Перейти к публикации

Павло

Пользователи
  • Публикации

    12
  • Зарегистрирован

  • Посещение

Репутация

0 Обычный
  1. Это не проповеди!Это конкретные статьи взятые с Церковных сайтов,для того что б КАРАВАН ДАЛЬШЕ ШЕЛ,А ПСЫ ДАЛЬШЕ ЛАЯЛИ.Исламская Народная мудрость....
  2. Ну а Вам слабо так отжечь?Кишка тонка?Али глоткою ток алкоголь способны употребить.... :sarcastic_hand:
  3. Культура твориться не однією людиною. Вона є надбанням багатьох людей, духовно споріднених між собою. Кожні двоє друзів утворюють у своєму спілкуванні певний культурний рівень і започатковують певні культурні значення. Так відбувається і в кожній сім’ї, в кожному суспільстві, в кожній організації, в кожному товаристві і в кожному народі. Люди не випадково об’єднуються один з одним, їх притягає один до одного схожість матеріальних та духовних інтересів; із цієї схожості виникає спілкування; тривале спілкування збільшує взаємну подібність і, якщо спілкування має творчий характер, то зростає і взаємне тяжіння, міцніє взаємний зв’язок. Цей зв’язок скріплюється традицією, яка передається із покоління в покоління. Так поступово виникає єдина і спільна для всіх культура. Найтісніше єднання людей виникає із їхньої духовної однорідності, зі схожого душевно-духовного укладу, зі схожої любові до єдиного і спільного, з єдиної долі, яка єднає людей у житті і смерті, з однакового бачення, з єдиної мови, із єдиної віри і спільної молитви. Саме таким є національне єднання людей. Національне почуття не тільки не суперечить християнству, але отримує від нього свій вищий смисл і підґрунтя; бо воно спричиняє єднання людей в дусі любові, і прикріпляє серця до вищого на землі – до дарів Святого Духа, які даруються кожному народу і своєрідно перетворюються кожним із них в історії і культурній творчості. Ось чому християнська культура здійснюється на землі саме як національна культура і націоналізм потрібно не засуджувати, а радісно і творчо сприймати. Кожний народ має інстинкт, даний йому від природи (а, значить – і від Бога) і дари Духа, які виливаються на нього від Творця усіх. У кожного народу інстинкт і дух живуть по-своєму і утворюють дорогоцінну своєрідність. Так, кожний народ по-своєму єднається у шлюбі, народжує, хворіє і помирає; по-своєму лінується, працює, хазяйнує і відпочиває; по-своєму сумує, плаче і нудьгує; по-своєму посміхається, сміється і радіє; по-своєму ходить і танцює; по-своєму співає і створює музику; по-своєму говорить, декламує, жартує і красномовствує; по-своєму спостерігає, споглядає і створює живопис; по-своєму досліджує, пізнає, міркує і доводить; по-своєму бідує, чинить благодійність і виявляє гостинність; по-своєму будує домівки і храми; по-своєму молиться і геройствує; по-своєму воює… Він по-своєму підноситься і падає духом; по-своєму організовується. У кожного народу інакше, своє почуття права і справедливості; інакший характер, інакша дисципліна; інакше уявлення про моральний ідеал; інакша політична мрія; інакший державний інстинкт. Словом, у кожного народу інакший і особливий душевний уклад і духовно-творчий акт. І в кожного народу – особлива, національно-зароджена, національно-виношена і національно-вистраждана культура. Таке становище – від природи і від історії. Таке становище в інстинкті і в дусі, і в усій культурній творчості. Так усім нам дано від Бога. І це добре. Це прекрасно. І це ніколи не було засуджене у Писанні. Різноманітні трави і квіти на полі. Різноманітні дерева, води і хмари. “Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі”(1 Кор. 15. 41.). Багатий і прекрасний сад Божий, щедрий різновидами, виблискує формами, сяє і радує різноманітністю. І кожному народові належить і бути, і красуватись, і Бога славити – по-своєму. І в самій цій розмаїтості – вже співається і підноситься хвала Творцю. І треба бути духовно сліпим і глухим, щоб не розуміти цього. Думка погасити цю різноманітність хвалінь, скасувати це багатство історичного саду Божого, звести все до одноманітного штампу, до “уніформи”, до рівності піску, до однаковості після того, як у світі вже засяяли духовні відмінності, - змогла б зародитись лише у хворобливій душі, від злісної, заздрісної судоми, або ж у мертвому і сліпому розумі. Така плоска і вульгарна, антикультурна і всеруйнівна ідея була б дійсним виявом безбожництва. Знайти її у християнстві, в Євангелії, в православ’ї – цілком неможливо. Бо ж християнство подарувало світові ідею особистісної, безсмертної душі, індивідуальної за своїм даром і за своєю відповідальністю, особливо у гріхах, самодіяльної у покаянні і любові, тобто ідею метафізичної своєрідності людини. Згідно з цим, ідея метафізичної своєрідності народу є лише правильним і послідовним розвитком християнського розуміння. Преп. Серафим Саровський говорив, що Бог піклується про кожну людину так, ніби вона у Нього – єдина. Це сказано про особистісну людину. А про індивідуальний народ? Що ж, хіба про нього Господь не піклується зовсім? Відкидає його, осуджує і прирікає? Кожну лілею зодягає в особливі і прекрасні ризи; про кожну пташку небесну пам’ятає і годує її; і все волосся на голові людини перераховує, а своєрідність народного життя проклинає, як початок зла, і відкидає, як гріх і мерзоту? Чи може християнин дотримуватися такого погляду? Кожний народ служить Богу так, як уміє – всією своєю історією, всією культурою, всією працею і співом своїм. Один народ служить творчо і процвітає духовно, а інший – не творчо, і духовно хворіє. Є такі народи, що перестають служити і стають шлаком історії; є й такі, що у своєму малому і убого-безпорадному служінні згасають, не досягнувши розквіту. А є й такі, що можуть здійснювати своє служіння під проводом іншого, духовно сильнішого народу… І ось націоналізм є впевненим і палким почуттям, правильним по суті і цінним у творчому відношенні, - що мій народ удостоївся дарів Святого Духа; що він прийняв їх своїм інстинктивним почуттям і творчо перетворив їх по-своєму; що внаслідок цього сила його велика і покликана у майбутньому до великих культурно-творчих звершень; що через це народові моєму належить культурна самостійність, як запорука величі і незалежність національно-державного буття; І в цьому почутті, правильному і глибокому, християнин правий і осудженню не підлягає. Це почуття обіймає всю його душу і плодотворно впливає на його культуру. Національне почуття є любов до історично-духовного образу і до творчого акту свого народу. Націоналізм – це віра в богоблагодатну силу свого народу, а тому – в його покликання. Націоналізм – це воля до його творчого розквіту в дарах Святого Духа. Націоналізм бачить свій народ перед лицем Божим, бачить його душу, його таланти, його недоліки, його історичну проблематику, його небезпеки і його спокуси. Націоналізм – це система вчинків, які є наслідком цієї любові, цієї віри, цієї волі, цього бачення. Ось чому істинний націоналізм не є темною антихристиянською пристрастю, він є духовним вогнем, який підносить людину до жертовного служіння, а народ – до духовного розквіту. Християнський націоналізм – це захоплення від бачення свого народу в плані Божому, в дарах Його Благодаті, на шляхах Його Царства. Це – подяка Богу за ці дари; але це – і скорбота за свій народ, якщо народ – не на висоті цих дарів. У національному почутті – джерело духовної гідності: національної, а через неї – і своєї, особистої. У ньому джерело єднання, - бо немає тіснішого і міцнішого єднання, як у дусі перед лицем Божим. У ньому джерело правосвідомості – цього почуття своєї правоти у глибокому і останньому вимірі, почуття своєї безумовної прив’язаності і зв’язаності, свого дому і свого правильного дерзновення. Націоналізм навчає і смиренню – у спогляданні недоліків і поразок свого народу (згадаймо покаянні вірші Хом'якова до Росії). Націоналізм відкриває людині очі і на національну своєрідність інших народів; він вчить не зневажати інші народи, а шанувати їхні духовні досягнення і їхнє національне почуття: бо ж і вони причетні до дарів Божих, і вони перетворили їх по-своєму. Так осмислений націоналізм вчить людину, що безнаціональність є духовною безґрунтовністю і безплідністю; що інтернаціоналізм є духовною хворобою і джерелом спокус; і що наднаціоналізм досяжний лише справжньому націоналісту. Бо ж створити щось прекрасне для всіх народів може лише той, хто ствердився у творчому акті свого народу. "Світовий геній" є завжди і перш за все національним генієм; а спроба стати "великим" з інтернаціоналізму і перебуваючи в його атмосфері, давала і буде давати лише удаваних, екранних "знаменитостей", або ж планетарних пройдисвітів. Істинна велич є ґрунтовною. Справжній геній є національним. Даремно говорити, начебто націоналіст "ненавидить і зневажає інші народи". Ненависть і зневага зовсім не становлять суті націоналізму; вони можуть приєднатися до будь-чого, коли душа людини зла і заздрісна. Щоправда, є націоналісти, віддані цим почуттям. Але спотворити можна все і зловживати можна всім. Зловживати можна гімнастикою, отрутою, свободою, владою, знанням, словом; спотворити можна любов, мистецтво, суд, політику і навіть молитву; однак ніхто не думає заборонити і викорінити все це лише тому, що деякі люди приймають спотворені форми за єдино можливі, а здорових форм зовсім не помічають… Чи можна любити свою церкву і не зневажати інші сповідання? Звичайно, можна. І ось, цей християнський благородний дух можливий і в націоналізмі. Чи можна любити свою сім'ю і не мати внаслідок цього ненависно-зневажливих почуттів до інших сімей? І ось, цей християнсько-братній дух можливий у людей з національним мисленням. Саме цей дух лежить в основі християнського націоналізму. При правильному розумінні націоналізму релігійне почуття і національне почуття не відриваються одне від одного і не протистоять одне одному, але зливаються і утворюють певну життєву творчу єдність, із якої і в лоні якої виростає національна культура. Це не означає, що народ стає предметом релігійного обожнення, а ідея Бога зводиться до рівня земної нації. Народ не Бог і його обожнення є кощунством та гріхом. І Бог вищий за земні розділення: расові, мовні, душевні та історичні. Але народ мусить бути поставленим перед лицем Божим, і його сили повинні бути облагодатнені звище. І якщо це звершилось, якщо це визнане, то життя його отримує релігійний смисл, а релігія знаходить собі достойне місце в національному дусі. Усе буття і вся історія народу осмислюються як самостійне і своєрідне служіння Богові: прийняття дарів Святого Духа і введення їх у національну культуру. Отже, народ не Бог, але сили його духу – від Бога. Шлях його історичної боротьби і його страждань – це шлях сходження до Бога. І цей шлях є дорогим і священним для націоналіста. І відчуваючи це, він визнає, що батьківщина священна, що нею потрібно жити, що за неї варто боротися перед лицем Божим і, якщо потрібно, то й померти. Християнський націоналізм вимірює життя свого народу і гідність свого народу релігійним мірилом: ідеєю Бога і Христа, Сина Божого. Саме цей вимір навчає християнського націоналіста безумовній відданості і безумовній вірності; і він також навчає його наднаціональному баченню людського всесвіту і вселенського братства людей. Істинна вселенськість не лише не заперечує націоналізм. Але виростає з нього і утверджує його, так що істинний націоналіст може вступити до вселенського братства лише як живий представник свого народу і його національного духу. Той духовний акт, яким народ творить свою культуру, є актом національним: він виникає в національній історії, він має особливу національну будову, він залишає свій відбиток на всіх творах національної культури. Людина може не помічати цього; народ може цього не усвідомлювати. Але це залишається та існує. І є у кожного народу певний ступінь духовної зрілості, на якому він усвідомлює особливості свого національного духу і власної національної культури, та розуміє, що йому дані від Бога Дари і що він сприйняв їх, засвоїв і своєрідно їх утілює. Тоді нація осягає свій релігійний смисл, а національна культура стверджується на обох (таких, що досі не усвідомлювалися) релігійних коренях. Релігійна віра осмислює націоналізм, а націоналізм відносить себе до Бога. Такі основи християнського націоналізму. Підготував диякон Борис ЧУВИЛО.
  4. От себя добавлю,вопреки сложностям я изыскал возможность лично познакомиться с о.Сергием! Был у него на водосвятии,услышал проповедь,исповедался,причастился!Освятился,водою облился! Он весьма популярен в своем регионе,человек каких мало И некоторым "атеистам "неровня!Кстати он с юмором к ним относится,сказал что у НАСТОЯЩИХ АТЕИСТОВ сзади хвосты растут!А если ХВОСТА нет значит просто БЕЗБОЖНИК жаль что крещеный...Ведь суть атеизма состоит в том что атеизм позиционирует себя как воинствующая идея отрицающая Бога.А если есть отрицание чего либо, значит есть То что можно отрицать.Какой смысл отрицать ТО чего действительно нет.Поэтому АТЕИСТЫ своими идеями как раз и доказывают существование БОГА и ЕГО инстититута ЦЕРКВИ! Я преклоняюсь пред авторитетом такого человека,жаль мне недостичь теких духовных высот...грешен премного....но милость Господа безгранична,милует и спасет всех ,даже атеистов и доморощенных "Богословов Сведующих в канонах и вопросах веры"! )Всех с ПРАЗДНИКОМ КРЕЩЕНИЯ ГОСПОДНЯ!!!!
  5. Вот ВАМ ВСЕМ ОТВЕТ! Ми не панки на танках і не пацифісти. Ми воїни Світла Вчення Церкви Христової, оперте на Святе Письмо і Святе Передання (тобто традицію святих отців), вимагає від християн адекватного ставлення до кожного із можливих понять, вчинків і речей. А саме: все те, що є в людині божественного, небесного (любов, надія, віра, мудрість, святість, істина і т.п.) християни повинні розвивати, пізнавати, прагнути і примножувати в силу даних їм від Бога можливостей і талантів безмежно. Відповідно все, що є в людині темного і бісівського (ненависть, розпука, сумнів, глупота, гріх в усіх його проявах, а також брехня в усіх її варіантах), повинно бути для нас неприйнятним, підлягає всілякому викоріненню і знищенню зусиллями нашої волі з Божою допомогою. Все ж інше, щоб то не було, у нашому житті повинно бути врівноваженим. Усе, що Церква виразно не визнала гріховним, є для того, щоб ми це вживали, цим користувались, це приймали, бо ж "Господня є земля і її повнота" (1 Кор. 10:26). До всього земного ми повинні ставитись помірковано, оскільки "усе дозволене, але не все корисне" (1 Кор. 10:23), тобто ніщо земне не повинно стати на перешкоді спасінню нашої душі. Ніщо земне не повинно бути для нас важливішим за Бога. На практиці це означає, що ми повинні їсти, але не об'їдатися, пити, але не упиватись тощо. Подібне ставлення у християн мусить бути також і до такого поняття, як влада, і всього, що з нею пов'язане. Адже владою наділені не лише правителі, урядовці, законодавці чи судді. Нею наділена, більше або менше, кожна повносправна людина. Отже, добрі християни, наділені бодай і невеликою владою, зобов'язані її застосовувати, коли треба, як різно ж, уникати того, щоб нею зловживати. Своєю чергою, підлеглі зобов'язані підкорятися вимогам свого керівництва, якщо вони законні і не суперечать Божій волі. "Вона (влада) - слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо не дарма меч носить; вона Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло" (Рм. 13:4). При чому під словом меч мається на увазі будь-яка смертоносна зброя. І слуги Божі, у тому числі і в першу чергу християни, повинні нею не лише погрожувати порушникам ладу в суспільстві, але й застосовувати для відновлення справедливості. Тому-то, з огляду на те, що у світі, в якому ми живемо, далеко не всі готові добровільно підкорятися законній владі, існує такий інструмент насильства, як держава. Якби не було армії, поліції, в'язниць і тому подібних інституцій, безлад і анархія були б неминучими, а причинами того, що в державі немає належного ладу і порядку, є, по-перше, порівняно низька релігійність, по-друге, слабкість держави і її каральних органів, а також значний відсоток пацифістів. Пацифіст - це такий дивак, котрий стверджує, що злу противитись насильством не треба. Дехто із них цим твердженням просто виправдовує свою фізичну слабкість (якось бачив я їхню демонстрацію - самі здохляки і виродженці, (з кожної дірки стирчать атавізми і рудименти); а якщо й зустрічаються серед цих хлопчиків і дівчаток з печери Тешик-Таш трохи здоровіші на вигляд, то підозрюю що в них, мабуть, чимало проблем із духовним здоров'ям (надто вже багато кульчиків звисають із вух, носів та й не тільки, та ще й волосся у них неприродного ядовито-блакитного, або тепер такого модного яскраво-помаранчевого кольору). Можу собі тільки уявити щоб від цієї демонстрації та її учасників залишилось, якби не було поліції і такого їм ненависного державного насильства. Потрапивши у в'язницю, де захистити їх нікому, вони невідворотно поповнюють когорту найупослідженіших. Тут і уява не потрібна. Запитайте у бувалих. А ось Церква Христова (наполегливо прошу не плутати з сектами) до держави, як і до всіх інших земних явищ і понять має врівноважене і помірковане ставлення. Завжди схвалює і підтримує усі її корисні дії і закони, і завжди осуджує і поборює все те, що суперечить Божій волі і об'єктивному добру загалу. Християнин зобов'язаний бути добрим громадянином своєї національної держави, якщо така є і зобов'язаний її здобувати, якщо його країна окупована агресором. Свого часу я мав нагоду досить добре вивчити світову історію, але не пам'ятаю прикладу, щоб загарбники добровільно і без будь-яких умов виміталися дамой. Найчастіше господарі просто гнали непроханих гостей, застосовуючи усі засоби відновлення справедливості не виключаючи насильство. Недаремно Господь наш Ісус Христос вимагає від своїх наслідників: "Хто має калитку, нехай її візьме…; хто ж не має хай продасть свою одежу й купить меч" (Лк. 22:36), і застерігає потенційних агресорів, що всі вони "…хто візьме меча, від меча і загинуть" (Мт. 26:52). Безсумнівно зброя, як і готовність її застосувати необхідні не лише для того, щоб ворога прогнати, але й для того, щоб ні у кого не виникла спокуса зазіхати на те, що кожному із нас зокрема, або більшій чи меншій спільноті дав Господь. Про Ісуса Христа, котрий для кожного з християн є зразком для наслідування, написано у Святому Письмі: "… полюбив справедливість і зненавидів беззаконня" (Пс. 44:8). Отже і християни, кожен на своєму місці повинні щодня поступати аналогічно. При цьому і любов до справедливості, і ненависть до беззаконня у кожного з нас повинні бути діяльними. Тому ті із нас, хто має належні здібності та покликання не повинні вагатись чи вставати їм у лави воїнів, чи брати в руки зброю для поборення беззаконня, чи вирушати у святий хрестовий похід для відновлення справедливості. А Церква Христова, як і завжди благословить слуг Божих на добрі справи і героїчний чин. І доки в руках наших меч - не похилиться хрест. А з вірою в Того Хто воскрес і саму смерть подолав - ми приречені на перемогу. Амінь. Священник УГКЦ, Головний капелан о. Петро Буряк м.Кам'янець-Подільський
  6. Ну вот и ответ!Теперь понятна реакция батюшки!Респект ему и УВАЖУХА!Бог через этого Священника ей и пообломал рога и всей ее партии!Лишний раз убеждаюсь в правоте отца Сергия!
  7. Ну напомни НАМ неразумным церковные каноны!Если знаешь конечно!Каноник ты наш... Священники со времен Апостолов и самого Христа напоумляли и наставляли,Жаль что тебе непопался нормальный,та и где взять его когда у таких как ты Все СВЯЩЕННИКИ уроды а ты один у нас Дралтатьян!
  8. А ты можно подумать святее папы римского!Тебя как человека явно антихристианского настроения которому попадались недоделки в кремлевских рясах стоит только пожалеть...Судишь пока что ТЫ! А чтоб тебя бесплатно опевали так сделай что нибудь для Церкви,покайся,примирись прежде всего с собой а уж потом с Богом,перестань завидовать людям....Хотя кому я это пишу.....
  9. Так никаких компетентных органов нехватит чтоб сопровождать священника,да и в их функции пока это невходит...Так ктоже будет оберегать священника от уродов?
  10. Ну в вопросе отличия священников от комунистов могу поспорить.Просто не могу спокойно смотреть как обливают человека грязью...Главное за что?За то что наказал придурков?
  11. Дал отпор ПРидуркам!Молодец!А эта Капинус-депутат?Какие депутаты такая и власть!Аналогии невозникают,форумчане?
  12. Я внимательно отслеживаю эту тему,и вот что имею Вам всем сказать:Батюшка поступил ПРАВИЛЬНО!Вы все не в его шкуре,и судить его НЕ ВАМ!Легко писать на форум грея задницу возле компа.Что такое комунисты рассказывать небуду и так знаете,а вот то что их недоразвитые сторонники позволяют себе такие выходки это как минимум хулиганство!Он правильно сделал замечание,Это в его юрисдикции напоумлять и наставлять!И если красножопые психи невняли и ОДНОЗНАЧНО СПРОВОЦИРОВАЛИ бойню то это надо пресекать!Вот и пришлось ему использовать свое право на самозащиту,в священники идиотов не берут.Я смотрел по телевидению все новости и местные в том числе и я на его стороне.Вы форумчане очень далеки от жизни Церкви вообще поэтому считаю всякие высказывания в сторону о.Сергия оскорбляют как его так и Бога...подумайте над этим.Когда я был в госпитале с тяжелым диагнозом то меня соборовал СВЯЩЕННИК,и считаю что именно его молитвами был исцелен,кстати он бывший АФГАНЕЦ,человек который тоже держал в руках оружие.Священник лицо НЕПРИКОСНОВЕННОЕ,но вместе с тем и беззащитное.А теперь еще:В позапрошлом году был убит священник (попытка грабежа),темболее сейчас...Так что,лучше охать и воздыхать "Ай батюшку убили!"Или дать духевенству возможность защитить свою жизнь.Коли Вы все такие правильные,то почему Вас в Храмах невидно?Если как говорят красножопые подонки ОН ИХ ИЗБИЛ,ГДЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВА?ГДЕ ПОБОИ?ГДЕ ОБИЖЕННЫЕ РОДСТВЕННИКИ?На телевидении"избитые"весьма бодро выглядели!
×
×
  • Создать...