://zbroya.info/uk/blog/993_kultura-povodzhennia-zi-zbroieiu/ Основні 5 правил при поводженні зі зброєю. 1) я завжди поводжуся зі зброєю, як із зарядженою; 2) я не наводжу зброю туди, куди не збираюсь стріляти; 3) я кладу палець на спусковий гачок тільки тоді, коли зброю наведено на мішень; 4) я завжди контролюю, що відбувається перед мішенню і за нею. 5) я ніколи не залишаю зброю без нагляду.
  5. Не помиляється той , хто нічого не робить .
  6. Спочатку мирні . Доки терпець не урветься.
  7. У нас вже намагалися . "Астанавітєсь" ( цитата що овоча , що луки )
  8. Фашик Донецкий , телеграм: Сегодня я ахуел. Сильно. Ибо прочитал поучения нетаких кацапов по поводу того, что и как нужно делать беларусам и как правильно демонтировать власть Лукашенко. В принципе, как бы ничего нового - кацапы всегда все знают как делать, не то шо некоторые. Нетакая русня в своем репертуаре - бревна в своем глазу ни разу не мешают, поэтому самое время поучить всех остальных как делать революцию, ибо куда беларусам до кацапов. Пиздец какой-то Знаете, где самый большой песец ? Если я могу спокойно озвучить то, что не украинцам учить беларусов как сносить режимы, ибо украинцы выбирали и януковича, и бывшего комика, и красного директора кучму, то кацапы, которые сами выбрали гэбню в качестве власти, почему-то считают, что именно их ну прям беспезды важное и ценное мнение полюбому является той волшебной таблеткой, которая поможет сместить лукашенко с поста президента Што, бля ? Эксперты по революциям - это теперь русня ? Это те, которые хотят демонтировать режим путина так называемым умным голосованием и селфи из автозаков ? Чо серьезно ? Сука, это ж какой таракан сидит в головах нетакой русни, чтобы заявлять подобное. Клоуны, бля, лицемерные Может кто не знает, что такое типа умное голосование от навального и прочей чухни, так я объясню. Выглядит это приблизительно так : 1939-й год, нацистская Германия, гитлер у власти. У гитлера есть главный соперник - это так называемый оппозиционер Мюллер. Гитлер, имея всю полноту власти и возможность прикопать Мюллера почему-то не делает этого, а Мюллер, в свою очередь, предлагает хитрый и коваррррный план - снести нахуй нацистский режим Гитлера с помощью голосования и ни разу не предлагает активных действий для демонтажа власти усатого маньяка. Напоминаю, вся полнота власти у гитлера, соответственно голосование как процесс, который может повлиять на курс страны, это тупая фикция - в избиркомах сидят свои пацаны и шансов выиграть у партии или кандидата Мюллера тупо ноль Но... Но Мюллер - он упоротый чувак, он после очередного проигрыша на типа выборах, вновь призывает своих сторонников не к выходу на баррикады, а еще раз попробовать проголосовать на следущих выборах, ибо тогда точно повезет и режим гитлера падет стопудово Когда Мюллеру говорят, мол, вась, ты можешь назвать хоть один случай, когда диктатор отдавал власть по причине того, что его победили на выборах, типа оппозиционер делает что ? Пенится, матерится и назывет того, кто задал неудобный вопрос, берлинским провокатором. Ну, а когда сторонники Мюллера спрашивают о том, кому же на самом деле принадлежат Судеты, он шипит, шо Судеты - это не бутерброд и нехуй тут придумывать лишнего Как видите, так назывемое умное голосование на россии - это некий сеанс коллективной мастурбации тех, кому гитлер не нравится и не более того. Мюллер, призывая ходить на выборы, тупо делает услугу гитлеру - вместо того, чтобы призывать людей к забастовкам и протестам, он легализирует режим гитлера, ибо в глазах мира есть картинка - у адика люди ходят на выборы толпами, поэтому он не такой уж и диктатор. Причины поступков Мюллера мне неизвестны и не иннтерестны, но выглядит это шапито минимум тупо, согласитесь. Эпилог. И вот такая хуета, голосующая типа умно, учит беларусов сносить режим, ибо кто как не кацапы знают и умеют делать революции. Я хуй его знает как это комментировать. Это какой-то космический уровень долбоебизма. Конец
  9. Набити пару постів та потім заспамити кудись .
  10. Про подвиги Бандерівців “знають” всі. Час розповісти про “подвиги” НКВС в Західній Україні В даному очерку публікуються спогади людей, що були учасниками подій, пов’язаних із літом 1941 року в Західній Україні. Точніше про “подвиги” НКВД на цій землі. Відразу зауважимо, що для особливо вразливих читачів: деталі цих свідчень не тільки малоестетичні, але і важко переносяться, особливо для тих, хто вперше читає або чує про них. Може, хоч цей шок, ці межі жаху нарешті струсоне байдужу совкову свідомість ментальних рабів постгеноцидного українського і російського суспільства? Свідчення ІВАНА ЧАПЛІ. Селянин с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. «У 1939 році Червону армію ми зустрічали урочисто … Потім почали організовувати колгоспи. Якщо люди не хотіли записуватися, то їх били, замикали в підвалах. У Нагуєвичах, звідки я родом, мали вивозити до Сибіру чимало сімей, але племінник Івана Франка Микола захистив. Я працював сільським ковалем і не чекав ніякого зла. Після обіду 22 червня 1941 року у Нагуєвичі приїхала група енкаведистів з Підбужського УНКВД (тоді там був райцентр). Відразу забрали колишнього директора сільської семирічної школи Корнеля Камінського, який був на пенсії. Був заарештований голова товариства «Рідна школа» селянин Іван Добрянський, секретар сільради Степан Дум’як, директор школи Михайло Дрогобицький, працівник Подбужского райвиконкому Хруник. Потрапив туди і я. Всіх нас завезли в Підбуж. Там уже сиділи заарештовані Андрій Юринець – директор Підбужської школи, крамар Ілько Опацький, його брат – швець, кілька інших працівників з Підбуж, і ще багато жителів навколишніх сіл. Дня 26 червня о 10 годині вечора червоний прокурор Строков, 11 міліціонерів і 3 невідомих викликали з в’язниці Подбужского УНКВД 20 в’язнів і повезли вантажівкою в напрямку Дрогобича. Червоні кати обманювали нас, що відпускають на волю, проте це було очевидною брехнею. По дорозі один з конвоїрів, який називав себе начальником НКВД, говорив, що ув’язнені їдуть на роботу. За кілометр перед Нагуєвичами, в урочищі «Остіславє» машина зупинилася. Червоні кати наказали нам висаджуватися: машина перевантажена і не зможе виїхати на гору. Нам наказали стати в два ряди по десять осіб і триматися за руки. На поданий рукою знак прокурора всі почали стріляти. Кати добивали людей чоботами, лопатами, ломами, від яких череп лопався на голові. Так було замучено 16 людей. Завдяки безладній стрілянині, темряві і поспіху міліціонерів, які поспішали за наступною партією заарештованих, нам чотирьом вдалося залишитися живими. Не знаю, як про це дізнався прокурор Строков, бо 27.06 приїжджав в Нагуєвичі шукати мене, та мене, пораненого, добре переховали родичі. Напевно, кати боялися залишати живого свідка, але приховати злочинів не змогли. Коли більшовики повтікали перед німецькою армією, люди пішли в «Остіславє» знайшли і вивезли закатовані тіла. У Корнеля Камінського було порізане все тіло. У Степана Дум’яка був розрубаний живіт. Івану Добрянському розрубали груди, вирізали серце, а діру заткнули травою. Такими нелюдами були наші «визволителі». За що мучили вони безвинних мирних людей? Однак ніхто не може знищити все живе, слово і дух волелюбного народу “. СПОГАДИ ІВАНА Кіндрата Народився в 1923 р, доктор медицини, Рочестер, США. «У червні 1941 р я жив у студентському гуртожитку по вул. Скарбківський, 10 у Львові. 29 червня наблизилися війська Вермахту, в місті була паніка і безлад. Залишалися війська особливого призначення НКВС. Знайомий, що жив навпроти в’язниці по вул. Лонцького, розповів, що в ніч з 28 червня чув звідти глухі постріли і божевільні крики. Ми, 4 студенти, вирушили на розвідку. Замуровані тепер і закриті тоді тюремні ворота підірвали зв’язкою гранат. Перед входом у двір побачили 8 мертвих чоловіків і жінок, біля стіни – ще дві жінки, ще живі, але закривавлені і в несвідомому стані. Надалі з’ясувалося, що це були не в’язні, а наймані робітники, яких знищили останніми, як свідків кривавого злочину. Обидві жінки незабаром померли. Убиті всі десятеро вони були вбиті уколами багнетів, дехто мав по безлічі ран в грудях і живтах. Знадвору двері вели до великого приміщення, з горою трупів аж під стелю. Нижні були ще теплі. Вік жертв – між 15 і 60 роками, але переважна більшість 20-35 років. Лежали в різних позах, з відкритими очима і з масками жаху на обличчях. Між ними чимало жінок. На лівій стіні були розп’яті троє чоловіків, ледь покритих одягом з плечей, з відрізаними статевими членами. Під ними на підлозі, в напівсидячих похилих позах – дві черниці, з тими органами в роті. Виявлені нами жертви енкаведистського садизму були вбиті пострілами в рот або в потилицю. Але ще більше були заколоті багнетами в живіт. Одні – голі, або майже голі, інші – в порядному вуличному платті. Один був у краватці, напевно, тільки що заарештований. З центрального приміщення, затопленого калюжами крові, вели два коридори. Я пішов направо, в надії відшукати живих. Перша камера: на вбитому в стіну гаку повішена на шнурі людина у військових штанях і чоботях. Його зріст вище того гака. На стіні видряпаний напис: «Хай живе вільна Росія». Жертва – майор радянської авіації. До однієї з таких камер важко було підступитися. По той бік дверей – кілька тіл, що припали обличчям до щілини дверей. Догоряли залишки отруйного газу – запах тухлих яєць. У наступній камері – дві дуже молоді і навіть після смерті красиві жінки, задушені, зі шнурами на шиї. Поруч двоє немовлят з розбитими черепами. На наличнику двері – свіжі плями розбризканого мозку. Ще один прояв звірства – відрізані пальці, знята ременями шкіра на спинах. Накручували шкіру на палицю поступово, день у день. Закінчували один ремінь – починали другий. Ретельно надрізали скальпелем, стерилізуючи попередні місця, щоб катований не помер передчасно. …Потрапляю в більше приміщення, зі столом посередині. На столі прив’язаний оголений чоловік з неймовірно скорченим обличчям. Тіло вкрите скляним ковпаком. На животі – рани з дивними дірами. Раптом з дірок вилазять один за іншим кілька щурів. Це – один з багатьох видів катувань енкаведистів. Під ковпак приставлений до живота запускали голодних щурів. Усе. Сили мене покинули. Здається, втратив за цей час років 12 життя. Втрачаючи свідомість від жаху, вибіг з в’язниці. Ніхто з нас так і не натрапив на живих. У розбитому магазині беру фотоапарат і повертаюся фотографувати гору трупів, розіп’ятих священика і черницю в головному приміщенні. До камер уже несила вертатися. За тиждень мої фотографії з’явилися в «Краківської вістях», але не всі, деякі були визнані нецензурними. Такі дикі злочини показувати не ризикнули. Пізніше, в 1943 році, я закопав ці фотографії на городі біля рідної хати. СПОГАДИ МИХАЙЛА МІРУС. Народився в 1929 р, житель м Чортків Тернопільської області. «Почувши, що німці, вступивши в місто, відкрили в’язницю, я, як і інші жителі Чорткова, вирушив туди. Побачене закарбувалося в пам’ять страшною картиною на все життя. Уздовж стін тягнулися акуратно скопані газони клумб з нововисадженими квітами. На просторому подвір’ї було порожньо. Чоловік і жінка, обоє мертві, були притулені до стіни і підперті кілками, щоб не впали. У нього дітородний орган перетягнутий колючим дротом, у неї також пучок дроту в статевому органі. На весь простір першого (приміщення – В. Г.) була викопана яма, завалена трупами. Зверху їх присипали тонким шаром землі, видно, що роботу не встигли закінчити. Зверху лежали ще двоє, напевно, виконавці тієї роботи. Там були і лопати. Обличчя чоловіка було наче спалене чи обшпарене, аж почорніло. Посередині знаходився металевий бак, від якого відходили труби товщиною як рука або ще товстіші. По тих трубах надходив пар і виїдав плоть. Під очима, задушених паром – мішечки. Вух не було, зовсім повідпадали, і носи теж ». СПОГАДИ ЮЛІАНА Павліва Народився в с. Нараїв Бережанського району Тернопільської області, 1930 р “Навесні 1941 року в селі Нараїв, як і в інших місцевостях, були масово арештовані представники місцевої інтелігенції, серед них і моя тітка Іванна, сільська вчителька. У червні 1941 року з 19 заарештованих з нашого села отримали вироки четверо, з них 3 – до кари. Утримували в’язнів у Бережанах. З початком війни село чекало повернення політв’язнів. Замість цього пішли чутки про страшні катування в тюрмах. У перших числах липня родини відправилися в Бережанську в’язницю на пошуки близьких. Для безпеки жінки взяли і нас, підлітків 10-12 років. Там ми застали гори понівечених трупів у підвалах. Залиті кров’ю камери і коридори. Кривава стежка вела у двір. Там вже лежали рядами винесені тіла, з обрізаними вухами, носами, почорнілими особами. Через липневої спеки стояв страшний сморід. Звучали плач, крики розпачу, прокляття. Тітку Іванну ми знайшли на березі річки Золота Липа, біля замку, який НКВД використовував як катівню. Поруч були ще двоє чоловіків, хтось вже прикрив ковдрою їх голі понівечені тіла. Все тіло тітки від ніг до плечей було вкрите глибокими подряпинами. Вийняли з рота ганчірку – язик вирвано. Вище зап’ястя – наскрізні рани від ножа, живіт розрізаний від низу грудей, в статевий орган забита пляшка. Ще двоє дівчат з Нараева були замордовані подібним чином. Інші тіла мали не менш страшні сліди знущань: вибиті очі, відрізані статеві органи, обрубані пальці, розтрощені голови. Місцеві жителі розповіли, що протягом тижня навколо в’язниці ревіли двигуни тракторів, які не могли повністю заглушити крики катованих. Розшукували своїх рідних в основному по одягу. Довго виловлювали тіла і з ріки Золота Липа, куди їх скинули енкаведисти. Кілька кілометрів пливли вони в кривавій воді до греблі в селі Саранчуки, де страшні понівечені трупи виловлювали і ховали селяни. Невпізнаних ховали в загальних могилах. Багато замучених поховано в інших навколишніх селах. Нараєвці знайшли і поховали 12 закатованих односельців. Тіла ще трьох, засуджених до смертної кари, відшукали пізніше, восени, в закиданій камінням ямі поблизу Бережанського лісу. У одного з них, Павліва Т. Г., були обрубані ноги. Чотирьох так і не знайшли. 15 з 19 убитих політв’язнів села були в віці до 23 років ». А зараз зверніть увагу на наступне свідчення. Ця «розповідь розстріляного» містить унікальні «кадри» моменту і технології акту імпер-більшовицького злочину. Таких зразків – одиниці. Тому що інші десятки мільйонів жертв замовкли назавжди. ПОКАЗАНИЯ РОЖІЯ МИРОСЛАВА. Селянин с. Романів Перемишлянського району Львівської області. «Був червень 1941 У камеру приводили все нових арештантів із сіл Бібереччини. На воротах стояв якийсь наш міліціонер. Десь під вечір, близько шести годин, той міліціонер сказав нам: “Хлопці, ті всі чорти кудись поїхали знову! «А ми йому говоримо: «Так відчини нам двері і випусти! » Він відповів, що немає ключів, тому що їх забрали з собою енкаведисти. «Можу вам подати якусь палицю, рятуйтеся!» Ми вже хотіли брати лавку в нашій камері, виламувати грати і бігти через вікно. З нами сидів заарештований адвокат Бібрки Кульчицький. Він говорив: «Люди добрі, так не можна. Це підступ з їх боку, і вони повернуться перш, ніж ми втечемо. Потім буде гірше. Коли ми тут спокійно будемо сидіти, то вони, як повернуться, переконаються, що ми не винні. А як будемо пробувати тікати, то тоді переконаються, що ми мали нечисту совість. Нас, напевно, забрали як заручників, а таких ніхто не має права стріляти. Тому без суду навіть більшовики не мають права карати – я адвокат і знаю їх кодекс!» (Яка наївність чесну, ні в чому не винну людину – В. Г.) Так ми і чекали. Енкаведисти повернулися через дві години. Повернувшись, вони викликали заарештованих по одному з камер і водили їх у пивну розстрілювати. Був уже вечір. Ми все припали до дверей і слухали, кого викликають. Так повели тоді Королик, – він дуже плакав, коли його вели. Більше інших просився Микола Дучій. «Товариші, я ж ваш, бідняк, у мене дружина, дитина, пожалійте, не вбивайте мене!» Ті лише сміялися, а один сказав: «ничево, це точно, як зуб вирвати: болить – раз і все!» Потім слухати було з погреба тільки постріли. Після кількох екзекуцій трійка енкаведистів йшла в «вартівню», ймовірно, пити горілку, тому що, коли прийшли за мною, то від них несло горілкою. У своїй смерті я був упевнений, коли мене викликали. Двоє взяли мене під пахви, а третій з револьвером йшов позаду. Завели мене в пивну. Уже за порогом темної пивної ті два, які вели мене під пахви, пустили, і в ту ж хвилину поклав на моє плече руку задній. У секунду я якось відчув, що він піднімає свою праву руку, і мені здавалося, що навіть клацнув револьвер. Я на мить повернув голову, щоб побачити, що він хоче робити. Пролунав постріл! І, як зараз пам’ятаю, що я впав на якісь теплі людські тіла і втратив свідомість. Як довго я лежав без свідомості, я не знав. Потім в темряві я якось оклигав. Мені здалося, що я був в іншому світі, тому що згадав, що мене розстрілювали. Перше враження було, що у мене дуже оніміли ноги і одна рука. Дуже боліли, аж пекли вони. У роті було повно солоної теплої крові. На мені лежало щось дуже важке. Це тягар я потроху зсунув з себе. Це був труп розстріляного біберецкого адвоката Кульчицького, який нас під вечір переконував не бігти, тому що він знав більшовицькі кодекси. У мене були прострелені обидві щоки, і лежав я на трупах. Хтось в цій купі трупів ще хрипів. Джерело: likeme.pp.ua
  11. Війна для більшості розпочнеться з прильотом першої 152мм у свій двір. (с) Геннадій Москаль
  12. Це в обох випадках про одного й того ж бота. Накидав однакових повідомлень в 10 темах. Замахався видаляти.
  13. Він наказав довго жити
  14. #вимагаюімпічмент #вимагаютрибунал А хочете я вам розповім закулісну гру нашого гівноком... (Господи прости, обіцяла собі зменшувати матюки) головнокомандувача Як не хочете я все одно розкажу: Значицця так: 13го числа цього місяця на розтяжці підривається один наш боєць - матьорий, шматований, бачивший пекло Мир! Особисто для мене це був удар під дих, бо коли гинуть ті, кого ти знаєш - це боляче в рази - якщо чесно. Він загинув майже миттєво і довго не мучився. І ладно б сам там підірвався, але ж ніт!!! Він спортив всю картину нашому головному божку, очманілому від власної значущості і потягнув за собою цілу низку з жоп, які відверто портять образ нашого святоші. Зрозуміло, що хлопці пішли витягати своїх, бо навіть своїх мертвих нормальні військові й медики не кидають. Це фундаментальне правило війни, кит, на якому базуються всі армії світу - і не дарма!!! Ти не кинув своїх і тебе не кинуть так само!!! Все!!! Це гарантія для всіх і кожного окремо і базис, на якому будується єдність і довіра в кожному підрозділі!!! Хлопці отримали від ворожої сторони зелений коридор, вдягнули відповідні знаки опізнавання і пішли. Але ж всі ми пам'ятаємо Ілловайськ і рашівський зелений коридор? Ну, десь так відбулося і тут - була розстріляна медична група. Одного медика вбито, військового, що показував місце розташування тіла - поранено. Майже добу - не було жодної реакції на ці події від президента. Жодної!!! Вже навіть інші держави виразили співчуття і обурення, а наше все мовчало. Суспільство кипіло! Кипіло на стільки, що йому все ж ДОВЕЛОСЯ шото нявкать. Він зняв для охлоса черговий ролік про "беру під свій контроль" і пішов далі плюхаться в морьці. Охлос зайшовся в щасливому вереску, мовляв, Боооожеееее! Під свій контроль! Святий!!! Але ж всі розуміють, що пизді...(не матюкаюсь) говорити не мішки ворочати. А мішки наш вова ворочати не любить та й не вміє від слова зовсім. В общім, ситуацію з тілом вбитого розвідника розрулюють всі, окрім вови, який взяв цю ситуацію під контроль і благополучно повісив її собі на ху...(не матюкаюсь) ту частину тіла, якою грав на роялі! З тілом Миколая - медика абсолютно така сама ситуація, але трохи складніше. Його довго не віддавали, знущалися над тілом, і врешті віддали. Але! Президент не приймав жодної участі! ЖОДНОЇ!!! В чому заключався його "контроль" - для всієї країни ЗАГАДКА!!! За всією цією канєтєллю всі забувають про одну людину, яка отримала поранення і залишилася живою. Там!!! Під палючим сонцем, зтікаючи кров'ю під нестерпний біль без води і їжі. Він став чумуданом без ручки президенту, який освідомлено, чи по повній дурості грає на стороні ворога! Три дні відбувається повний - абсолютно повний мороз від всіх, хто міг би і мав за всіма законами війни, держави і людяності його рятувати!!! А тепер уявіть себе на його місці??? Він не кинув свого побратима і пішов витягати його мертве тіло, знаючи на 100відсотків, що він мертвий. А його живого кинули!!! Живого!!! І всі про це знали!!! Всі ми бачили кадри з безпілотника!!! Ми його бачили живим!!! А найстрашніше те, що він знав, що всі знають, що він живий. Він бачив безпілотник і знав, що його побачили! Він знав, що його побачили, і чекав, що його врятують!!! Але чотири дні (можливо й більше) він повільно вмирав, і жодна собака за ним не прийшла!!! Уявіть собі хоч на мить його думки і відчуття!!! Уявіть хоч на мить відчуття його батька й мами??? Уявіть хоч на мить відчуття двох його донечок і дружини??? - Кров холоне в жилах. Я зараз сильно вибачаюсь, що це скажу, але навіть сепари проявили співчуття і аху(не матюкаюсь) офігіння від цієї наруги!!! Він помер в таких муках, які й не снилися жодному з цих вибляд..(не матюкаюсь), уйоб..(не матюкаюсь) я не можу підібрати нормальних слів. Не можу!!! ВСІ ЦІ ДНІ ПРЕЗИДЕНТ НЕ ПОВОРУХНУВ І ПАЛЬЦЕМ!!! А доля Яріка цікавила лише побратимів і волонтерів, які замість голови держави і командування з'ясовували де він і як його витягати! Зате командування на всіх каналах мордою світило і розказувало про підлість сепарів - ага!!! Так от, може хто не знає, але президент будь-якої держави обіймає дві посади. Одну цивільну - це безпосередньо президентську, на якій він займається цивільними справами. І друга військова - верховний головнокомандувач війська державного! Це не просто військова посада - це найголовніша військова посада у державі! І мені начхати хотів вова, чи не хотів до президентства ще й військові повноваження - то вже його проблеми, бо роль головнокомандувача військом йде в базовому комплекті до зручного крісла, корабельних сосєн, аналу і прочих президентських пряників і ніштяків!!! І він має зрозуміти, що не прийшов погратися в президента і запхнути за пояс всіх його кривдників, починаючи з дитячого садочка, а в першу чергу нести відповідальність за всю державу!!! Я вам скажу чесно, обрати у свої головнокомандувачі під час війни людину, яка не служила в армії взагалі ніяк, і навіть уявлення сопливого не має що то взагалі таке - було м'яко кажучи халатно, але питання не в цьому. Так от, головнокомандувач - це військова людина і має підкорятися такому самому уставу, як і всі інші військові за виключенням розширених повноважень. Все!!! В армії не має двох тлумачень уставу - там все чітко! І все, що поза уставом - злочин!!! Головнокомандувач так само несе військову кримінальну відповідальність за злочинні дії, чи таку саму злочинну бездіяльність, яка призводить до загибелі особового складу. У випадку із Яріком це халатне знищення - потужної бойової одиниці, з безцінним досвідом, на становлення якого (освіту, навчання, обмундирування, утримання, досвід й купу іншого) держава витрачала немалі кошти!!! І така його смерть - це військовий ЗЛОЧИН!!! Якби Ярік вижив, він би продовжував нести службу на благо держави, а якби не зміг нести бойову службу - ділився б своїм безцінним досвідом з тими, хто її буде нести. Але держава наразі має підготувати нову бойову одиницю і витратити на це знов кошти і безцінний час. Прошу вибачення одразу за такий сухий і безсердечний текст (повірте, мені так болить, що аж вивертає нутрощами наружу) але я маю зараз оперувати сухим і холодним розумом, бо для закону не існує відчуттів - є лише факти! Головнокомандувач війська не зробив нічого, аби витягти своїх - живих, чи мертвих і це є військовий злочин!!! Я зараз хочу почути тих, хто під час евакуації українців з Китаю верещав про злочин "кидати своїх у біді", про злочин "неоказання допомоги" і про злочин "умисне залишення у біді")! Ну як вам? Заходить норм? Нічого поперек горлянки не стоїть??? Коли побратими і волонтери, які знали ситуацію зблизька почали підіймати хвилю-охвіс прип...(не матюкаюсь) президента збагнув, що пахне смаженим в усіх сенсах, а особливо накануні виборів і, зрозумівши, що виправити ситуацію вже не можна ніяк вабще - не придумав нічого кращого, ніж влаштувати українцям кіно-екшен в режимі реального часу, бо ж нічого іншого та пиздо...(не матюкаюсь) спільнота більше не вміє. Оскільки наш президент (Господи, прости) набокопорив на два житті вперед - було вочевидь вирішено змішати все, де обісрався президент до купи: і Луцьк і військових, і штурм, і співчуття, і витягання пораненого (!!! блєфового, правда але ж подвіг!!!...), і особистий контроль, і президентські пОступки (читай сакральну жертву), і навіть рекламу фільму якогось певно корєша - ну не пропадати ж задарма такій можливості, ще й за державний кошт!!! Я прям бачу, як знімальна група вирішує хто з підставних буде в автобусі, хто буде грати терориста, скільки їм буде коштувати його безбідне життя на якихось островах після рішення суду, тощо... Сценарій писався так щоб охлос аж просльозився від того, який наш хлопчик герой (по всіх фронтах, же обісрався, тепер по всіх тих фронтах і мала б бути реабілітація), який наш хлопчик чуйний, людяний, як він переживав за всіх і особисто спілкувався з терористом, намагався витягти вагітну і пораненого(!!!!) і навіть виконав умови. Сценарій писався так щоб в ньому були всі христоматійні персонажі для співчуття охлосу: вагітна жінка, діти, поранений (цей персонаж повертає нас до ситуації з Яріком), мальчік в трусиках, тощо... Нічого не нагадує? Нє? Але тут нічого немає смішного! Поки що терорист - це найманий, заручники основні і знакові липові, умови терориста смішні, штурм бутафорський, фейрверки безпечні, сценарій ху...(не матюкаюсь) фіговий, бо ж писався з колін. Тут маю зробити ремарку - я впевнена, що в автобусі були прості люди. Ті, що їхали по своїх справах і не здогадувалися, що їх чекає. Вибачте, що так цинічно скажу, але їх просто використали для більшої реалістичності картинки. Мені дуже шкода, що рідним і близьким цих людей довелося це пережити, а потім зрозуміти, що це був блєф і цирк від влади Ну не мали вони можливості відпрацювати сценарій стопіццот раз, тому всі кіноляпи й нестиковки на лице. Але ж в кіно кіноляпи піпл хаває, в житті - нє! Охлос хоч і тупий але не сліпий. Це поки що кіношкі спрацьовували. Але ж він же рано чи пізно зрозуміє, що охлос йому не вірить і він почне злитися, він почне йти далі. Путін, доречі, теж починав з кіношок, а потім були московські багатоповерхівки, Чечня, а потім був Беслан, норд-ост і все це тому, що люди бачать голого короля, а вони його дійсно бачать, можливо мовчать і бояться за різних причин, але бачать. А королю хочеться поваги, визнання, та поклонєнія. І він починає це брати силою!!! І, як би наш вова з трусів не вистрибував, люди все бачать, бо власна срака говорить завжди голосніше і переконливіше, ніж кіношка!!! А про те, що ця кіношка піплу не зайшла вова зрозумів за кілька годин після завершення вистави. Тому був запущений план "ЙО" і сьогоднішній ранок був відзнаменований прийняттям закону, який забороняє нашим військовим виконувати будь-які військові дії, окрім того, як сидіти рівно на сраці і грати роль мішені, чи пушечного м'яса! Не прописали, правда, куди чіпляти мішені на груди, чи спину, щоб на вєрняк, але я думаю за цим діло не стане. Звичайно це відповідь на смерть Мира, Колі і Яріка, і спроба звмилити очі, але хєр вам (ой, не матюкаюсь) - фіг вам, виродки, закон зворотньої дії не має, тож звинуватити їх в тому, що вони діяли всупереч закону не вдасться і відмазати свої сраки від кримінальної відповідальності за вбивство Яріка - не вийде!!! Так-так!!! Вбивство, навмисне!!! Бо поранили його сепари, а вбили ці тварі і безпосередньо президент!!! І мені начхати абсолютно, чи він зробив це по незнанню, по власній тупості, чи освідомлено - начхати!!! Не знання закону не звільняє від відповідальності за його порушення - це правило діє на всіх абсолютно громадян держави і на президента в тому числі. Бо дії президента нашої держави абсолютно нелогічні до тих пір, доти розглядати їх в площині українських інтересів, але все стає на свої місця і лягає в більш ніж логічний ланцюг, якщо розглядати їх через призму інтересів ворога. Я не буду насилати прокльони на нього, бо стільки прокльонів, скільки він отримав від всіх нас, поки ми чекали і молилися, щоб Ярік був живий, йому вистачить на сім поколіннь перевертатися догори дригом в житті і смерті! Най живе своє ганебне життя! Але відповість за всіма законами держави, а потім за законом Божим!!! Сьогодні відбулося поховання сержанта Журавель Ярослава Сергійовича, який народився 8 березня 1980 року і поклав своє життя за Україну, яку любив понад усе! Я прошу вас, помоліться за спасіння його душі і не кидайте його самого хоча б зараз! Спи спокійно вже друже!!! Ти зробив більше, ніж міг! Ти залишишся назавжди одним з найкращих синів України. Я сподіваюсь, що твоя смерть не буде марною, а стане останнім цвяхом у труні зеленої мразі - ворога України! Мученицьку смерть Ярослава я покладаю цілком і повністю на всіх тих, хто мав і не врятував його. Я вимагаю відкрити кримінальні провадження і притягнути до військового трибуналу тих осіб, які мали повноваження і не зробили нічого, аби врятувати сержанта Журавель. Я вимагаю вже навіть не відставки президента, я вимагаю ганебного імпічменту і трибуналу проти особи, що діє в інтересах ворога і вчинила цей цинічний військовий злочин, а саме проти діючого президента України Зеленського Володимира Олександровича. Слава Україні!!! Слава її героям!!! Смерть ворогам!!! Upd: для тих, хто питає мене в особистих і коментах "це все добре, а до чого тут президент, адже в хлопців є беспосерні командири і командування?" я відповім: Як я вже писала вище в армії немає двох тлумачень. Є чітка ієрархія і кожен має виконувати свою роботу, відповідно до уставу і не має порушувати наказів вищестоячого начальство. І все було б саме так, і безпосереднє командування несло б повну особисту відповідальність за цей злочин, якби не одне "але". Верховний головнокомандувач взяв ситуацію під свій особистий контроль на всю країну. Кожне слово президента - це офіційна заява, а не пук у повітря. Для військових ця заява означає, що президент переводить цю ситуацію в ручне особисте управління і бере на себе відповідальність за плин цієї справи. Вона означає, що військові підлеглі отримали усний НАКАЗ від президента не робити ніяких тєлодвіженій без узгодження з верховним. Вона означає, що вся інформація з усіх джерел має зтікатися до верховного головнокомандувача, а він приймає рішення по подальшим діям і віддає накази вниз! А інформація зтікалася - я вас запевняю! Інше питання, чи хотів її знати верховний - ну то все одно не звільняє його від відповідальності. Підозрюю, що саме через цю заяву командування трохи "злякалось" і вирішило не проявляти ініціативи, бо команди "рятувати" від "нього" немає, а підставляти свою дупу під нєгодованіє вєрховного ніхто не хоче - фіг його знає, яка вожжа йому попаде під хвіст, а в армії ініціатива зазвичай імєєт ініціатора!!! https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1154963328206862&id=100010796172005
×
×
  • Создать...