Юрий Нороха

А Ви не втомилися від війни ? Шось я не помню за 5 років шоб Ви передали допомогу бійцям !!!

Він - громадянин Ізраїлю, нині воїн 24 окремого штурмового батальйону ЗСУ "Айдар" Коли побачив, що Україна розпочала свою боротьбу за незалежність і суверенність, зрозумів, що це і його боротьба також!!!

Батько морпіха емоційно звернувся до Зеленського Эдуард Литвиненко А теперь, действуй, Верховный! Четверо погибших! В раз! Погибших на фоне ваших слов о "прекратить стрелять", "поговорим о русском языке Донбасу", "снимем блокаду", "Путин - охеренный мужик" (слова твоего дружбана Шефира). Ты дошел до края, Верховный! Вставай, поднимай жопу своих помощников. Четыре помощника - Богдан, Шефир, Кошевой, Разумков, Жидков-тамбовский-волк - кого хочешь выбирай. Пусть перед этим на холодных столах мариупольского морга твои помощники оденут четыре сшитых тела в их последний камуфляж. Отворачиваясь от их закрытых глаз, оденут на тела запрещённые очкастыми уродами, но такие любимые бойцами морпеховские тельники. И пусть эти помощники, в подтяжках фирмы "POHUI" - каждый из них сопровождает тело погибшего. Четыре погибших - четыре помощника в разные города Украины. И пусть мамы погибших выцарапывают тебе волосы и глаза, пусть их вой над страшной могильной ямой стоит в душах твоих шестерок, пока они живы. И пусть они ответят матерям погибших - ЗА ЧТО и ПОЧЕМУ погибли их мальчики. Ты проснулся, засунул ноги в теплые тапочки и спросонья черканул свою подпись под призывом к Меркель, Макрону и Путину собраться и обсудить случившийся ай-яй-яй! ОБСУДИТЬ??????? Ребята этого первого Феодосийского батальона морской пехоты - крайние среди украинских воинских частей Крыма, не сдавшихся русским оккупантам. Они вышли в Украину отомстить и победить! Вернуть Луганск, Донецк, Крым, Севастополь, родную Феодосию! Ты, Верховный, призываешь их просто не стрелять??? Поезжай, похорони этих ребят, и скажи об этом их мамам... Скажи, что ты не забудешь, что сделаешь всё возможное, что виновные понесут... И обязательно подставь плечо под гроб, когда мальчика будут нести на кладбище. И помощникам своим скажи.... И тогда, может быть в ваших трусливых желудках, изъеденных спиртным, выпитым при развлечении местных и российских политиков-олигархов, колыхнется тошнота от собственной паскудной жизни. Станьте на колени, любители не стрелять. Смертный грех на вас - соучастие в убийстве.. ДО ПОМСТИ! "Don", отец морпеха. P.S. НЕПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ЖУРНАЛИШКИ!!! НЕ ПИШИТЕ В РЕПОСТАХ "ОТЕЦ ПОГИБШЕГО МОРПЕХА". МОЙ СЫН ЖИВ И ВМЕСТЕ СО ВСЕМИ ВОИНАМИ ПРИБЛИЖАЕТ НАШУ ПОБЕДУ!!! СЛАВА УКРАИНЕ!!! ПОГИБШИМ - ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!

ОНИ УХОДЯТ... Документ, на который я ссылаюсь ниже, мне переслали друзья – военные, взяв его у «Українських націонал-патріотів». В Генштабе уже ищут крайнего и придумывают, куда перевести стрелки и какие мероприятия изобрести для изображения бурной деятельности. Но набор возможностей крайне узок и уже затерт до дыр: офицерам МПЗ – провести «опитування», беседы, лекции, танцы с бубном, целовать всех в уста, которыми они не говорят по фламандски… Командирам – усилить, углубить, расширить, посмотреть на себя в зеркало… Кадровикам – проанализировать, сравнить, увеличить, подать пропозиции…Главным начальникам – слава и контроль. А цифры серьезные… С начала года уволилось 9386 контрактников, из них 7570 (71%) мягко говоря «не виявило бажання» укладывать новый контракт, то есть, прямо говоря, показали военной службе «фак ю» (как писал Иосиф Бродиский в своем «Письме генералу Z»: «Генерал! Ваши карты – дерьмо. Я пас!»). Чтобы представить себе это наяву – представьте армейскую парадную «коробку» (10 на 20 военных) на Крещатике, проходящую маршем мимо трибуны со стоящим на ней Верховным Главнокомандующим. Тридцать восемь «коробок»! Боевая прославленная пехота – 6277 военнослужащих (тридцать одна «коробка»). Воюющие с первого дня славная 72-я бригада – 471 человек, 92-я бригада – 310, 128-я горнопехотная – 288, 30-я бригада – 205, 24 бригада – 204, 26-я арта – 145. Следом 25-я десантно-штурмовая – 169 (всего ДШВ - 522), морпехи 36-й бригады – 245… Силы Специальных операций - 147. Элита и гордость армии. Официально и неофициально общаясь с увольняющимися, в некоторой мере пропустив эти проблемы через себя – позвольте заметить! С 2014 по 2019 год родилась новая каста военных – выпускники Львовской и Одесской академий, условно от 1991 до 1997 года рождения, умеющие вести за собой, знающие оружие и технику, умеющие делать главное – то, что необходимо на войне – воевать. Без лишних слов и старой совдеповской придури. Именно для этих ребят слова «мы же братья» и «один народ» являются не просто пустым звуком, а оскорблением, а слова «моя Украина», «моя родина» и «побратим» – священными, которые не говорятся просто так. Кровь этих ребят-офицеров, нового поколения офицеров Украины – от Станицы Луганской и до Широкино… 80% солдат и сержантов доверяют им практически абсолютно, делят с ними и друг с другом хлеб, воду, боеприпасы и гуманитарную помощь. Но солдаты уходят. 1. Люди увольняются из Вооруженных Сил, когда впереди стена из беспросветных проблем, из которых нет выхода. Когда на километр ВОПа – 6-10 бойцов (плюс госпиталь, плюс отпуск, плюс видрядження, плюс "аватары", плюс - находящиеся по разным причинам на ТПУ), а тем, кто в тылу – похер (глубоко)! 2. Люди увольняются, когда, выйдя из АТО/ООС их сразу селят на полигонах в рваные палатки по уши в воде, и – ни отпуска, ни отдыха. 3. Люди увольняются, когда в тылу над ними издеваются водители маршруток, чиновники в собесах и государственных учреждениях, детских садиках и начальных школах для их детей. 4. Люди увольняются, когда в третий-четвертый раз пропадает в высших штабах подання на нагородження, а в штабах ОТУ прибавляется орденоносцев. Когда боевым орденом «За мужество» награждают народную депутатшу Татьяну Чорновол, а твой сосед по ВОПУ, РОПУ или землянке имеет только контузию и самодельный значок от командования бригады как высшую награду. 5. Люди увольняются потому, что Приват-банк сливает сепарам все данные, которые ты им дал о себе и семье, оформляя зарплатную карточку, а местная администрация сливает на ту сторону все твои данные из списка голосующих на выборах. 6. Люди увольняются потому, что их «корочка» УБД такого же цвета и размера, как и документ «гвардейца», «прокурора», «полицая», крышующих контрабанду и спекуляцию (или просто по договоренности глядящих в этот момент в другую сторону). Сказав им это в лицо ты можешь провести несколько ночей, месяцев или лет в уютном домике с зарешетчатым окошком. 7. Люди увольняются потому, что их льготы на землю, строительство, лечение и протезирование – пустой звук и насмешка, особенно когда землю в Киеве получает голодавшая до ожирения в российских застенках Гадя Савченко, а не твой знакомый инвалид-АТОшник. И ты понимаешь – не дай бог тебе стать инвалидом или получить ранение – семья наплачется, можно тихо ползти в госпиталь на вечное поселение. 8. Солдаты увольняются потому, что, приехав в отпуск они видят не праздник новоселья для них, а убитую родительскую «двушку» или старый дом в селе, заботы по поддержанию которого в божеском виде ложатся на плечи жены, пока ты – там. 9. В воюющей стране солдаты увольняются потому, что из войны с противником на передке эта битва превратилась в сражение с бумажками, журналами, планами, ведомостями, входящими и исходящими телеграммами с категоричным "Про виконання доповисты "до позавчера". Когда мозоль на пальце от авторучки круче и толще мозоля от спускового крючка! 10. Солдаты увольняются потому, что политическая верхушка, во время войны подставив и сделав крайним за гибель людей генерала В.Назарова и забывшая во время президентской гонки начальника Генштаба В.Муженко, воюющего все пять лет, и даже не поблагодарившая и не наградившая его, может так же подставить, забыть, посадить каждого из этих солдат. 11. Люди увольняются потому, что в их проблемы в большинстве случаев вникает максимум – комбат, а остальные начальники бажают «трыматися!» (словечко еще из Крыма-2014). Потому что когда министр обороны во время войны защищает докторскую диссертацию (кто САМОСТОЯТЕЛЬНО писал диплом магистра или кандидата наук – поймет о каких усилиях идет речь) и награждает себя пистолетом Глок-19 (ценой 800-1500 долл.), премьер-министра – гангстерским Томсоном, а левых людишек – судей, депутатов – пистолетами (при чем военному о такой награде даже мечтать не стоит) – тогда понятие офицерской чести принимает форму скрученной в тугой рулончик бумажки, с усилием засунутой сам знаешь куда… (И кто-то удивляется тому, что после этого министра вроде как бы толкнули?). 12. Солдаты увольняются потому, что для значительной части населения их страны – это чужая война, а твой враг – это не их враг, «ты просто ничего не понимаешь, это политики столкнули и зарабатывают на крови, и просто надо перестать стрелять». 13. Солдаты увольняются потому, что их Верховный Главнокомандующий вместе со все 95-квартальной шоблой и креативными менеджерами «Приват-Банка» пять лет успешно косящий от армии, вместе с назначенными им ручнорежимными руководителями ГШ, СБУ, СВР, ОПУ и остальной проституирующей братией «разводят» войска, демонтируют укрепления (слова одного из генералов Б: «бойцы не оставляли никакие позиции и даже "улучшили положение" (а что, до этого был 3.14-здец? Тогда почему никто за этот 3,14-здец не в ответе???), возвращают Россию в ПАСЕ и на Донбасс. «…Генерал! И теперь у меня – мандраж. Не пойму, отчего: от стыда ль, от страха ль?... Оттого, наверно, что повар ваш не разбирает, где соль, где сахар. Генерал! Ералаш перерос в бардак…» (Иосиф Бродский. Письмо генералу Z. (1968) P.S. Беря в руки очередной бубен, чтобы спеть уходящему из окопа домой солдату о том, что «все будет хорошо», рисуя новые таблицы с кадровыми «диевыми заходами» и «инструкторско-методическими занятиями», вспомните о тех, кто в августе 2014-го паковал чемоданы с незадекларированными коллекциями часов и картин, нервно поглядывая на взлетающие в тихую Европу из Жулян и из Борисполя лайнеры. Это не их война, и они будут махать рукой в иллюминаторе улетающего аэробуса, когда война из луганской и донецкой области приползет на их пустующие, вовремя проданные дачи и коттеджи под Киевом… И останутся только не желающие войны и невоевавшие диванные любители диджитализации, лиги смеха, сватов и вечернего квартала. Повестки уже разосланы? Военком с верными «псами Авакова» уже стучит в их двери? Позывной «Don» (Статья носит характер оценочного суждени https://enigma.ua/articles/oni-ukhodyat

Хлопці на місцях війна триває . На передню лінію є потреба Плівка щільна (чорна) цвяхи 50 i 100 сотки скоби будівельні для колод (бліндаж) засіб від укусу бджіл ( просто капец !) Знову медицына просить - від голови від нежиті. вушні краплі від растройства ( життя в окопах !) засіб для чищення зброї І Ваші молитви !! З повагою Фронтові волонтери

??

Немо защо ! Вам дякуемо ! Наречи знову до Вас збираемося на "курорт"

продано

Продам охотничье ружье полуавтомат ТОЗ 87-03М 2000 г. 12 калибр. Патронник 70 мм, патронов 4+1. три сменные насадки - цилиндр, получок, чок . Вес 3,2 кг. Ствол хромированный, в идеальном состоянии. Бой прекрасный, дерево орех. Настрел небольшой, около 500 патронов. Не дружит с самозарядом, Куплен 2002 г. В одних руках . Только под зелёнку !.

Боєць одного з підрозділів ЗСУ Пряма мова .. "давайте поговорим о самом грустном чему в армии не учат во приоре , но от чего гибли дивизии при форсировании Днепра , Южного буга , Днестра . Догадались о чем речь пойдет - правильно о плавании . И так неделю как вернулся с соревнований по Полиатлону проходившему во Львове . Соревновались в стрельбе (я естественно рекорд ДПСУ установил), беге (ну бегать то все умеют слава богу), метании гранаты(граната кстати с ручкой спортивная оказалась) , подтягивании ( и тут хочу поздравить город Измаил предстовитель которого тоже установил рекорд ДПСУ подтянувшись 30 раз , ну и плавание ( а вот тут распишу поподробнее ). И так то что я хорошо стреляю это все знают , а вот то что меня два года в возрасте с 12 лет до 14 лет мастера спорта в бассейне плавать учили я упустил . В итоге моё лучшее достижение второе место на первенстве ДПСУ в Офицерском Троебории (стрельба , плавание , бег ). Так что рассказываю о том как мы плавали во Львове . Старшая возростная группа от 40 до 50 лет начала заплывы , именно в этой группе сосредоточились спортсмены плавцы все плыли в очках технично и быстро , затем состоялись заплывы второй возростной группы от 30 до 40 лет половина спортсменов плыла в очках другая половина держала голову выше воды соотвецтвенно результаты были похуже , а вот потом началось чтото неописуемое при старте первой возростной группы от 20 до 30 лет четверть участников отказалась от старта по причине не умения плавать еще четверть стартовала но не дошла до финиша( и это на 100 м дистанции)остальные все плыли без очков с гордо торчашими из воды головами соотвецтвенно о результатах не могло быть и речи . ВЫВОД. Посути мы имеем мину замедленного действия вся молодеж бонально не умеет плавать , и если им дадут приказ форсировать даже Северский Данец не то что Днепр я уверен утонут все . При савке культивировалось упрожнение заплыв в бассейне в обмундировании с оружием за спиной , я сначала недоумевал зачем такое извращение выдумали , а теперь вот и сам бы ввёл в обязательную подготовку всех учебок подобное упрожнение , учитывая наш театр военных действий весь изрезанный речками подобные навыки лишними не будут."

https://novynarnia.com/2017/11/16/hrest-i-kosti-pid-piskami-narodniy-memorial-po-dorozi-na-donetsk-vstanovleniy-pomilkovo/ Хрест і кості під Пісками: “народний меморіал” по дорозі на Донецьк встановлений помилково Ця трагічна плутанина почалася боїв літа-осені 2014 року під селом Піски Донецької області, що спливали кров’ю. Два спалені окупантами танки ЗСУ, дві історії українських бійців, які загинули в різний час, але за схожих обставин в одному районі, наклалися одна на одну. “Новинарня” спробувала розібратися в цьому детективі. Отримавши відповіді на запити з Генштабу ЗСУ та 93 омбр, ми дійшли висновків: хрест між селами Нетайлове і Первомайське – на честь загиблого нібито в цьому місці танка капітана Лавренка із 93-ї механізованої бригади – встановлений тут помилково. Спалений танк, який донедавна стояв біля цього хреста й нещодавно був перевезений у Покровськ, належав не 93-й, а 17-й танковій бригаді. І в ньому загинув не весь екіпаж, як пишуть ЗМІ, а – за офіційними даними – один військовий. При цьому в Генштабі називають інакше прізвище, ніж те, що наразі фігурує в мартирологах. І не згадують, що там же й тоді ж загинули ще четверо добровольців міліцейського батальйону “Дніпра-1”. Крім того, з офіційних відповідей випливає, що шум у соцмережах про непоховані останки воїнів, начебто знайдені на місці танка нещодавно, не має під собою підстав. Але кістки під танком знайшли. Ця історія засвідчує, наскільки багато плутанини в офіційній інформації щодо втрат серед українських воїнів під час “гарячої фази” війни – у 2014-2015 роках. Тоді, коли лік загиблих ішов щодня на десятки. автор: Дмитро Лиховій Київ – Донецька область Народний меморіал Похмура сльота. Розбитою дорогою, що веде з Карлівки через Нетайлове і Первомайське у фронтові Піски, зрідка проїздять машини українських військових та волонтерів. Проминули село Нетайлове. Первомайське ще не почалося. Обабіч шляху – голі дерева, сухостій. З правого боку – поле. Фото: Новинарня Аж ось по ліву руку і він – хрест із нержавійки. З блискучою табличкою. Різьбленим дерев’яним розп’яттям. На всіх раменах – збляклі вологі прапори, рушник із вишиваним принтом. Старіші й новіші штучні квіти та гірлянди, зо п’ять могильних вінків. Один вітром віднесло за кілька метрів – “Пам’ятаємо, скорбимо. Від вінничан”. Піднімаю, кладу до хреста. Фото: Новинарня Це не могила. Поруч із цим місцем, на дорозі, у 2014 році сепари підбили український танк. Не просто підбили – знищили. Спалили. Імовірно, детонував боєкомплект. Відео: Питання – коли підбили і чий саме танк? Хто саме тут загинув? Напис на хресті, як ми вже знаємо, не відповідає дійсним обставинам. Т-64 залишався на місці загибелі три роки. Лише іржава база з гуслянками. Опорні котки – і ті не всі на місці. У фатальному бою башту танка відірвало і відкинуло на десяток метрів – такий потужний був вибух. Кажуть, її забрали в музей у Дніпро за рік чи за два. А остов спаленого Т-64 вивезли звідси нещодавно, 12 вересня 2017-го. “Евакуювали” до Покровська. Про нього тепер нагадує заглибина в асфальті – там, де з днища танка вдарила вибухова хвиля. Фото: Новинарня “У Покровську з цього танка зроблять пам’ятник. Танк стане частиною Меморіалу гідності”, – розповідала тоді в коментарі “Армії FM” керівник прес-служби ОТУ “Донецьк” Анастасія Соколова. “Ініціатором створення меморіалу є міська рада Покровська. Вони проводять розробку ідеї ансамблю… Зараз є пам’ятник афганцям, планується пам’ятник чорнобильцям, зараз планується пам’ятник військовим АТО. Танк хочуть залишити таким, який він є зараз. Його трохи почистять, але особливих змін ніхто робити не буде. Ця пам’ятка залишиться як нагадування про події, які стались у зоні АТО”, – сказала Соколова. Підбитий під пісками танк Т-64 піднімають на трал, щоб повезти в Покровськ. Фото: 06239.com.ua “Евакуацію” розбитого танка з-під Первомайського і Пісок схвалили не всі. В соцмережах було багато критичних зауважень, аж до різких обвинувачень влади в черговій “зраді”. Лейтмотив коментарів – “не слід тривожити померлих”, “хай би там і був меморіал”, “треба залишити танк на місці останнього бою” тощо. Справді, згорілий Т-64 за ці роки справді перетворився на народний матеріал. Сюди приїздили волонтери, учасники патріотичних автопробігів, військові з різних підрозділів та банальні “АТО-туристи”. Клали квіти, крашанки, ставили свічки, лампадки, прапорці, в’язали стрічки. На передку написали під трафарет: “Они отдали жизнь за Украину”. Окремою традицією стало покладання на розбиту броню цигарок і чарок з горілкою – “для хлопців”. Інші заїжджі їх не чіпали. Поминають не там Напис на табличці з нержавійки на хресті: “21.07.2014 РОКУ ЕКІПАЖ ТАНКУ 93 ОМБР КОМАНДИР ЕКІПАЖУ К-Н ЛАВРИНЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ НАВІДНИК – МОЛ. С-Т ВОХРАМЕЄВ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ МЕХАНІК-ВОДІЙ – СТ. СОЛДАТ КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАННДРОВИЧ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАШЕ МАЙБУТНЄ. ГЕРОЯМ СЛАВА!!!” Фото: Новинарня Невідомо, хто робив цей напис. Але він хибний. Капітан 93-ї механізованої бригади, який загинув 21 липня 2014 року в районі Пісок – не Лавриненко, а Лавренко. Молодший сержант, навідник – Вохромєєв. І загинув екіпаж Олександра Лавренка не тут, а приблизно за 5 км далі по трасі – на в’їзді в самі Піски, біля блокпосту “Республіка Міст”. Тоді танкова рота 31-річного Олександра Лавренка разом із механізованим взводом вела бій з метою захоплення і знищення блокпосту терористів біля Пісок, аби закріпитися в селі й розірвати кільце оточення навколо підрозділів, які захищали Донецький аеропорт (відео терористів “ДНР”). Олександр Лавренко. Фото з ФБ президента України Екіпаж Лавренка підбив танк “сепарів”, знищив два автобуси і кілька кулеметних точок. Надалі – прикривав евакуацію поранених. Коли бойовики почали контратаку, “шістдесятчетвірка” Лавренка перша висунулася на рубіж, знищивши дві мінометні обслуги бойовиків. Маневруючи під вогнем противника, танк потрапив на замаскований фугас. Внаслідок вибуху молодший сержант Олександр Вохромеєв та солдат Андрій Кулягін загинули, а капітан Олександр Лавренко отримав тяжкі поранення. Щоб не потрапити до полону сепаратистів та не допустити захоплення ними бойової машини капітан Олександр Лавренко підірвав себе разом з танком. Завдяки сміливим діям екіпажу Лавренка вдалося не допустити контратаки підрозділу бойовиків “ДНР” “Кальміус”, що дало змогу підрозділу батальйонної тактичної групи 93-ї бригади ЗСУ закріпитися в районі села Піски. Підбитий танк капітана Лавренка За мужність та героїзм Вохромєєв і Кулягін були нагороджені орденами “За мужність” III ступеня (посмертно). Капітан Лавренко посмертно удостоєний звання Герой України та ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Читайте також: Танкіст Олександр Лавренко: історія Героя Однак ще раз варто підкреслити: екіпаж капітана Лавренка з в/ч А1302 давав останній бій “оркам” в іншому місці – біля Пісок. “Танк, в якому загинув екіпаж героя України капітана Лавренка Олександра з військової частини А1302, було знищено біля населеного пункту Піски Донецької області”, – заявили в Генштабі ЗСУ. Натомість між Нетайловим і Первомайським “меморіалізували” інший танк – не 93-ї механізованої бригади, а 17-ї танкової. Який був підбитий в інший час і за інших обставин. Тож, виходить, біля хреста вшановують не тих, хто загинув на цьому місці. Начальник групи цивільно-військового співробітництва 93-ї бригади капітан Ігор Ушаков, позивний “Добрий”, у коментарі “Новинарні” розповів: “Танк [під Нетайловим] до нас не має ніякого відношення. Дійсно, ми там воювали, але це танк 17-ї танкової бригади. Хоча ми спершу ми думали, що це наш”. “Хрест вводить в оману. Але там був танк не Лавренка. Його танк загинув на іншій стороні – він заблукав і вийшов на сторону сепарів…” – розповів Ушаков. За його словами, меморіал на місці загибелі екіпажу капітана Лавренка – ближче до Донецька – можна буде зробити тоді, коли “ми будемо в Донецьку”. Хто загинув під Нетайловим Начальник прес-служби ОТУ “Донецьк” Анастасія Соколова, розповідаючи про евакуацію Т-64 з-під Нетайлового/Первомайського, зазначила, що танк було підбито 14 вересня 2014 року, і в тому бою загинуло вісім військовослужбовців – із батальйону міліції “Дніпро-1” та 17-ї бригади Збройних сил України. Якщо підняти архіви, то ЗМІ повідомляли про смерть і дев’яти наших силовиків. Однак офіційні джерела не підтверджують загибель на цьому місці восьми чи дев’яти людей. На роковини трагедії, 14.09.2015, під Нетайлове приїздили ветерани “Дніпра”, які розповіли, що в бою 14 вересня загинуло четверо добровольців свого підрозділу та двоє військових ЗСУ. Вікіпедія подає прізвища чотирьох бійців 5-ї роти добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1”, загиблих 14 вересня 2014-го в зіткненні з ворожою ДРГ: Віталій Українцев, Сергій Грачов, Віктор Кісловський, Олексій Чернишов. Також у розділі втрат в АТО відповідного тижня можна знайти загиблого на ім’я Габінет Олексій Миколайович. Солдат, навідник-оператор із 17-ї танкової бригади. Книга пам’яті (Memorybook.org.ua) подає дещо інше місце його загибелі, однак недалеке від Первомайського. “Загинув 14 вересня 2014 р. поблизу с. Тоненьке (Ясинуватський район) Донецької області під час оборони підходів до Донецького аеропорту, снаряд російських бойовиків потрапив у танк. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)”, – йдеться в профілі в “Книзі пам’яті”. Натомість Генштаб ЗСУ офіційно заявляє, що 14 вересня 2014 року в танку під Нетайловим загинув лише один військовий Збройних сил України, і це Сергій Габінець із 17 отбр. У ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТ “НОВИНАРНІ” СКАЗАНО: “В УПРАВЛІННІ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ СПІЛЬНО ЗІ СТРУКТУРНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ОПРАЦЬОВАНО ВАШ ЗАПИТ СТОСОВНО ОПРИЛЮДНЕНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЗМІ ЩОДО ЗАГИБЕЛІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗС УКРАЇНИ У 2014 РОЦІ У РАЙОНІ ПРОВЕДЕННЯ АТО. ПОВІДОМЛЯЄТЬСЯ, ЩО ДО МІСТА ПОКРОВСЬК ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ БУЛО ДОСТАВЛЕНО ТАНК 3 ВЗВОДУ 5 РОТИ 2 БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А3283 (17 ОТБР – “Н”). ЗАЗНАЧЕНИЙ ТАНК, У ВЕРЕСНІ 2014 РОКУ, ПІД ЧАС ПЕРЕМІЩЕННЯ, ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НЕТАЙЛОВЕ, ПОТРАПИВ У ЗАСІДКУ ТА БУВ ЗНИЩЕНИЙ ДРГ ПРОТИВНИКА. В РЕЗУЛЬТАТІ ЧОГО ЗАГИНУВ НАВІДНИК-ОПЕРАТОР СОЛДАТ ГАБІНЕЦЬ СЕРГІЙ, РЕШТА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЦЬОГО ЕКІПАЖУ ЗАЛИШИЛИСЬ ЖИВІ“. Отже, з екіпажу Т-64 17-ї криворізької бригади загинув лише один боєць. Але Габінет – Габінець, Олег – Сергій… Хто в даному випадку помиляється з ідентифікацією загиблого? До всього, в указі президента №282/2015 від 15 травня 2015 року про нагородження орденом “За мужність” ІІІ ступеня фігурує також Габінет Олег Миколайович. При цьому Вікіпедія й Книга пам’яті з посиланням на місцеві ЗМІ подають дані також про ще одного військового, загиблого 14 вересня (не факт, що поруч із танком 17-ї бригади і саме в цьому місці, але за дуже схожих обставин). Це Олександр Максимов, майор, старший офіцер відділення військового обліку Полтавського об’єднаного міського військового комісаріату, відряджений у зону АТО. “Загинув в Донецькій області, коли колона українських військових, яка прямувала разом з підкріпленням на блокпости, потрапила у засідку терористів; ворожа куля влучила офіцеру в голову”. Поховали 40-річного майора в рідній Полтаві. Загалом у неділю, 14 вересня 2014 року, в усій зоні АТО загинуло щонайменше 14 українських воїнів – такими є дані з відкритих джерел. Із них під Нетайловим – п’ять чи шість. Речник РНБО з питань АТО Андрій Лисенко тоді не міг назвати загальне число полеглих за день. Чиї кістки Власне, увагу до хреста “під Пісками” привернула ще одна колізія, відображена в ФБ-дописі громадської діячки Раїси Шматко. Перебуваючи на дорозі в районі Нетайлове-Первомайське вже після евакуації меморіального танка, Шматко з колегами, за їх словами, виявили у вирві кістки, які начебто належать загиблим у бойовій машині та не були помічені тими, хто обстежував місце трагедії після бою та після того, як танк забрали в Покровськ. “Я все розумію… але… те, що ми побачили, то не просто жах, то, навіть і не знаю, як назвати… Під танком залишилися останки загиблих бійців… Ми зібрали трохи кісток і поховали їх біля хреста… Від усього цього було задурно…” – ішлося в емоційному дописі. “А може, пора заховати ці останки з почестями? Чому то не зроблено було, коли забирали танк? Чому ще й досі? Як таке може бути? Що з нами, українці? А може, саме там потрібно зробити меморіал з танком? Вони ж загинули за всіх нас… Вони загинули саме там, їх останки там… Молоді бійці – їх було троє…” – повторила Шматко помилку тих, хто ставив хрест і робив напис на ньому. Саме під цим дописом ФБ-юзери нагнали найбільше “зради” й прокльонів на адресу президента та командування. Щоправда, були й ті, хто резонно запитував, чому пані Шматко не повідомила про виявлені останки (?) уповноваженим органам, які провели б необхідні в таких випадках експертизи. Натомість Раїса Шматко розповіла, що виявлені кості вони прикопали тут же, під хрестом. Знайдені кості. Фото: ФБ Раїса Шматко Чиї це були останки? Чи врахованого бійця?.. За даними місцевих ЗМІ, Олега Габінета поховали 23 вересня 2014 року на малій батьківщині в Кіровоградській області. “Провести в останню путь земляка, уродженця села Вільне П’ятихатського району Дніпропетровської області, який з 1990 року проживав у степовій Сасівці, танкіста Габінета Олега Миколайовича (1989 р. н.) зібралися на центральній площі селища [Компаніївка] сотні мешканців райцентру, представників територіальних громад Компаніївщини. Життя героя, батька двох дітей трагічно обірвалось в селі Піски, під Донецьком, під час оборони місцевого аеропорту. Як стверджують очевидці, екіпаж танка, де навідником гармати служив Олег, згорів дощенту від прямого попадання снаряду”, – писав тоді сайт persha.kr.ua. Капітан Ігор Ушаков із ЦВС 93-ї бригади розповів “Новинарні“, що вони стояли в районі загибелі танка під Нетайловим до 2016 року і досліджували його – нічиїх кісток там не бачили. “Там ми стояли в 2014-2016 роках. У 2015-му приїжджали, завантажили башту від цього танка. Її начебто відвезли в музей АТО в Дніпро. А сам остов… Всередину зазирали – він був порожній. А під танком ніхто не лазив… Наче не було там ніяких останків”, – каже “Добрий”. Фото: ФБ Раїса Шматко Натомість в Управлінні зв’язків з громадськістю ЗСУ зазначають: перевезення Т-64 з-під Нетайлового для створення меморіалу було ініційоване Покровською міськрадою разом із Покровською міською організацією ветеранів та інвалідів учасників АТО, і під час евакуації у вересні 2017 року “на місці перебування танка людських останків виявлено не було”. “…На момент обстеження танку та вилучення останків загиблих на цьому місті воїнів у 2014 році, було проведено відповідне обстеження місцевості навколо танку, а також самої бойової машини ззовні та всередині. Усі знайдені останки було зібрано та відправлено на ідентифікацію”, – заявили в Гештабі. “Разом з тим інформація щодо виявлення на місці знищення українського танка, після його евакуації, людських останків буде перевірена найближчим часом представниками пошукової групи гуманітарного проекту ЗС України «Евакуація 200». У разі виявлення людських останків їх буде ексгумовано та, з дотриманням усіх необхідних процедур, доправлено до міста Дніпра для проведення подальшої ідентифікації. Після проведення ідентифікації останки будуть передані родинам для поховання”, – зазначили в ГШ у листі до “Новинарні“.

Уважайте старость