• Sky
  • Blueberry
  • Slate
  • Blackcurrant
  • Watermelon
  • Strawberry
  • Orange
  • Banana
  • Apple
  • Emerald
  • Chocolate
  • Charcoal
Гость Ёха

Стихи на украинском языке

Оцените эту тему:

138 сообщений в этой теме

актуальные новости

Так требуется эпатажная ФОРМА или эпатажная ИДЕЯ? Или союз "или" в предыдущем предложении заменить на "и"?

идеальный вариант и то и другое....но, боюсь, с идеями сейчас не очень....поэтому при наличии хорошей формы, я готов мириться с банальными идеями...

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
идеальный вариант и то и другое....но, боюсь, с идеями сейчас не очень....поэтому при наличии хорошей формы, я готов мириться с банальными идеями...

О, да! Форма!

Теперь могу спать спокойно и видеть золотые сны, ибо форма - это определяющее начало, по моему мнению.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
О, да! Форма!

Теперь могу спать спокойно и видеть золотые сны, ибо форма - это определяющее начало, по моему мнению.

Не стоит спать беспокойно, если кто-то не разделяет Ваших взглядов....(исключение - политик перед выборами)....форму без содержания можно терпеть не часто....уж слишком хороша должна быть форма....

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Не стоит спать беспокойно, если кто-то не разделяет Ваших взглядов....(исключение - политик перед выборами)....форму без содержания можно терпеть не часто....уж слишком хороша должна быть форма....

Не стоит так буквально воспринимать всё написанное. "Мысль изречённая, есть ложь" (С)

Не знаю-не знаю. Могу сказать только так: форма всегда содержательна, а содержание всегда формально. Одно без другого не бывает. Бывает лишь преобладание определённой структуры. Сейчас у меня период поисков формы - уж больно мозг жаждет чего-то обыкновенного откровенного в плане выражения. Чтобы содержание перевернулось в связи с этим. Возможно ли такое? В поисках.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Не стоит так буквально воспринимать всё написанное. "Мысль изречённая, есть ложь" (С)

Не знаю-не знаю. Могу сказать только так: форма всегда содержательна, а содержание всегда формально. Одно без другого не бывает. Бывает лишь преобладание определённой структуры. Сейчас у меня период поисков формы - уж больно мозг жаждет чего-то обыкновенного откровенного в плане выражения. Чтобы содержание перевернулось в связи с этим. Возможно ли такое? В поисках.

Я не совсем буквально (ну дайте же хоть к форме иногда прицепиться)...))) думаю, что с учетом фактора субъективности, очень возможно....в любом случае, я Вам искренне желаю найти...)) тем более. что в хорошую форму можно и своего содержания привнести...

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Я не совсем буквально (ну дайте же хоть к форме иногда прицепиться)...))) думаю, что с учетом фактора субъективности, очень возможно....в любом случае, я Вам искренне желаю найти...)) тем более. что в хорошую форму можно и своего содержания привнести...

Своих субъективно хороших форм много. Но вот содержание всё никак не округлится и не отпочкуется.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Своих субъективно хороших форм много. Но вот содержание всё никак не округлится и не отпочкуется.

А поразбрасывайте пока формы....вдруг там и содержание таки есть?

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
А поразбрасывайте пока формы....вдруг там и содержание таки есть?

Абстрагировано от содержания формы трудноразрабатываемы.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Абстрагировано от содержания формы трудноразрабатываемы.

вот тут согласен абсолютно.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Содержательный диалог, благодарю.

Видимо, никого более не интересуют вопросы литературы :)

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

И Вам спасибо.

Похоже на то...)) может доминируют склонности к другим искусствам?

Кстати, а газета содержит в себе что-то от литературы?

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
И Вам спасибо.

Похоже на то...)) может доминируют склонности к другим искусствам?

Кстати, а газета содержит в себе что-то от литературы?

Я полагаю, что, естественно, содержит. Хотя опять же - что Вы имеете в виду под понятием "литература"?

Публицистика - это тоже ипостась.

Вот открою немножко касательно газет тему, кстати... :)

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Я полагаю, что, естественно, содержит. Хотя опять же - что Вы имеете в виду под понятием "литература"?

Публицистика - это тоже ипостась.

Вот открою немножко касательно газет тему, кстати... :)

Про публицистику, пожалуй, соглашусь...))) где же тема?

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
:)

Дощі – кислотні.

Сніги – брудні.

Душі – холодні.

Лиця – німі.

Чую чийсь голос:

“Це все мине…”

Та вужчає коло –

світ губить мене.

Бо хто я? Піщинка

в фортечній стіні.

Тонка павутинка

у часу вікні.

Лише б’є у зап’ястя

надривистий пульс:

борися за щастя

й в собі храм будуй!

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Проза.

КАСА ДОВІДОК НЕ ДАЄ

Кожного разу одне й те саме – дивишся на неї і намагаєшся зрозуміти, про що вона думає. Ось вона прокидається і починає одягатись, натягує на себе всі ці жіночі речі, жахливу збрую для фетишистів і підарів, жінки дивні створіння – як можна носити всі ці прикраси для трансвеститів, панчохи, сережки і кольорову білизну, нормальні люди носять х/б і ходять строєм, а жінки строєм не ходять – хіба що шахідки. А головне – за всім цим ти просто не розумієш, про що вона насправді думає, що в неї в голові, що в неї в серці, вона все робить таким чином, аби до тебе не дішло, що вона хотіла зробити насправді, аби ти почувався дауном, фетишистом, який сидить і розповідає тут про кольорову білизну. Вона все робить навпаки, вона ховає під одягом, шкірою, гландами і душею те, що ти помилково називаєш пристрастю, і що вона, в свою чергу, називає втомою. Саме в цьому дрібному несинхроні й ховається вся інтрига – хто з вас двох наробить більше дурниць і вимотає більше нервів. Саме цю депресивну штуку люди називають серйозними стосунками.

Із різних чисельних і повчальних історій на цю тему мені згадується одна, найменш повчальна, з двома діючими особами, якщо не рахувати мене самого, але мене краще не рахувати. Вони мешкали в різних містах – він у Харкові, вона у Києві, зустрілись випадково, випадково я був при цьому присутнім, і мені відпочатку було зрозуміло, що це буде ще одна гарна історія даремно спаленого бензину. Мені здавалось, вони це теж розуміють, але, як виявилось, я помилявся. Він цього не розумів, він вирішив, що можна спробувати, і що ця чувіха просто чекала на його появу в своєму житті. Я традиційно давав поради, мені це завжди подобається – давати дурацькі поради, знаючи, що на них ніхто не зважає, потім завжди є можливість добити лежачого – мовляв, що, братіку, отримав по яйцях? А я тобі казав? Одним словом, я йому так і сказав 0 братіку, вона бізнесвумен, вона може взяти тебе хіба що вантажником в один зі своїх десяти супермаркетів, забудь про неї, піди подрочи. Можливо, він і пішов, не знаю, але потім все одно повернувся, і все закрутилось. Вона, ця бізнесвумен із супермаркетами, динамила його з подиву гідною впертістю, аж доки одного разу, в потязі Київ-Харків, між ними все й сталося. Не знаю, можливо, це дорожній синдром, можливо, він її просто дістав, а можливо навіть, він їй просто подобався. Хоча оце останнє неможливо. Так чи інакше під її навороченим діловим костюмом і строгою білизною, яка коштує більше, ніж всі його внутрішні органи, виявилось гаряче серце і багатий досвід. Після чого він зрозумів, що не помилився, і знеможено заснув на її полиці есве.

В Харкові вона його кидає, починає розрулювати свої проблеми, розбирається з усіма цими своїми кальмарами, помідорами і святковими знижками, і вже вечірнім потягом повертається назад до Києва.

А далі все вдувається таким чином. Він телефонує їй і говорить, що приїде наступним потягом. Вона вагається, але говорить – добре, чекаю. Задоволений, він біжить на вокзал і намагається взяти квиток на наступний потяг, треться під касами, не зважаючи особливо на всі ці застереження й пророцтва про те, що КАСА ДОВІДОК НЕ ДАЄ, і про те, що ПЕРЕВІРЯЙТЕ ГРОШІ, НЕ ВІДХОДЯЧИ, і особливо про те, що ПОВЕРНЕННЯ ПРОЇЗНИХ ДОКМЕНТІВ У КАСІ № 22, він дістає таки квиток і телефонує ще раз, аби повідомити їй про це. Але вона йому несподівано говорить, що не треба їхати, що все змінилось і що в неї завтра важкий день. Він у розпачі іде до каси № 22, здає квиток і, вже виходячи з вокзалу, ще раз набирає її номер. Вони довго про щось говорять, він переповідає їй усе, що думає про неї, вона замислюється і раптом говорить – о*кей, якщо я завтра все вдало розрулю, по обіді в мене буде пару годин вільних, зводжу тебе на морозиво, що з тобою робити, мій хлопчику. Він встигає запропонувати їй на цей рахунок кілька варіантів і біжить назад до кас. Але в касах йому говорять – болт, на сьогодні вже квитків немає, спробуйте завтра. Він довго свариться з касирами, пасажирами, продавцями крадених годинників, закликаючи ц свідки вокзальних алкоголіків і проституток. Проститутки н його боці. Але квитків усе одно немає. Тоді до нього підходять вокзальні грузини й продають йому підроблений плацкартний квиток до Ніжина, їдь до Ніжина, дорогий, говорять йому. Ніжин це майже те саме. Від безвиході він погоджується і телефонує їй, аби повідомити радісну звістку. Але провідники не беруть його до Ніжина з підробленим плацкартним, мовляв, як ти можеш – до Ніжина і з підробленим квитком? Тоді він знову телефонує їй і скаржиться на життя. Вона просить його не перейматись, повертається до своїх справ. Він знову біжить до кас і випадково перекуповує в якогось дємбєля квиток на наступний до Києва. В цей час вона телефонує йому і говорить, що спеціально для нього вона змінила свої плани і взяла квиток на найближчий до Харкова. Але він говорить їй – не треба, я сам до тебе приїду, у мене вже квиток є. тоді вона починає нервово кричати, аби він не морочив їй голову, дав їй спокій і хоча би трішки зважав на її життєві плани та робочий графік, одним словом – вони сваряться і йдуть здавати кожен свій квиток. А коли він знову здає квиток і приїжджає додому, то розуміє, що зробив помилку, не додавив, не витис із ситуації всього, що треба було витиснути, тож знову їде на вокзал і з ходу бере квиток на наступний до Києва. Починає світати, з ним по-приятельськи вітаються алкоголіки й проститутки, а грузини й міліціонери шанобливо віддають честь. Вже сідаючи в потяг, він ще раз телефонує їй і говорить, що він їде до неї, і вона мусить з цим змиритись. Але вона несподівано відповідає, що сама їде до нього, що вона вже в потязі й за пару годин буде в Харкові, тож просить її зустріти. Він на радощах здає квиток, йде в ігрові автомати, і йому навіть щастить, він виграє якісь гроші, пропиває їх у барі, а тут і потяг прибуває на першу платформу. Але без неї. Він стоїть і чекає, але вона не виходить. Тоді він знову телефонує їй, де ти? питає, що сталось? І тут вона йому говорить, що в неї, на жаль, все змінилось, розумієш, говорить, таке іноді трапляється, ти лише не ображайся, нічого особистого, але я вже у Львові. Після цього він навіть не знає, що йому робити, тому знову йде до кас. У касі спить знайома йому нафарбована блондинка, котрій він тричі за останні десять годин здавав квитки. Вона прокидається і дивиться на нього важким поглядом. Скажіть, - розпачливо питається він, - бог є? тітка дивиться на нього важким поглядом, подумки підбирає слова і з ненавистю гупає перед ним пластиковою табличкою. А на табличці, звісно ж, написано: КАСА ДОВІДОК НЕ ДАЄ.

С. Жадан

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

За перепалками у сусідній гілці зовсім забув про те, що минулого місяця була чергова річниця загибелі Василя Стуса - правозахисника й поета, яким міг би по праву гордитися Донбас.... якби доріс до свого видатного земляка

І зорі тихо падають на воду —

В'юнкі маленькі риби золоті,

Що плещуться в вечірній самоті.

Пильнує місяць їх цнотливу вроду.

Не любити тебе — не можна.

Володіти тобою — жаль.

І хвилина діяння кожна

Випромінює нам печаль.

Бути разом... в однім цілунку.

Злить уста і серця свої.

Тільки в хвилі нема порятунку...

Плачуть вночі лишень солов'ї...

Ти в хвилину чуттєвої бурі

Не віддайся мені, дивись,

Бачиш вечора крила похмурі?

То над нами вони зійшлись.

Хай нам кажуть: любити можна

Тільки раз. Того разу й жаль,

І щаслива хвилина кожна

Випромінює нам печаль.

Не ховайся в зволоженім зорі,

Бо розгойдані береги

Поглинаючих фантасмагорій

Будуть завжди нам дорогі.

Ні! Знайти і в чуттєвих бурях

Не перейдену нами грань,

Щоб не відати днів похмурих,

Щоб не знати про гнів прощань.

Не любити тебе — не можна,

та й любитись з тобою — жаль,

бо хвилина кохання кожна

випромінює нам печаль.

P.S. Вчена рада Донецького національного університету проголосувала проти присвоєння вузу імені В. Стуса

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого пориваная.

Ти ступи у колиску моєї душі.

Я готую для тебе початок нового світання,

Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.

Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,

В скелю серця вдаря галактичний прибій…

Мою душу охоплює туга безкрая,

Розгортає у вічність тривоги сувій.

Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?

Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?

Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,

А без слова твого — небуття.

Прилети, Неповторна!

Минають секунди-століття,

Блискавиці небесні обпалюють серце моє.

Я чекаю тебе над безоднею світу,

Де безжалісний птах Прометея клює.

Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,

Люта втома байдужістю душу вбива.

Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,

Щоб були непотрібні слова!

Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,

Сколихнеться від жаху Кривава Гора!

Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…

Нам пора… Нам пора…

Олесь Бердник

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вчера увидел старых знакомых.

И известные (не только в городе) лица-Личности.

Среди них писатель, поэт, диссидент...

Он мне протянул махонький листик газетной бумаги,

с текстом, с подписью,

и я был поражен.

Как он прав. Как прав - Он!..

Я хорошо понимаю оба и даже, кажется, общаюсь также легко на обоих языках.

Хотя с украинским сложнее. Говоря, слежу за собой и подбираю слова... как иностранец.

Иногда и неудачно (что не так заметно в на писаниях, когда больше времени на обдумывание мысли-текста). Сказываются годы проведенные в Заполярье, на Таймыре, где общался лишь на русском...

Часто вижу косые взгляды тех, кто убежден в обязательности патриота «глаголить» лишь на родном.

Иногда и слова упрека слышу, хотя и имею на то веские ответы, что к дебатам ведут.

А вот теперь уже окончательно убедился в своей правоте:

в своем кругу и своих агитируя, можно лишь надоедать с бессмысленницей друг другу.

И правду говоря, друзей терять (хотя, наверное то такие друзья, и того достойны).

Друзей теряют - правду говоря

Ведь хорошо понимаю как тяжело услышать-понять украинца тем, кто не понимает его языка, убежденный что не язык то, а лай.

Слишком убедительно убеждала нас в том тоталитарная система, которая поедала все языки народов, как основание их душ.

Нужно доносить лучшее украинское на языке того, кто оного не понимает. И лишь тогда можно достичь понимания, что хорошо понимал всяк миссионер в чужие страны отправляясь.

А нынче мы в своей? Скажи мне, брат, мы в Украине украинской?..

Вот почему я взялся за сложное и трудно-нелегкое,

не знаю как получилось (судить читателю), но за душу слога, и попытку не уклониться от сути и смысла - гарантирую.

Более того, уверен, слова оригинала поймут лишь украинцы.

Мой перевод его, может многое подсказать-объяснить и тем, кто лишь по русски понимает...

Особенно если пожелают, вдумаются, И к размышлению способны

(в отличии от тех, кто «шпарит» лишь внушёнными цитатами, заменяющими способность думать).

И так - оригинал, поразивший и заставивший:

У себе вдома - емігрант!

В краю, що споконвік козачий,

Де ми - нащадки січові,

Іду по місту і неначе

Йду по Рязані чи Москві.

Де ви поділись, українці?

Де ваше слово запашне?

Повсюдну вештають чужинці,

Які принижують мене.

Душа болить, увесь кричу я

Вже стільки років і щодень,

Але мене ніхто не чує.

Усі мовчать - анітелень.

Мовчать політики відомі

І конституції гарант.

Я, Українець, в себе вдома,

На Батьківщині, - емігрант.

Болить... І я питаю брата,

З яким у нас одна судьба:

- Що, автомат у руки брати

И знову створювать УПА?

/Володимир Сіренко/

И, далее, моя слабая попытка уровняться с силой известности (не только в пределах страны)

и мощью таланта,который безусловно уже признан, о чем уже было сказано. И как о многогранности личности В. Сиренко поэта, пистателя, общественного деятеля...

Перевод сделан с колена, что называется(вчера - прочел, с утра - перевел),

но душа кричит, как и "весь кричит поет",

потому публикую "с лёта". (Если можешь не молчать - не молчи!)

У себя дома - эмигрант!

В краю, что издревле казачий,

И где - потомки Сечи мы,

Иду по городу и плачу,

Как переулками Москвы.

Куда же делись украинцы?

Где ваши певчие слова?

Снуют везде одни чужинцы,

Причем гнобят они меня.

Душа болит и весь кричу я.

И сколько мне еще кричать?

И почему меня не чуя,

Молчат, не слыша ни на-ять..?

Мычат политики безмолвно,

И конституции гарант.

Я, Украинец, только дома,

На Родине я - иммигрант.

Болит... Я спрашиваю брата

С кем у меня одна судьба:

«Опять пора за автоматы

И создавать опять УПА?..»

***

Мысли дерзкие, как и всё в душе, сердце доведенного до отчаяния. Зачем и кому это нужно? Неужто не понятно, что с огнем шалить ОЧЕНЬ ОПАСТНО!

Или уверовал «наставник» в том, что огня уже быть не может? Уверен, что всякая искра уже не вспыхнет? А может убежден, что там, где по утверждению (док подписавшего) Якова Свердлова “этнос особенно способен к самоорганизованности» таки уже не существует. И по «три гетьмана в лихую годину!» уже рождать не сможет?

А может только того и надо? Может раздуть и желают, доводят, как всегда и везде до

гражданского непокорства... гражданского...?

...Нужно доносить лучшее украинское на языке того, кто оного не понимает. И лишь тогда можно достичь понимания, что хорошо понимал всяк миссионер в чужие страны отправляясь.

А нынче мы в своей..? Скажи мне, брат, мы в Украине украинской?..

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Браво, Abond !!!

Очень проникновенно, прямо за душу берет.

Дякую.

Святослав Вакарчук - Я так хочу

Я так млію за тобою, як ніколи ніхто не млів,

Так ся дивлю за тобою, що й не мушу казати слів.

Так сумую за тобою, як за волею в клітці птах.

І чекаю, і не знаю, чи ж то правда в твоїх очах.

Я так хочу до тебе, як до матері немовля,

Я так хочу до тебе, як до неба ота земля.

Всі на світі бажання, все, що маю, віддав би я,

Лиш би кожного ранку називати твоє ім'я.

Я так хочу до тебе...

Як то можна так хотіти, щоб всю ніч чекати знак,

Поки свічка буде горіти, поки мила не скаже: "так".

Я так млію за тобою, як ніколи ніхто не млів,

Так ся дивлю за тобою, що й не мушу казати слів.

Я так хочу до тебе, як до матері немовля,

Я так хочу до тебе, як до неба ота земля.

Всі на світі бажання, все, що маю, віддав би я,

Лиш би кожного ранку називати твоє ім'я.

Я так хочу до тебе...

Дуже подобається пісня, вирішила поділитись: http://www.bisound.com/index.php?name=File...&id=9217258

Изменено пользователем Панночка
0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Лелека

Дякую Олексій... Гарно.

Дякую.Дуже. Я плАчу...

Изменено пользователем Лека_73
0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Печать Днепродзержинска

Браво, Abond !!!

Очень проникновенно, прямо за душу берет.

Дякую.

Святослав Вакарчук - Я так хочу

...Я так млію за тобою, як ніколи ніхто не млів,

Так ся дивлю за тобою, що й не мушу казати слів.

Так сумую за тобою, як за волею в клітці птах....

Я так хочу до тебе...

Про... неї! та Україну!

Пройшла й вона

цей шлях... до покаяння.

Пірнувши в прірву Збочення до дна

пила й палила начебто в останнє.

”Потрібна всім”! Але завжди одна...

Пройшла й вона

шляхами у падіння.

Але в Стамбул-кав'ярні віднайшла,

Торгуючи собою, розуміння

цнотливості — зажевріла душа...

Пройшла й вона...

І впала. І забула:

Хто народив, виховував, кохав.

І зрадила. І плачів не почула

Усіх хто міг... Хто ще їй співчував...

Пройшла й вона

До щастя через муки.

Прийшла до Бога, втративши себе...

І він відкрив їй радощі сполуки,

Двох душ-сердець, що з вірою веде

тих, хто без заздрощів

і без образ... І руку

Благословення він подасть, і вже ніде

(допоки у коханні жити буде!)

Вона, покаявшись, не збочить, не впаде!...

Всесвіт та Україна!

(нижче)

post-48991-1289559757_thumb.jpg

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Україна - це я

Я сказала мамі :"Розкажи",-

Бо ж цікавиться усім дитина.-

"Зрозуміть, будь ласка, поможи

Що ж таке, нарешті, Україна?"

Мати посміхнулася мені,

Посадила собі на коліна:

"Бачиш оцю мапу на стіні?

Та це, доню, ще не вся Вкраїна.

Це міцна родина за столом

духмяна квіточка у лузі,

Пісня, що лунає за селом

сорочка вишита в бабусі.

Це міста великі і малі,

ласкаве сонце золотеє,

краплини крові на землі,

Що твій прадід проливав за неї.

Добрі люди, щедрий урожай,

співоча мова солов'їна...

То ж люби, дитино, рідний край,

Бо одна на світі Батьківщина."

Зрозуміла щастя я своє:

як часткой часу є година,

Як краплина в морі є морем,

Так і я - маленька Україна.

Валерія Глок

7 років

Glok_Valeriya.jpg

http://levko.info/ukrme/ukrme_14.htm

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Українська вишиванка

Сорочку-вишиванку

До самого світанку

Вишивала дівчина в сиву давнину.

Схрещувались ниточки,

Розквітали квіточки:

Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Яблука барвистії.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

Барви кольорові:

Зелень – то діброви,

Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся,

Й плодовита осінь,

І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

Синії стежини –

То морські глибини,

До людей довіра і безкінечність вся.

Ну а чорний килим –

Туга по загиблим,

Що за землю рідну віддали життя.

Хрестики червоні –

То калини грони,

І вогонь гарячий, і пролита кров,

Але ще й родина,

Ненька-Україна,

І родинне щастя, й вічная любов.

Я візьму льон білий,

Нехай рух несмілий,

Але ж вишить спробую сорочку таку.

Ниточка до ниточки,

Квіточка до квіточки,

Щоб нащадки згадували на довгім віку.

© Ганна Глок

U536.JPG

http://probapera.org/phisic_print2.php?go=...7c71cc6db0ab299

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Людмила Сергеевна, у Вас очень талантливые дочка и внучка!

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Людмила Сергеевна, у Вас очень талантливые дочка и внучка!

спасибо на добром слове

понятия не имела,что они в интернете печатаются :icon_mrgreen:

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

зато каков сюрприз! Отличные стихи.Есть в кого пойти:icon_mrgreen:

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Микола Семенюк

КОЛО

Котиться історія колесом,

на яке слов’яни хрестяться,

наче перегортають

перед обличчями своїми

сторінки пергаментів древніх

і ніяк себе там не знайдуть.

То вклоняються,

то навколішки стають,

наче заглядають

у жбан землі глибокий,

щоби предків своїх

там видивитись.

Повітря тремтить над ними,

ніби жінка в чеканні первістка,

(I теж заглянути хоче).

А день наш, мов хлопчисько юний,

підпирає віки старезні.

Весь світ поділено

на Слово і Мовчання.

Дерево язикате

про все розбалакує —

сотні листків на ньому, —

і летить незаймана пісня високо

з сонцем у парі,

на вуста грішників не сідає.

Заплющені очі

в піску і в каміння,

глина очима водить,

наче когось у цім світі шукає,

шукає і не знайде.

А день обмацаний з усіх кінців

руками жадібними,

мов газета вчорашня, зім’ята,

І не прочитати тепер,

що бути мало, а що є...

Зареготався світ,

і я стою посередині,

не вийти з нього, не зайти.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Юрий Буряк

Дам ссылку, потому что при копированиит не сохраняется форма стиха)

форма интересная)

http://litukraina.kiev.ua/3burjak.html

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

моя улюблена

Ліна Костенко

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
моя улюблена

Ліна Костенко

Даже я его знаю :icon_mrgreen:

Дочка в 11 классе учила по школьной программе, и он сам запомнился мне.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Закохавсь у неціловану

в чорні брови немальовані

в губи-вишні ледь достіглії,

ті, що кажуть "так" несміливо

Я ходжу, немов у маренні -

Все боюсь, що я не пара їй.

Бо я сам уже цілований

І невперше зачарований

Летять на землю груші, як з рогаток.

Скот вибрідає з куряви доріг.

Усохлий дуб, насупившись рогато,

червоний обрій настромив на ріг.

Стара дзвіниця й досі ловить ґави.

Серед мого колишнього двора

стоїть дівча, таке, як я, біляве,

очима світ у душу набира.

Мене веселий смуток заарканить.

Я задивлюсь на дівчинку чужу.

Невтримний час до білого паркану,

немов коня баского, прив'яжу.

Зайду у хату… озирнусь… притихну…

Час б'є копитом. Встигну, не біда.

Час б'є копитом. Я сказала – встигну!

Ось трохи відпочину – і гайда!

Ліна Костенко

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите не війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик –

як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

кривавий світ, обвуглена зоря!

А я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

в казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах – як море в перископі,

І спомин той – як відсвіт на чолі…

Мій перший вірш написаний в окопі.

Він друкувався просто на землі.

Ліна Костенко

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ОстаннЯ вовчиця в степу

Вона сама і не шукає пари.

Їй безліч літ, а серце в сповитку.

На тихий подих сонної отари

жене вовчиця тінь свою хитку.

Не хіть, а нехіть креслить довгі кола,

не пристрасть, — розум розгорта петлю, —

мов настромилася душа, голодна й гола,

на меч іржавий кінського щавлю.

Зітхне трава — відпустить своє сім’я

в снігів лютневих вистиглу золу, —

зупинить біг і наїжачить тім’я,

сховає слід в зотлілу ковилу.

Оглянеться і припаде на лапи,

потягне носом — видихне в туман

сумне виття, і буде ридма плакать

в порожній степ і висохлий лиман,

в зірчасте небо, — там, за оболоки,

сховався місяць, наче вовченя,

що ссе її молозиво й молоки,

солодкий біль над вим’ям учиня…

…Заплющившись, провиє свою втому, —

звалялась втома, стерлась до дірок:

— До норища, до лігвища, до-до-му! —

зітхне, ловецький вчуючи курок:

— В розверсту вись! — Там, де летюча зграя

вершить весільний гін, весільний грай, —

серед сузір’я дикого, ген, скраю

припас їй місце вовчий буйний рай…

© Голота Л.В., 1999

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

тиша у серці замлоїть –

вересень стрінувся в серпні

поки Ти будеш зі мною

я не боятимусь смерті

мовчки постануть виною

сльози на порох розтерті

поки Ти будеш зі мною

я не боятимусь смерті

не захлинуться маною

півні співаючи втретє

поки Ти будеш зі мною

я не боятимусь смерті

слово здійняте любов’ю

плине в повітрі відвертім –

поки Ти будеш зі мною

я не боятимусь смерті

.........................................

сонце моє – самотність

моя пора року – смуток

входиш у серце – слухай

йдеш собі – не озирайсь

замкнених вуст абетка

із чотирьох літер – тиша

важча за найважкіше

отже – не легковаж

меч мій – твоє повітря

навала – буяння вишень

виплив з рогозу крижень –

на плесі серця шрам

світ – коли б не тяжіння –

попелу не шанував би –

попри відомі вади –

честь не горить до тла

час не перечекає

всі нескінченні гості

сонце моє – самотність

сходитиме повік

Изменено пользователем петрик
0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Vинна.

Ти завжди знаєш як буде краще...

Як мені сьогодні вдягтись, з ким розмовляти, що з'їсти.

Вчасно повертаєш борги, нічого не відкладаєш у довгий ящик

і пальці в тебе тонкі, немов у піаніста.

Ти ними б'єш до синців клавіші, душиш стопою педалі,

Стаєш все дедалі вправнішим,

читаєш мені моралі...Мало, зате ефективно.

Своїм отруйним жалом.

Пронизуєш мізки, наче трутень.

Ти самозакоханий мамонт, що насаджує моє серце

на гострі бивні.

На шиї ланцюжок, вкотре зціплю його губами.

Залишатиму на ліжку сліди від чашок,

залишатиму на ньому чорничні плями...

А він виїдатиме мене до м'якоті, грануватиме мене,

наче дорогоцінний камінь.

Тоді всі ексцентричні вм'ятини на спині глухим,

мінорним відлунням, розбитих об стіни мого будинку пляшок,

почнуть гоїтись.

Я знову сьогодні не спатиму,

треба забути про час і зламати годинник.

Усвідомити, що накоїла...

Сісти нарешті спокійно за грати

з останнім словом підсудної:"Винна"

Леона Вишневська

http://maysterni.com/user.php?id=5372&t=10&sf=1#68086_It's okay not to be okay.

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
На хуторі

«Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть ...»

Т. Г. Шевченко

Опустіла на хуторі хата,

Де садок був — лиш дикі кущі.

Вже давно перестали літати

Й не гудуть, як гуділи хрущі.

Не шумлять, як колись, під горою

У безлюдній зажурі гаї,

Із давен не співають весною

Серцю рідні усім солов'ї.

Й не вечеря сім'я коло хати,

Леміші заржавіли плугів.

До худоби не йде більше мати

За парним молоком у той хлів ...

Опустіла на хуторі хата.

І зійшлися з кінцями кінці?

Бо під стріхою від хімікатів

Не цвірінькають вже горобці.

Микола Уманець

вірші з добірки http://svatovo.ws/umanec_stihi.html

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
БАТЬКІВЩИНА

Жовті косатні цвітуть на мокрих луках,

як за днів дитинства, в кучерявій млі.

Вилітають ластівками стріли з лука,

білі стріли літ.

Оси золоті в чарках троянд розквітлих,

мокрі зорі куряться під сизий вечір.

Ще горить твоєї молодості світло,

хоч новий десяток літ береш на плечі.

Слухай: Батьківщина свого сина кличе

найпростішим, неповторним, вічним словом.

У воді відбились зорі і обличчя,

кароокі люди і співуча мова.

Богдан Ігор-Антонич

добірка http://virchi.narod.ru/poeziya/antonich-zmist.htm

А гострозоре, мужнє покоління

Уже росте на молодій землі.

П. Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки,

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки

І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,

Не знаючи вагання і квилінь,

Покірну землю чути під ногою

І пити зором синю далечінь

Олег Ольжич

з добірки http://virchi.narod.ru/poeziya/praga-oljich.htm

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Дощ полив, і день такий полив'яний.

Все блищить, і люди як нові.

Лиш дідок старесенький, кропив'яний,

блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.

Мокрі ниви, і порожній шлях...

Ген корів розсипана квасолька

доганяє хмари у полях.

Ліна Костенко

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

СТЕПАН ОЛІЙНИК

 

ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС

До озер, через луги, 
Там, де верб зелені шати, 
Йшли природи вороги — 
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес 
За Гаврилом-здоровилом. 
Збоку біг цибатий пес, 
Дресирований Гаврилом...

Що не крок — тріщить лоза. 
Йдуть, нема на них холери! 
Ось і озеро-краса. 
І спинились браконьєри.

Підізвавши двох Микол, 
Одігнавши пса рудого, 
Дістає Гаврило тол 
І дружкам говорить строго:

– Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині, 
Бо як бахне — на шматки 
Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур 
Тол на палку-закидалку, 
Підпалив бікфордів шнур 
І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт 
І простяг тремтячі руки. 
П'ять хвилин — і гримне світ! 
І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес 
(Не забуть їм ту рибалку!): 
Як уздрів служака-пес, 
Що хазяїн кинув палку, —

Гавкнув хрипло — і туди: 
Діставати, як привчили! 
Палку — в зуби... і з води 
Пре до берега щосили!

Пре на них... А шнур горить!. 
Торбохватам не до рибки: 
Щур «ой боже!» верещить, 
В двох Микол волосся дибки!

Двоє в майках і трусах, 
Щур Гаврило в тілогрійці — 
Чешуть так, що глянуть страх! 
Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря! Сильніше «крос»! 
Озирнуться торбохвати —
З вибухівкою Барбос 
Наступа уже на п'яти!

Марафонську боротьбу 
Тим скінчили браконьєри, 
Що залізли на вербу 
І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес. 
Кинув тол й махнув ганяти... 
Мить... і дим аж до небес! 
Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси 
Над вербою закружляли, 
Що суконні картузи 
З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки, 
Що тікали з лугу коні, 
Що здригнулися шибки 
У міліції в районі,

Що хрестились на траві 
Два Миколи і Гаврило.
Хтось питав їх:
                — Ви живі? —
Ті не чули. Поглушило!

Сполошилося село, 
Збіглись діти до левади, 
Лиш нікого не було 
Ні з району, ні з сільради.

Там воюють на словах, 
Шлють з міліції папери... 
А в озерах і річках 
Нищать рибу браконьєри!

1960

 

0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Недавно просматривали   0 пользователей

    Ни один зарегистрированный пользователь не просматривает эту страницу.